Постанова № 65011469, 21.02.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р.Справа № 915/1314/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Будішевської Л.О.,

Суддів: Мишкіної М.А., Таран С.В.,

при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від позивача- Кучерява Т.Ю., за довіреністю,

від відповідача- Значок В.М., за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу ПАТ Миколаївобленерго

на рішення господарського суду Миколаївської області від 20 грудня 2016 року

у справі №915/1314/16

за позовом Публічного акціонерного товариства Миколаївобленерго

до відповідача ОСОБА_1 підприємства Миколаївської міської ради Миколаївелектротранс,

про стягнення грошових коштів у сумі 84 665,79 грн., -

Встановив:

29 листопада 2016 року ПАТ «Миколаївобленерго» звернулося до господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до ОСОБА_1 підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» про стягнення з відповідача за несвоєчасні розрахунки за користування електричною енергією 77247,27грн. пені, 2264,80грн. інфляційних втрат, 5153,72грн. 3% річних, а всього 84665,79грн.

15 грудня 2016 року до господарського суду Миколаївської області від ОСОБА_1 підприємства Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» надійшла заява про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 20 грудня 2016 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 підприємства Миколаївської міської ради Миколаївелектротранс (54020, м. Миколаїв, вул. Андрієва, 17, ідентифікаційний код 03328468) на користь Публічного акціонерного товариства Миколаївобленерго (ідентифікаційний код 24789699, юридична адреса: 54017, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 40, поштова адреса: 54055, м. Миколаїв, вул. Погранична, 94, на поточний рахунок № 26002392418001 у МФ КБ Приватбанк, МФО 326610):

- 10 000 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) - пені;

- 2 264,80 грн. (дві тисячі двісті шістдесят чотири грн. 80 коп.) інфляційних втрат;

- 5 153, 72 грн. (пять тисяч сто пятдесят три грн. 72 коп.) 3 % річних;

- 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім грн. 00 коп.) судового збору.

Задовольняючи частково позовні вимоги, господарський суд Миколаївської області обґрунтував свою позицію систематичним порушенням відповідачем строків оплати рахунків за спожиту активну електричну енергію, у звязку з чим позивачем нарахована відповідачу пеня за вказаний період у сумі 77 247,27 грн., а також інфляційні втрати в сумі 2 264,80 грн., 3 % річних у сумі 5 153,72 грн. та пені у сумі 77 247,27грн.

Разом з тим, вказаним рішенням господарський суд Миколаївської області, приймаючи до уваги скрутне матеріальне становище відповідача, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором, зменшив розмір пені до 10 000 грн.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Миколаївської області від 20 грудня 2016 року, до суду із апеляційною скаргою звернулося ПАТ «Миколаївобленерго» в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині зменшення розміру пені та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

Порушення питання про зменшення пені в даній справі було суто ініціативою суду першої інстанції, так як відповідач ні в усній, ні в письмовій формі не заявляв клопотання про застосування даної норми процесуального права.

Місцевим судом не взято до уваги майновий стан позивача, мету подачі ним позовної заяви, інтереси, які ним переслідуються, що є свідченням неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Крім цього, зменшуючи розмір пені, суд першої інстанції не обґрунтував обставин, що дозволили застосувати п.З ст. 83 ГПК України, а саме винятковість цих обставин.

Скаржник вважає, що, вирішуючи питання про зменшення розміру пені до 10000 грн., суд першої інстанції необ'єктивно оцінив, чи є даний випадок винятковим.

Застосовуючи своє право на зменшення пені до 10000 грн., суд врахував, що фінансування КП ММР "Миколаївелектротранс" здійснюється з державного, місцевого бюджетів, які несвоєчасно здійснили фінансування підприємства, призначене на оплату за спожиту електричну енергію. При цьому суд першої інстанції не врахував, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, тобто положення ст. 625 ЦК України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання незалежно від наявності вини в його діях.

Крім цього, розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував, що боржник не вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання за договором про постачання електричної енергії (ст. 614 ЦК України, ст. 193 ГК України) не звертався до ПАТ "Миколаївобленерго" з листами про відстрочення оплати рахунків, про затримку фінансування, тощо.

Враховуючи майновий стан Відповідача, суд першої інстанції в порушення ст. 4-2 ГПК України, ст. 233 ГК України не взяв до уваги фінансовий стан Позивача. Так, ПАТ "Миколаївобленерго" в свою чергу несе зобов'язання перед Державним підприємством "Енергоринок" в частині 100-відсоткового розрахунку за куповану в поточному місяці електроенергію для потреб області. У випадку неповної подекадної оплати згідно умов договору, застосовуються санкції по нарахуванню Енергопостачальнику неустойки від суми простроченого платежу.

