Рішення № 65011026, 21.02.2017, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 лютого 2017 р. Справа № 918/1323/16

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г., розглянувши матеріали справи

за позовом: Дубенської міської ради (надалі позивач, ОСОБА_1)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (надалі відповідач, Товариство)

про визнання договору оренди землі укладеним

В засіданні приймали участь:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність 29 серпня 2016 року № 61;

від відповідача: ОСОБА_3 за довіреністю від 04 січня 2017 року № 10-10/а.

В судовому засіданні 21 лютого 2017 року, відповідно до положень статті 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В грудні 2016 року Дубенська міська рада звернулася у Господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про визнання договору оренди землі укладеним.

Ухвалою господарського суду від 20 грудня 2016 року порушено провадження по справі № 918/1312/16, розгляд якої призначено на 04 січня 2017 року (суддя Войтюк В.Р.).

Ухвалою суду від 04 січня 2016 року суддя Войтюк В.Р. взяв самовідвід від розгляду справи № 918/1323/16.

У разі задоволення відводу (самовідводу) одному з суддів або всьому складу суду справа розглядається в тому самому господарському суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведеного судді або іншим складом суддів, який визначається у порядку, встановленому частиною 3 статті 21 цього Кодексу (частина 6 статті 20 ГПК України).

Згідно з пунктом 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням ОСОБА_1 суддів України № 25 від 02 квітня 2015 року, у разі задоволення відводу або самовідводу судді (судді-доповідача або всього складу суду, якщо судова справа розглядається колегією суддів), якому розподілено судову справу для розгляду, судова справа підлягає повторному автоматизованому розподілу без урахування цього судді (суддів).

Справа № 918/1323/16 була передана на повторний автоматизований розподіл.

За результатами повторного автоматизованого розподілу, справа передана на розгляд судді Торчинюку В.Г.

Ухвалою суду від 10 січня 2017 року справа № 918/1323/16 була прийнята до провадження суддею Торчинюком В.Г., розгляд якої було призначено у судове засідання на 17 січня 2017 року.

17 січня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник позивача подав заяву в якій просив суд вирішити питання про відвід судді та постановити ухвалу про відвід судді Торчинюка В.Г. у справі № 918/1323/16.

Свою заяву, Дубенська міська рада мотивує тим, що суддя Торчинюк В.Г. був головуючим суддею у справі № 918/1411/15 між тими ж сторонами з тих самих орендних відносин, що стосуються тієї самої земельної ділянки і виніс рішення яке в подальшому було скасоване судом апеляційної інстанції.

Відтак, Дубенська міська рада вважає, що існують сумніви в неупередженості судді Торчинюка В.Г. при розгляді справи № 918/1323/16.

Ухвалою суду від 17 січня 2017 року заявлений Дубенською міською радою відвід судді Господарського суду Рівненської області Торчинюка В.Г. у справі № 918/1323/16 відхилено.

17 січня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав клопотання від 17 січня 2017 року № 1323, в якому просив суд відкласти розгляд справи з метою правильного, повного та всебічного розгляду справи та забезпечення реалізації процесуальних прав останнього на звернення з зустрічною позовною заявою у даній справі.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду даної справи прийнято судом до розгляду та задоволено.

У судовому засіданні 17 січня 2017 року було оголошено перерву до 31 січня 2017 року.

31 січня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник відповідача подав відзив на позовну заяву від 31 січня 2017 року № 1323, в якому просив суд у задоволенні позовних вимог Дубенської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", про визнання договору оренди землі від 14 листопада 2016 року укладеним, відмовити у повному обсязі.

У той же час, уповноваженим представником відповідача було подано клопотання про витребування документів від 31 січня 2017 року № 1323/1.

31 січня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду уповноважений представник позивача подав письмові пояснення від 30 січня 2017 року № 382/05-02-29/17.

В судовому засіданні 31 січня 2017 року було оголошено перерву до 21 лютого 2017 року.

17 лютого 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду від Дубенської міської ради надійшли письмові пояснення від 15 лютого 2017 року № 605/05-02-29/17.

ОСОБА_1 в судовому засіданні 21 лютого 2017 року підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, наполягав на задоволенні позову.

