Рішення № 65010864, 13.02.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2017 р.Справа № 916/3422/16

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курка Д.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: Акименко О.В. за довіреністю №01-36/64 від 13.12.2016р.

Від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 220 030,98 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі по тексту - ОСОБА_3.) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 220 030,98 грн., яка складається із заборгованості з орендної плати у розмірі 571,72 грн. та неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 219 459,26 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом порушення відповідачем прийнятих на себе за договором №10/70 оренди нежитлового приміщення від 03.01.2002р. зобов'язань щодо сплати орендної плати та несвоєчасного повернення орендованого приміщення.

Представник відповідача в судове засідання по даній справі не з'явився та про причини неявки суд не повідомив. При цьому, суд зазначає, що конверти із поштовими відправленнями суду, які надсилались судом за адресою місцезнаходження ОСОБА_3 /65007, АДРЕСА_1/ згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань були повернуті суду у зв'язку із неможливістю вручення адресату. З огляду на викладене, відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями) відповідач вважається такими, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи господарським судом. Оскільки ОСОБА_3 не було надано суду відзиву на позов, справа розглядається за наявними в ній матеріалами згідно зі ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

03.01.2002р. між ОСОБА_3 (Орендар) та Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (Орендодавець) було укладено договір №10/70 оренди нежитлового приміщення, у відповідності до п. п. 1.1, 1.2 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення підвалу та першого поверху, загальною площею 196,6 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. Строк дії договору оренди визначено сторонами до 03.01.2003р.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Положеннями ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року за N 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями) передбачено, що цей закон регулює: організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Так, згідно п. п. 2.1, 2.2 договору №10/70 оренди нежитлового приміщення від 03.01.2002р. орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 31.10.2000р. №1665-XXIII „Про оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади м. Одеси". За орендоване приміщення орендар зобов'язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць - 801,95 грн. без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Відповідно до п. 2.4 договору №10/70 оренди нежитлового приміщення від 03.01.2002р. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами розгляду справи №916/1398/15-г за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_3 про розірвання договору оренди, виселення та стягнення 147 503,19 грн. господарським судом Одеської області було постановлено рішення від 12.05.2016р., залишене в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 20.07.2016р. по справі №916/1398/13-г, яким позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради було задоволено частково, виселено ОСОБА_3 з нежитлового приміщення першого поверху загальною площею 141,3 кв.м. що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на користь позивача, стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість по орендній платі по договору № 10/70 від 03.01.2002р. за період з 01.08.2012 р. по 28.02.2015 р. у сумі 141983,68 грн., пеню у сумі 5519,51 грн.

Положеннями ч. 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Під час розгляду справи №916/1398/15-г господарським судом було встановлено, що до договору оренди нежитлового приміщення № 10/70 від 03.01.2002р. сторонами укладались додаткові угоди з питань зміни розміру орендної плати, строку дії договору та зміни площі переданого в оренду об'єкта.

Додатковими договорами №5 від 11.09.2006 р. та №6 від 12.01.2007 р. до договору оренди були внесені зміни в частині орендованої площі з виключенням підвалу та залишенням першого поверху, загальною площею 136 кв. м., яка в подальшому була уточнена на підставі виготовленого КП "ОМБТІ та РОН" від 27.10.2006 р. технічного паспорту та складала 141,3 кв. м. Останнє додаткове погодження за № 9 було укладено сторонами 03.12.2008 р., яким строк дії договору № 10/70 оренди нежитлового приміщення від 03.01.2002 р. було продовжено до 03.12.2011р.

При цьому, судом було встановлено, що 13.01.2015 Департаментом комунальної власності Одеської міської ради на адресу ОСОБА_3 було надіслано повідомлення про відмову від договору оренди нежитлового приміщення № 10/70 від 03.01.2002 р., у зв'язку із наявністю заборгованості по орендним платежам за період з 01.08.2012 р. по 31.12.2014 р. у сумі 130 931,66 грн., яке було отримано відповідачем 16.02.2015р. Вказане повідомлення також міститься у матеріалах даної справи. З огляду на викладене, господарським судом при розгляді справи №916/1398/13-г було встановлено, що договір №10/70 оренди нежитлового приміщення від 03.01.2002р. припинив свою дію 16.02.2015р.