15 лютого 2017 року до суду від ОСОБА_1 підприємства «Миколаївелектротранс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

На думку відповідача, господарським судом першої інстанції правомірно прийнято до уваги скрутне матеріальне становище Відповідача, оскільки майже 80% користувачів є пільговиками, а також те, що Позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання Відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів з оплатою відсотків тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням Відповідачем умов договору.

Згідно з фінансовим планом КП ММР .Миколаївелектротранс" на 2016 рік, який затверджений Рішенням виконкому Миколаївської міської ради від 13.11.2015 за № 1009 потреби підприємства в грошових коштах для оплати за електроенергію складають 17685,5 тис. грн. (Сімнадцять мільйонів шістсот вісімдесят п'ять тисяч п'ятсот) гривень, в тому числі за перший квартал 3651,1 тис. грн.

Сплата за електроенергію здійснюється підприємством за рахунок субвенції з Державного бюджету України місцевим бюджетам на компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян і фінансової підтримки із місцевого бюджету. Підприємство не має власних коштів для оплати за електроенергію.

Законом України „Про Державний бюджет України на 2016 рік" не передбачено субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсаційні виплати за пільговий проїзд громадян.

У зв'язку з цим в січні і лютому (до 26.02.) 2016 року підприємству не надходили ні субвенція, ні фінансова підтримка.

Фактично, як зазначає відповідач, грошові кошти надійшли із виконкому Миколаївської міської ради на рахунок підприємства в Управлінні державної казначейської служби України у Миколаївській області 16.03.2016 - 3 180 000,00 грн., а 24.03.2016 платіжним дорученням №888 КП ММР „Миколаївелектротранс" здійснило оплату за електроенергію за січень, лютий 2016 року в сумі 1 298 545,17 грн. (Один мільйон двісті дев'яносто вісім тисяч п'ятсот сорок п'ять гривень 17 копійок) та платіжним дорученням № 889 від24.03.2016 здійснило оплату за електроенергію за березень 2016 року в сумі 1 148 400,00 грн. (Один мільйон сто сорок вісім тисяч чотириста гривень 00 копійок).

Вищевикладені фактичні обставини підтверджують, що прострочення сплати за січень, лютий, березень 2016р. відбулося з незалежних від Відповідача причин - через відсутність своєчасного фінансування з місцевого бюджету та відмови від фінансування з Державного бюджету України, а тому є підстави для зменшення розміру належної до стягнення пені.

В судовому засіданні представник скаржника наполягав на задоволенні апеляційної скарги з підстав, викладених в останній.

Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вимоги, викладені в ній, безпідставними, а рішення господарського суду Миколаївської області від 20.11.2016 законним та обґрунтованим.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи і їх повноту, застосування норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, між ВАТ ЕК «Миколаївобленерго» та ОСОБА_1 підприємством Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» укладено Договір про постачання електричної енергії № 44/81 від 29.09.2009.

Відповідно до п. 1 Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з дозволеною потужністю 25 739,62кВт., а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з Умовами Договору.

Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.2 Договору постачальник зобовязаний виконувати умови цього договору, постачати споживачу електроенергію в обсягах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.3.3 Договору відповідач зобовязаний оплачувати позивачу вартість електричної енергії, а також здійснювати інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатків № 10 Порядок розрахунків" та № 4 Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії.

Відповідно до п. 9.4 Договору він набирає чинності з 31.12.2009 року, а в частині розрахунків до повного їх завершення. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Відповідно до п. 9.8 Договору тривалість позовної давності по даному договору становить пять років.

16 березня 2016 року між ПАТ «Миколаївобленерго» та ОСОБА_1 підприємством Миколаївської міської ради «Миколаївелектротранс» укладено Договір про постачання електричної енергії №44/81 від 16 березня 2016 року (нова редакція Договору про постачання електричної енергії № 44/81 від 29.09.2009) з ідентичними відповідними пунктами вищезазначеного Договору.

Відповідно до п. 9.4 Договору він набирає чинності з 01.01.2016 року і укладається на строк до 31.12.2016 року.