ОСОБА_1 Товариства заперечив проти позову ОСОБА_1 з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву, просив суд в задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення ОСОБА_1 від 29 грудня 2005 року № 1533 (а.с. 13) 13 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (правонаступником якого є Товариство) був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 для господарської діяльності по функціонуванню та обслуговуванню автозаправної станції передала відкритому акціонерному товариству "Укрнафта" у платне користування строком на 3 роки земельну ділянку загальною площею 5697 м. кв., розташовану у місті Дубно по вулиці Грушевського, 119-Б (а.с. 13-14).

Даний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений печатками цих юридичних осіб, посвідчений приватним нотаріусом Дубенського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за № 865, а також зареєстрований в Дубенському районному відділі Рівненської регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 13 лютого 2006 року № 040658500007.

За пунктами 3, 4 цієї угоди на вказаній земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна АЗС з асфальтованими заїздами, ціновим пілоном, дорожніми знаками та іншими об'єктами, необхідними для функціонування та обслуговування АЗС. Категорія даної земельної ділянки землі житлової та громадської забудови.

Відповідно до пункту 5 цього правочину нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить пятсот двадцять вісім тисяч пятсот шістдесят вісім гривень.

Згідно з пунктом 9 договору за оренду земельної ділянки орендар на підставі виставлених рахунків сплачує орендодавцеві орендну плату виключно у грошовій формі. Розмір орендної плати в рік складає 36999,74 грн. Річна орендна плата не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється чинним законодавством України.

Цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (пункт 39 договору).

Як встановлено судом з матеріалів справи, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 травня 2016 року, яка постановою Вищого господарського суду України від 27 липня 2016 року була залишена в силі, у праві № 918/1411/15 за позовом Дубенської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про визнання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки від 13 лютого 2006 року укладеною та зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до Дубенської міської ради про визнання додаткової угоди кладеною було встановлено, що в силу статті 31 Закону України "Про оренду землі" та пунктом 8 договору оренди землі від 13 лютого 2006 року цей договір припинив свою дію 13 лютого 2009 року.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Зважаючи на вищенаведене, судом визнається, як достовірний факт, такий який не потребує доказування у даній справі, що договір оренди землі від 13 лютого 2006 року припинив свою дію 13 лютого 2009 року.

Приписами частини 1, 2 статті 13 Конституції України унормовано, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

За статтею 1 Закону України "Про оренду землі" (далі Закон) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (далі ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Матеріалами справи стверджено, що листом від 28 вересня 2016 року № 4050/05-02-25/16 ОСОБА_1 звернулась до ПАТ Укрнафта" з проханням належним чином оформити право користування земельною ділянкою площею 0,5697 га по вулиці Грушевського, 119 Б в місті Дубно для будівництва та обслуговування автозаправної станції (кадастровий номер 5610300000:02:001:1760).

У відповідь ПАТ ''Укрнафта" листом від 10 жовтня 2016 року № 08.01.23/439 запропонувало ОСОБА_1 надати належним чином оформлений проект договору оренди землі з урахуванням висновків зроблених судами у справі № 918/1411/15 для подальшого узгодження та підписання.

04 листопада 2016 року ОСОБА_1 було прийнято рішення № 1140 "Про надання ПАТ "Укрнафта" в оренду земельної ділянки на вулиці Михайла Грушевського, 119 Б". Згідно цього рішення Публічному акціонерному товариству Укрнафта" було надано земельну ділянку (кадастровий номер 5610300000:02:001:1760) площею 0,5697 га, розташовану в місті Дубно на вулиці Михайла Грушевського, 119 Б, в оренду терміном на 3 (три) роки, для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій (обслуговування будівлі АЗС № 12) з земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Як зазначає позивач, 14 листопада 2016 року ОСОБА_1 було надіслано відповідачу по справі проект договору оренди землі для його підписання та державної реєстрації права оренди (лист від 14 листопада 2016 року № 4723/05-02-25/16).

На що керуючись приписами статті 181 Господарського кодексу України, відповідач листом від 29 листопада 2016 року № 08.01.23/552 направив на адресу ОСОБА_1 примірники договору оренди землі разом з протоколом розбіжностей.

Так, дійсно судом встановлено, що відповідач у порядку передбаченому приписами Господарського кодексу України направив на адресу ОСОБА_1 підписані примірники договору оренди землі разом з протоколом розбіжностей, а саме між сторонами виник спір щодо неузгодженості редакції пунктів 5, 9, 10, 12 та 17 спірного проекту договору оренди землі від 14 листопада 2016 року.

Відповідач запропонував внести зміни в договір оренди землі, зокрема в пункт 5 та зменшити нормативно грошову оцінку з 4 596 112 горн. 00 коп. до 1 658 465 грн. 57 коп., також в пункт 9 за яким розмір орендної плати встановити в сумі 199 015 грн. 87 коп., також пункт 10 з якого виключити врахування коефіцієнта індексації.

Статтею 649 ЦК України визначено випадки, коли суд вирішує розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору; до таких випадків належить, зокрема, вирішення розбіжностей, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта і органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом.

Частиною 7 статті 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів і договорів.

В силу пункту 5 статті 181 ГК України сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згідно з частиною 7 цієї ж статті, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обовязковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала; протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Щодо інших випадків, крім визначених частини 7 статті 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (частина 8 статті 181 ГК України), що виключає вирішення по суті спору про врегулювання розбіжностей за таким договором у судовому порядку.

Разом з тим, законодавець встановив для сторони вказаної у частині 7 статті 181 ГК України, єдиний можливий спосіб не прийняти викладені у протоколі розбіжностей пропозиції іншої сторони, а саме, передати ці розбіжності на розсуд суду.

З матеріалів справи судом встановлено, що сторони дійшли згоди, щодо умов договору, розбіжності виникли в пунктах 5, 9, 10, 12, 17.

Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відтак, Рада звернувшись з позовною заявою до Господарського суду Рівненської області, просила суд визнати укладеним договір оренди землі у редакції останнього, жодним чином не враховуючи наявного між сторонами протоколу розбіжностей.

На підставу позову ОСОБА_1 покликається на своє рішення від 26 квітня 2012 року № 1369 "Про затвердження технічної документації з нормативно грошової оцінки земель м. Дубно".

Згідно статті 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно пунктів 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснює управління у сфері оцінки земель та земельних ділянок.

Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом (пункт 271.2 Податкового кодексу України).

З зазначених норм права вбачається, що вирішення земельних питань, щодо визначення та встановлення плати за землю шляхом прийняття рішення про встановлення ставок для визначення орендної плати та рішення про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста.

Відповідно до частини 1, 5 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

За пунктом 12 тієї ж статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

З зазначеного суд вбачає, що регуляторний акт слід розуміти як прийнятий уповноваженим органом нормативно-правовий акт, який спрямований на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між органом державної влади та суб'єктом господарювання.

З огляду на викладене, враховуючи те, що рішення ОСОБА_1 від 26 квітня 2012 року № 1369 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Дубно" пройшло визначену процедуру і було проголосоване на сесії ради, а відтак є актом нормативно-правового характеру, останнє набирає чинності з дня його офіційного оприлюднення.

Отже приймаючи такі рішення (про затвердження грошової оцінки земельної ділянки) чинне законодавство України вимагає дотримання органом місцевого самоврядування порядку їх прийняття.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ, що виникають із земельних відносин" роз'яснено, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 57 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2013 справа №7/045-12 (справа про внесення змін до договору оренди землі); у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2014 року справа №910/23502/13 (справа про внесення змін до договору оренди землі).

Відповідно до приписів частини 5 статті 12 Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніше як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Аналогічне положення закріплено в Законі України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації". Зокрема, ст. 22 коментованого закону передбачено, що рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках, тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Вищого адміністративного суду України від 01 квітня 2014 року у справі №К/800/35543/13, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 серпня 2014 року у справі №К/800/30039/14, постанові Вищого адміністративного суду України від 14 лютого 2008 року у справі №К-38514/06. Згідно письмового роз'яснення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва від 28.10.2014 року вих. №8554/0/20-14 (а.с. 52), що було надане ПАТ "Укрнафта" на письмове звернення щодо чинності регуляторного акта, прийнятого селищною (міською) радою, але офіційно не оприлюдненого в засобах масової інформації, вбачається, що регуляторний акт, прийнятий селищною (міською) радою, але текст якого офіційно не оприлюднений в засобах масової інформації, є нечинним незалежно від наявності або відсутності в ньому ознак документа нормативно-правового характеру, а також від оприлюднення цього документа на стадії проекту.