Як вбачається з матеріалів даної справи, 24.05.2016р. між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та ОСОБА_3 було підписано акт приймання-передавання нежитлового приміщення за договором оренди №10/70 від 03.01.2002р., з якого вбачається, що відповідач передав позивачеві нежитлове приміщення, загальною площею 141,3 кв. м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Вищевикладені обставини та положення чинного законодавства, за переконанням позивача, свідчать про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у загальному розмірі 220 030,98 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, господарський суд виходить з наступного.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Статтею 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Відповідно до пункту 4.7. договору оренди №10/70 від 03.01.2012р., після закінчення строку дії чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов'язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.

З огляду на вище викладене, а також приймаючи до уваги стягнення судом при розгляді справи №916/1398/13-г на користь позивача орендної плати у розмірі 141983,68 грн. за період з 01.08.2012 р. по 28.02.2015 р, господарський суд доходить висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення на користь позивача заборгованості з орендної плати в сумі 512,72 грн. за період з 01.03.2015р. по 03.03.2015р., тобто протягом частини періоду, в межах якого відповідач в силу п. 4.7 договору оренди №10/70 від 03.01.2012р. зобов'язаний був повернути об'єкт оренди.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Положеннями п. 5.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" від 29 травня 2013 року N 12 передбачено наступне. Застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

З посиланням на положення ст. 785 ЦК України позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з ОСОБА_3 неустойки у вигляді подвійної орендної плати за період з 04.03.2015р. по 24.05.2016р. у сумі 219 459,26 грн.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

В силу положень ч. 1-2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Так, з висновків Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за II півріччя 2014 р. (лист від 01.04.2015р.) вбачається, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно не виконав цього обов'язку. (постанова Верховного Суду України від 19 серпня 2014 р. у справі N 3-70гс14). Положеннями ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі. Обов'язковою і необхідною умовою для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 ЦК України, відповідно до вимог ст. 614 ЦК України є наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання (постанова Верховного Суду України від 2 вересня 2014 р. у справі N 3-85гс14).

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Підсумовуючи вищевикладене, господарський суд зазначає, що відповідачем не було надано суду доказів на підтвердження виключних обставин, які б унеможливлювали звільнення орендованого приміщення у строк до 03.03.2015р. Таким чином, позовна вимога Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в частині стягнення з відповідача неустойки у вигляді подвійної орендної плати за період з 04.03.2015р. по 24.05.2016р. у сумі 219 459,26 грн. є правомірною та підлягає задоволенню.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим, ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявлених Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позовних вимог до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 у повному обсязі, у зв'язку з чим з останнього слід стягнути на користь позивача орендну плату у розмірі 512,72 грн. за період з 01.03.2015р. по 03.03.2015р. та неустойку у вигляді подвійної орендної плати за період з 04.03.2015р. по 24.05.2016р. у сумі 219 459,26 грн. відповідно до ст. ст. 509, 525, 526, 611, 612, 614, 617, 625, 629, 759, 762, 785 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 286 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна".

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49,75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 /65007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1/ на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1, ідентифікаційний код 26302595/ орендну плату у розмірі 512 грн. 72 коп. /п'ятсот дванадцять грн. 72 коп./, неустойку у розмірі 219 459 грн. 26 коп. /двісті дев'ятнадцять тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять грн. 26 коп./, судовий збір у розмірі 3 300 грн. 47 коп. /три тисячі триста грн. 47 коп./. Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 91, 93 ГПК України сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Повне рішення складено 27 лютого 2017 р. 1

1Примітка: в судовому засіданні 13.02.2017р. при оголошенні вступної та резолютивної частини даного рішення судом було повідомлено, що повний текст рішення буде підписано 20.02.2017р. Однак у зв'язку з перебуванням судді Желєзної С.П. на лікарняному з 20.02.2017р. по 24.02.2017р. включно, повний текст даного судового рішення було оформлено відповідно до вимог ст.ст. 84 - 85 ГПК України 27.02.2017р..

Суддя С.П. Желєзна