Відповідно до п. 1 додатку № 10 до Договору № 44/81 від 16.03.2016, розрахунковим періодом вважається календарний місяць. Покази розрахункових засобів обліку відповідно до переліку обєктів споживача і точок комерційного обліку фіксуються споживачем на останній календарний день місяця та оформлюються Актом про використану електричну енергію по наведеному у Додатку № 4 зразку у 2-х примірниках по одному для кожної сторони. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника. За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточні рахунки постачальника або дата внесення споживачем готівки в касу постачальника.

Відповідно до п. 2 додатку № 10 до Договору № 44/81 від 16.03.2016, споживач до 25 числа здійснює плановий платіж у сумі вартості 100 % заявленого обсягу споживання електроенергії поточного розрахункового періоду на поточний рахунок із спеціальним режимом використання. У випадку співпадання дати оплати з вихідним чи святковим днями, споживач здійснює оплату у найближчий робочий день, що передує вихідному чи святковому дню. В день надання Акту про використану електричну енергію постачальник надає споживачу рахунки за фактично спожиту активну електроенергію і фактичне перетікання реактивної електроенергії за розрахунковий період та рахунок на здійснення попередньої оплати. Якщо фактичне споживання електричної енергії виявиться більшим ніж очікуване, різниця між сумою попередньої оплати та вартістю фактично спожитої електроенергії має бути сплачена протягом 5 операційних днів з дня отримання рахунків за фактично використану у розрахунковому періоді електричну енергію. Якщо сума передоплати перевищує вартість фактично використаної електроенергії, надлишкові кошти зараховуються як оплата наступних платежів.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом Миколаївської області, відповідачем у період з 02.06.2015 року по 24.03.2016 року систематично порушувались строки оплати рахунків за спожиту активну електричну енергію, у звязку з чим позивачем нарахована відповідачу пеня за вказаний період у сумі 77 247,27 грн., а також інфляційні втрати в сумі 2 264,80 грн. та 3 % річних у сумі 5 153,72 грн.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності, господарський суд Миколаївської області дійшов вірного висновку про те, що у договорах (п. 9.8 та 9.4) сторони дійшли згоди про збільшення строку позовної давності до правовідносин, які виникають із укладених договорів, до 5 років, що також стосується і пені.

Положеннями ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, ПАТ «Миколаївобленерго» не погоджується із оскаржуваним судовим рішенням лише в частині зменшення розміру пені.

В частині стягнення 3% річних та інфляційних збитків сторони погодились з рішенням суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог ПАТ «Миколаївобленерго» в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 77 247,27 грн, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 7 додатку №10 Порядок розрахунків сторонами передбачено, що у разі несвоєчасної оплати обумовлених даним додатком платежів, постачальник електричної енергії проводить нарахування споживачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, 3 % річних та індекс інфляції.

За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу в період з 02.06.2015 по 24.03.2016 пеню в сумі 77 247,27 грн за несвоєчасне виконання зобов'язань за договорами про постачання електричної енергії №44/81 від 29.09.2009, від 16.03.2016.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 77 247,27 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 10 000 грн.

Зменшуючи розмір пені, Господарський суд Миколаївської області врахував скрутне матеріальне становище відповідача, оскільки майже 80 % користувачів є пільговиками, а також те, що позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану підприємства саме у звязку з порушенням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії; нарахування та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, повязані з порушенням відповідачем умов договору, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобовязання.

Положеннями пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Таким чином, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання. Тому не можуть бути прийняті до уваги доводи скаржника про те, місцевим господарським судом прийнято до уваги тільки майновий стан відповідача та не взято до уваги фінансовий стан позивача, як учасника господарсько-правових відносин з ДП "Енергоринок", відповідно до яких позивач здійснює закупівлю електричної енергії (товару) і у випадку неналежного виконання своїх обов'язків по оплаті за товар, енергопостачальник також несе відповідальність, незважаючи на обставини та умови, оскільки місцевим господарським судом враховувався не тільки фінансовий стан сторін, а й ступінь виконання боржником зобов'язань за договорами про постачання електричної енергії №44/81 від 29.09.2009, від 16.03.2016, стягнення значних сум інфляційних втрат та відсотків річних, які мають забезпечити баланс інтересів сторін.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Тому, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, а також зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені є досить великим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що з врахуванням обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано зменшено розмір пені, належної до сплати, до суми 10 000 грн.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно зясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.99, 101-103, 105

Господарського процесуального кодексу України,

апеляційний господарський суд

постановив:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 20 грудня 2016 року

у справі №915/1314/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови складено та підписано 27.02.2017.

Головуючий суддя: Будішевська Л.О.

Судді: Мишкіна М.А.

ОСОБА_2