Ухвала суду № 65011872, 27.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції Піхур О.В.

№22-ц/796/1624/2017 Доповідач Кравець В.А.

Справа №761/3123/16-ц

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Кравець В.А.,

суддів: Рубан С.М., Желепи О.В.

за участю секретаря Синявського Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року позивач ПАТ «ПриватБанк» звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 17 888,61 грн. та вирішити питання судових витрат.

В мотивування вимог посилався на те, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 04.03.2011 року було укладено договір б/н, згідно умов якого останньому було надано кредит у розмірі 10 тис. грн. під 30% річних на строк дії картки.

Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, проте, відповідач ОСОБА_1 їх не виконує належним чином, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з боржника в судовому порядку.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» суму боргу в розмірі 17888 грн. 61 коп., судовий збір в розмірі 1378,00 грн., а всього підлягає стягненню: 19 266 грн. 61 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.

Вказує, що відповідач заявив, що ніякого кредитного договору з позивачем не укладав. В справі відсутній кредитний договір, укладений із позивачем, який би відповідав вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Цивільному кодексу України.

У Анкеті-заяві, на яку посилається позивач, відсутні дані, що позичальник отримав картку, Пам'ятку клієнта, Тарифи, що містять основні умови обслуговування та кредитування, а також поставив свій підпис на примірниках згаданих документів.

Матеріали справи не містять жодного документу, де зазначався б детальний розпис сукупної вартості кредиту для відповідача у процентному значенні та грошовому виразі.

Зміст Анкети-заяви зводиться до того, що відповідач лише висловив бажання на отримання певних коштів, що не може вважатися обопільно досягнутою між сторонами згодою на укладення кредитного договору.

Із наданої банком Довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» від 04.03.2011 року (а.с. 8) вбачається, що її видано по Договору №SAMDN50000041708281, укладеного із відповідачем. Проте сам договір із вказаним номером у справі відсутній.

Також у Довідці зазначено, що тип картки - MasterCard Maes. Але номер картки, дата її видачі з терміном дії у Довідці, що вказана вище, відсутні.

Із матеріалів справи неможливо встановити причинно-наслідковий зв'язок між карткою і договором, за яким її було видано, тобто, якого саме договору та якої платіжної картки стосуються умови, що визначені у Довідці.

Відсутність кредитного договору, номеру і терміну дії картки вказує на порушення позивачем Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 1055 ЦК України, оскільки сторонами не додержано письмової форми кредитного договору.

Відсутність в справі письмової вимоги позивача до відповідача про повернення коштів свідчить про відсутність кредитних правовідносин між сторонами.

Крім того, суддя фактично не розглядала справу, оскільки відсутній журнал судового засідання.

29.03.2016 року відповідач перебував у службовому відрядженні, що підтверджується наказом від 21.03.2016 р. №03-В (а.с. 60). Оскільки явка відповідача у цей день не була визначена судом як обов'язкова і відповідач не міг бути присутнім з поважних причин у судовому засіданні 29 березня 2016 року, то суд, в силу вимог ст. 169 ЦПК України зобов'язаний був відкласти розгляд справи.

Зазначив, що за даними позивача, які наведені у Розрахунку заборгованості (а.с. 3-6), платіжна картка відповідачу була видана у березні 2011 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише 19.01.2016 року, тобто за межами строку позовної давності.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день і час розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Оскільки ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором не виконав, у такому разі внаслідок порушення ним зобов'язання, заборгованість має бути стягнута у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/ н від 04.03.2011 року відповідач отримав кредит у розмірі 10 тис. грн.. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за Кредитним договором в повному обсязі. В свою чергу, відповідач ОСОБА_1, скориставшись кредитними коштами, свої зобов'язання за договором належним чином не виконав.

З матеріалів справи убачається, що відповідач припинив сплачувати заборгованість по кредиту, у зв'язку з чим станом на 30.11.2015 року у відповідача виникла заборгованість у 17 888,61 грн., з них: 9571.95 грн. - заборгованість за кредитом; 6388.63 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 600.00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; a також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина), 828.03 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції цілком законного висновку дійшов про відповідальність боржника за вказаним договором та ухвалив рішення про задоволення позову, оскільки умови кредитного договору не виконуються належним чином.

ОСОБА_1. у своїй апеляційній скарзі ставив питання про застосування строку позовної давності до нарахованої заборгованості.

Проте, такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, тому нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не приймаються та не розглядаються.

Така правова позиція була висловлена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-780цс15 та у постанові від 27.01.2016 року у справі №6-2913цс15.

Щодо тверджень апелянта про те, що суд не розглядав справу, оскільки відсутній журнал судового засідання від 29.03.2016 року, то вони є безпідставними, з огляду на таке.

До основних засад судочинства належить, зокрема, повне фіксування судового процесу технічними засобами (пункт 7 частини третьої статті 129 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). Наведений конституційний припис покладає на суд обов'язок здійснювати повне фіксування судового процесу технічними засобами, оскільки саме за умови такого фіксування судового процесу гарантується конституційне право кожного на судовий захист, а також забезпечуються законність та інші основні засади судочинства.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду № 16-рп/2011 від 08.12.2011 року та частини другої статті 197 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ), у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється

Конституційний Суд України вважає, що положення пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України (254к/96-ВР) передбачає фіксування технічними засобами судових засідань, у яких відбуваються розгляд справи по суті та її вирішення судом першої інстанції, а також розгляд і вирішення справи судами апеляційної та касаційної інстанції.

У судових засіданнях, які проводяться за відсутності всіх учасників судового процесу (як через неявку таких осіб, так і у зв'язку з письмовою формою провадження у справі), фактично відсутній предмет фіксування технічними засобами у розумінні пункту 7 частини третьої статті 129 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

На основі системного аналізу оспорюваних положень кодексів Конституційний Суд України дійшов висновку, що вони ґрунтуються на принципі верховенства права, зокрема на таких його складових, як ефективність мети і засобів правового регулювання, розумність та логічність закону.

Щодо тверджень апелянта про те, що ОСОБА_1 не укладав договір кредиту, то вони є необґрунтованими, оскільки, заперечуючи щодо укладення договору з ПАТ «КБ «ПриватБанк», відповідач чинність договору не оспорює, у договорі містяться всі анкетні дані боржника, які повністю співпадають з даними, вказаними у паспорті, відповідач частково погашав кредит, що свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин, відповідач у скарзі заявляє про застосування позовної давності, що у сукупності дає підстави вважати, що договір був укладений, чинність свою не втратив і є обов'язковим до виконання.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відсутні в апеляційній скарзі доводи, які б давали підстави до скасування рішення суду, оскільки при розгляді справи у апеляційному суді скаржник не надав будь - яких переконливих доказів на спростування висновків суду першої інстанції.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Враховуючи те, що ухвалою Апеляційного суду м. Києва ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору у розмірі 1315 грн. 80 коп. до 26 січня 2017 року, колегія вважає за необхідне стягнути зазначену суму судового збору у дохід держави при постановленні ухвали за наслідками розгляду апеляційної скарги.

Керуючись ст.218, 303,304,307,308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2016 року в справі залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави 1315 грн. 80 коп. недоплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді