Рішення № 65011113, 21.02.2017, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.02.2017 Справа № 920/1264/16Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1264/16

за позовом - Державної екологічної інспекції у Сумській області, м. Суми,

до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ромни Сумської області,

про стягнення 55545,55 грн.,

за участю представників:

позивача - Матюхи Д.М. за довіреністю № 3/-09 від 03.01.2017,

відповідача - ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 09.02.2017.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача в доход місцевого бюджету Сулимівської сільської ради Роменського району Сумської області 55545,55 грн. шкоди, завданої внаслідок використання поверхневих вод для товарного риборозведення без дозволу на спеціальне водокористування з врахуванням вимог статей 29, 691 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до Державного бюджету України та 70 % грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати в доход місцевого бюджету, а також стягнути з відповідача на свою користь витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

Відповідач у письмових запереченнях від 16.01.2017 року (вх. № 467 від 16.01.2017) зазначає, що посадовими особами позивача планова перевірка дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів, була проведена в період 03.10-07.10.2016 року з грубим порушенням вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, відповідно до яких встановлено мораторій на проведення перевірок суб'єктів господарювання контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України), а тому перевірки контролюючими органами повинні здійснюватися виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідач зазначає, що Законом України № 3153 «Про особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дію мораторію на проведення державних планових перевірок малого і середнього бізнесу продовжено до 31.12.2017 року.

В силу приписів статей 19, 62 Конституції України, як вважає відповідач, акт планової перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, використання і відтворення риби та інших водних живих ресурсів від 07ю10.2016 року не може бути належним доказом у справі.

Відповідач зазначає, що перевірка його щодо дотримання ним вимог природоохоронного законодавства проведена упереджено та необ'єктивно, а висновки про порушення природоохоронного законодавства не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та належних доказах, а тому, як вважає відповідач, є надуманими, безпідставними та необґрунтованими, оскільки в період з 03.09.2013 року по 01.09.2016 року відповідачем не проводилась рибогосподарська діяльність (вирощування та вилов риби), а також не проводилося використання води (зариблення ставка та скид води для вилову риби).

У письмових поясненнях від 06.02.2017 року представник позивача зазначає, що відповідач помилково посилається на пункт 3 Прикінцевих положень Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII, яким передбачається, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Відповідачем не було враховано, що Закон України від 28.12.2014 року № 71-VIII, вносив зміни до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи. Державна екологічна інспекція у Сумській області не є відповідним контролюючим органом в розумінні Податкового кодексу України і тому на неї не розповсюджуються вимоги щодо обмеження перевірок передбачених Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71- VIII.

21.02.2017 року представник відповідача подав до суду клопотання про залишення без задоволення позовних вимог Державної екологічної інспекції у Сумській області, відповідно до якого зазначає, що позивачем не висвітлено у позові та не додано належних письмових доказів на підтвердження факту здійснення відповідачем використання води за період з 03.09.2013 року по 01.09.2016 року.

Представник позивача у даному судовому засіданні наполягає на задоволенні позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Стаття 66 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію у Сумській області від 12.12.2011 року за № 136, Інспекція є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища на території Сумської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 03.10-07.10.2016 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища Сумської області Осьмаковим П.М. та Литвиненком С.А. в присутності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 проведено планову перевірку по дотриманню вимог природоохоронного законодавства відповідачем, якою встановлено факт здійснення відповідачем в період з 03.09.2013 року по 01.09.2016 року використання поверхневих вод для товарного риборозведення без дозволу на спеціальне водокористування, що є порушенням статей 44, 48, 49 Водного кодексу України.

Статтею 3 Водного кодексу України передбачено, що усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Статтею 6 Водного кодексу України визначено, що води (водні об'єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування.

Згідно статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Частиною першою статті 49 Водного кодексу України передбачено, що спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Відповідно до частини дев'ятої статті 44 Водного кодексу України, водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.

Актом перевірки від 03.10-07.10.2016 року встановлено, що у відповідача на момент проведення перевірки був наявний дозвіл на спеціальне водокористування № УКР 0757 СУМ від 01.09.2016 року з терміном дії до 01.09.2019 року, а попередній дозвіл на спеціальне водокористування № УКР 2696 СУМ був виданий від 16.05.2005 року з терміном дії до 03.09.2013 року.

Таким чином, відповідачем в період з 03.09.2013 року по 01.09.2016 року здійснювалось самовільне використання поверхневих вод без дозволу на спеціальне водокористування.

Факт здійснення відповідачем господарської діяльності у вказаний період підтверджується актом зариблення (вселення) водних живих ресурсів від 25.04.2013 року, відповідного до якого було уселено коропа - 1651 кг. та товстолоба - 1000 кг, а також накладною № 1415 від 23.04.2016 року на придбання товстолоба строкатого в кількості - 1506 кг.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в наслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009 року за № 767/16783, затвердженої наказом Мінприроди від 20.07.2009 року № 389, розмір збитків заподіяних навколишньому природному середовищу внаслідок самовільного водокористування складає 55545,55 грн.

Пунктом 1.7 Методики передбачається, що використання води - це процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Пунктом 9.1 Методики передбачається, що формула даного пункту застосовується для розрахунку розмірі заподіяних збитків, обумовлених самовільним використанням водних ресурсів за відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування та/або спеціального дозволу на користування надрами (підземні води)), у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

З аналізу даного пункту Методики випливає, що він застосовується у наступних випадках, зокрема, відсутності дозволу на спеціальне водокористування; відсутності спеціального дозволу на користування надрами; у разі перевищення встановлених у дозволі на спеціальне водокористування лімітів.

При цьому законодавець не визначає, що збитки за формулою встановленою пункту 9.1 Методики повинні розраховуватись лише при сукупності всіх вище перерахованих випадків, а тому застосування пункту 9.1. Методики для нарахування збитків обумовлених відсутністю дозволу на спеціальне водокористування є правомірним і таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Згідно статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Згідно пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як: неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відповідно до пункту 1.6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» № 02-5/744 від 27.07.2001 року, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відшкодування шкоди на підставі цієї норми здійснюється у разі, наявності у діях відповідача всіх елементів складу цивільного правопорушення у їх сукупності: неправомірної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини завдавача шкоди.

При цьому причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише через неправомірну поведінку відповідача а не іншої особи, оскільки сама лише неправомірна поведінка особи, яка не пов'язана із наслідками у вигляді шкоди, не тягне за собою її відшкодування.

Враховуючи вищенаведене та те, що судом встановлено наявність всіх складових правопорушення, а саме, факт неправомірної поведінки відповідача (здійснення використання поверхневих вод для товарного риборозведення без дозволу на спеціальне водокористування), наявність шкоди (збитки в розмірі 55545,55 грн.) та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою (збитки спричинені внаслідок здійснення відповідачем в період з 03.09.2013 року по 01.09.2016 року використання поверхневих вод для товарного риборозведення без дозволу на спеціальне водокористування).

Доводи позивача стосовно протиправної поведінки відповідача у заподіянні шкоди внаслідок здійснення ним використання повеневих вод для товарного риборозведення без дозволу на спеціальне водокористування підтверджуються актом планової перевірки від 03.10.-07.10.2016 року та розрахунком розміру заподіяних збитків (а.с. 10-13), складеним за результатами перевірки.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Твердження відповідача про те, що на його думку позивач не мав права (повноважень) проводити планову перевірку в період з 03.10-07.10.2016 року у зв'язку з дією мораторію на проведення перевірок, він не здійснював господарської діяльності з товарного риборозведення, позивачем навмисно неправильно викладені положення Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в наслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.08.2009р. під № 767/16783, затвердженої наказом Мінприроди від 20.07.2009р. № 389, що є, на його думку, підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, суд вважає безпідставним, необгрунтованим та таким, що спростовується наступним.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (надалі - Закон).

Пунктом 3 статті 10 Закону передбачено, що суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю) а саме, якщо: він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Відповідач допустив посадових осіб позивача до проведення планового заходу державного нагляду контролю без будь-яких зауважень, що є доказом того, що у нього не було сумнів відносно правомірності проведення планової перевірки, що підтверджується його особистим підписом на Направленні на проведення перевірки від 30.09.2016 року № 195/02-16 (а.с. 86).

Відповідач помилково посилається на пункт 3 Прикінцевих положень Закону «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71-VIII, яким передбачається, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або згідно з вимогами Кримінального процесуального кодексу України.

Відповідачем не було враховано, що Закон України від 28.12.2014 року № 71-VIII, вносив зміни до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи.

Пункт 1.1 статті 1 Податкового кодексу України передбачає, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу.

Пункт 41.1 статті 41 Податкового кодексу України передбачається, що контролюючими органами є органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів та реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування та реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, його територіальні органи. У складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції.

З вищевикладеного випливає, що позивач не є відповідним контролюючим органом в розумінні Податкового кодексу України, і тому на нього не розповсюджуються вимоги щодо обмеження перевірок передбачених Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 року № 71- VIII.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.02.2016 року у справі № К/800/52116/15.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищевказаного та оскільки відповідач належними доказами позовні вимоги не спростував, доказів сплати суми збитків суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 55545,55 грн. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Пунктом 18 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головними розпорядниками бюджетних коштів - є бюджетні установи в особі їх керівників. В даному випадку Сулимівська сільська рада Роменського району Сумської області.

Згідно пункту 29 статті 2 цього ж Кодексу, доходами бюджету - є усі податкові, неоподатковані та інші надходження на безповоротній основі, справляння яких передбачено законодавством України.

Частиною третьою статті 29 та частиною четвертою статті 69 Бюджетного кодексу України встановлено, що 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності надходять до спеціального фонду державного бюджету, а 70 зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) збитки в сумі 55545,55 грн., завдані державі внаслідок здійснення використання поверхневих вод для товарного риборозведення без дозволу на спеціальне водокористування, в доход місцевого бюджету Сулимівської сільської ради Роменського району Сумської області (код бюджетного призначення платежу - 24062100 (грошові стягнення за шкоду заподіяну порушенням природоохоронного законодавства), р/р 33113331700332, ОКПО 37929744, в ГУДКСУ у Сумській області, МФО 837013) з врахуванням вимог статей 29, 691 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до Державного бюджету України та 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, зарахувати в доход місцевого бюджету.

Стягувач: Державна екологічна інспекція у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд. 25, ідентифікаційний код 37970834).

Боржник: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державної екологічної інспекції у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Г. Кондратьєва, буд. 25, ідентифікаційний код 37970834) витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28.02.2017.

Суддя П.І. Левченко