Листом Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва "Про надання роз'яснень положень законодавства про державну регуляторну політику" № 3781 від 27.09.2012 надано роз'яснення щодо застосування деяких положень Закону, зокрема й щодо питань офіційного оприлюднення регуляторних актів. Так, у коментованому листі зазначено, що офіційне оприлюднення регуляторних актів, прийнятих органами та посадовими особами місцевого самоврядування, здійснюється виключно у спосіб, передбачений статтею 12 Закону, шляхом їх публікації в друкованих засобах масової інформації. Відповідальність за додержання порядку офіційного оприлюднення покладається на орган, що видав регуляторний акт, оскільки відповідно до статті 57 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними. При цьому розміщення нормативного акту в мережі Інтернет чи на дошці оголошень без публікації у засобах масової інформації, за змістом листа не є належним способом оприлюднення нормативного акту.

Тобто, на законодавчому рівні закріплена чітка процедура розроблення та затвердження органом місцевого самоврядування власних регуляторних актів, зокрема й обов'язок оприлюднювати відповідні регуляторні акти для можливості набрання ними чинності та подальшого застосування виключно в порядку та у спосіб, визначений законодавством.

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 "Про застосування конституції України при здійснені правосуддя" звернуто увагу судів на те, що згідно з ч. 2 cт. 57 Конституції є не чинними, а отже, не можуть застосовуватись ті закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, які не доведені до відома населення у встановленому законом порядку. Це означає, що судове рішення не може ґрунтуватись на не оприлюднених нормативно-правових актах такого змісту.

Судом неодноразово витребовувалося у позивача докази оприлюднення в засобах масової інформації тексту рішення ОСОБА_1 від 26 квітня 2012 року № 1369 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Дубно".

На підтвердження оприлюднення наведеного рішення, ОСОБА_1 до матеріалів справи було долучено копію витягу з офіційного сайту позивача.

Згідно зі статтею 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Статтею 1 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" встановлено, що засіб масової інформації органу державної влади чи органу місцевого самоврядування засіб масової інформації, засновником (співзасновником) якого є орган державної влади або орган місцевого самоврядування і який повністю або частково утримується за рахунок державного чи місцевих бюджетів, одночасно, офіційним друкованим виданням органів державної влади та органів місцевого самоврядування є видання, які спеціально видаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування (відомості, бюлетені, збірники, інформаційні листки тощо) для інформування про свою діяльність.

З огляду на зазначене суд, вказаний доказ оцінюється судом критично, оскільки законодавством України не передбачено можливості офіційного оприлюднення актів органів місцевого самоврядування у мережі Інтернет, а чітко визначає спосіб оприлюднення через засіб масової інформації.

Враховуючи відсутність у справі належних і допустимих доказів про оприлюднення у засобах масової інформації (що є доказом набрання ними чинності) рішення ОСОБА_1 від 26 квітня 2012 року № 1369 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Дубно", станом на час вирішення спору та в розумінні вимог статей 57 Конституції України, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації, ст. 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", існують всі підстави стверджувати про неможливість застосування таких рішень до правовідносин сторін для визначення істотної умови договору, як ціни та розміру щорічної плати.

Матеріали справи не містять доказів, які б вказували на правомірність визначених у запропонованій редакції договору від 14 листопада 2016 року оренди землі, нормативно грошової оцінки в розмірі 4 596 112 грн. 00 коп. та визначення орендної плати в сумі 551 533 грн. 44 коп. в рік.

Суд зазначає, що позивач не скористався правом на звернення до суду, щодо врегулювання розбіжностей.

Також відповідні спірні умови договору (розбіжності), мають відповідати законодавству України та нормативно-правовим актам, однак умови договору, зокрема нормативно грошова оцінка земельної ділянки та розмір орендної плати в рік, базуються на рішенні, яке не набрало законної сили.

Враховуючи вимогу позивача про затвердження договору оренди в редакції наданій останнім та те, що його умови не відповідають вимогам законодавства, зокрема щодо ціни договору (нормативно грошова оцінка земельної ділянки та розмір орендної плати в рік), відтак суд не може змінити ціну договору на власний розсуд, оскільки як зазначалося вище, зазначені вище повноваження надані виключно для органів місцевого самоврядування.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Так як, позивачем в порядку статті 33 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами правомірність та грунтовність позову, тому, суд вирішив в задоволенні позову відмовити, як такому який не доведений та суперечить зазначеним вище нормам права.

Відповдіно до частини 1 статті 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На ОСОБА_1 на підставі статті 49 ГПК України покладаються витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 378 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 49, 81-1, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "27" лютого 2017 року.

Суддя Торчинюк В.Г.