Рішення № 65010814, 20.02.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" лютого 2017 р.

Справа № 916/3523/16

За позовом: Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва;

до відповідача: Приватного підприємства "Артек-Союз";

про стягнення 90 534,31 грн.

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився.

У судовому засіданні було оголошено перерву відповідно до ст. 77 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Миколаєва звернувся до господарського суду з позовною заявою до Приватного підприємства "Артек-Союз" згідно якої просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 90 534,31 грн., з яких 49 670,08 грн. пені; 13 124,72 грн. інфляційних втрат; 4 906,24 грн. 3 % річних та 7% штрафу у розмірі 22 833, 27 грн., а також витрати по сплаті судового збору у сумі 1 378 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе за договором про надання послуг з постачання теплової енергії (КЕКВ 2271) № 146 від 01.10.2014р. зобов’язань, в результаті чого у нього виникла заборгованість у розмірі 326 189,55 грн., яка в подальшому з простроченням була сплачена відповідачем, та на яку Квартирно-експлуатаційним відділом м. Миколаєва було нараховано пеню, інфляційні втрати, 3 % річних та 7 % штрафу у розмірах, що заявлені до стягнення.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.12.2016р. було порушено провадження у справі №916/3523/16 із призначенням до розгляду в засіданні суду 08.02.2017р.

06.02.2017р. до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення по справі (а.с.52), згідно яких останній вказує на те, що оскільки рахунки для сплати за спожиті послуги та акти виконаних робіт були отримані відповідачем 20.05.2016р., що підтверджується відповідною відміткою на супровідному листі від 18.05.2016р., то відлік банківських днів, протягом яких зобов’язання мало бути виконано, повинен відраховуватися з 20.05.2016р., у зв’язку із чим кінцевий термін сплати настав 02.06.2016р.

З урахуванням вказаної позиції, позивач вважає, що початком порушення грошового зобов’язання є саме 03.06.2016р., у зв’язку із чим саме з цієї дати і було нараховано штрафні санкції.

В судовому засіданні 08.02.2017р. представником відповідача було надано пояснення до позовної заяви про стягнення штрафних санкцій (а.с.64) , згідно яких останній зазначає, що у зв’язку із нестабільною оплатою Міністерством оборони України боргу, який існує перед ПП „Артек-Союз” (9 825 822,23 грн.), нерегулярним проведенням конкурсів на укладення договорів з надання послуг харчування, у відповідача існує заборгованість по податкам та зборам перед Фіскальною службою України у сумі 120 500 грн., перед іншими постачальниками та контрагентами у розмірі 7 899 236 грн. та заборгованість щодо виплати заробітної плати у сумі 318 452 грн.

З урахуванням зазначених обставин, відповідач вказує, що у нього відсутні грошові коштів для сплати штрафних санкцій

Відповідач вказує, що стягнення з підприємства штрафних санкцій може призвести до неможливості виконання договірних зобов’язань перед вищевказаним міністерством, як наслідок і втрати обороноздатності Збройними силами України.

З урахуванням зазначених обставин, а також з огляду на відсутність жодних збитків, пов’язаних з несплатою ПП „Артек-Союз” вартості послуг з теплопостачання, відповідач просить суд зменшити розмір неустойки.

Крім того, відповідач вказує, що при розрахунку 3 % річних позивачем було допущено помилку, оскільки, на його думку, за прострочення 183 днів сума 3% річних повинна складати 4 772 грн.

В засіданні суду 08.02.2017р. під час розгляду справи по суті представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в свою чергу повністю підтримав правову позицію, що відображена у вищевказаних письмових поясненнях до позову.

В судовому засіданні 08.02.2017р., з огляду на необхідність додаткового дослідження доказів, оголошено перерву до 20.02.2017р.

В судове засідання 20.02.2017р. представники сторін не з’явилися, про місце та час судового засідання були цілком обізнані, про що свідчить наявна в матеріалах справи розписка від 08.02.2016р. (а.с.85).

При цьому явка представників сторін в судове засідання, призначене на 20.02.2017р. була визнана судом необов’язковою.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін,, надані в ході розгляду справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Положенням ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов’язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, строки та в порядку, що встановлені договором.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли в силу укладеного між сторонами договору про надання послуг з постачання теплової енергії (КЕКВ 2271) № 146 від 01.10.2014р. (а.с.10-12), згідно п. 1.1 якого позивач забезпечує відповідача тепловою енергією для забезпечення надання послуг з харчування особового складу Збройних Сил України. Місце поставки та обсяги теплової енергії згідно додатку № 1 до договору.

Приписами п.п.2.3.2 та п.п.2.3.3 п.2.3 договору встановлено, що відповідач зобов’язується здійснювати оплату вартості за спожиту теплову енергію згідно виставлених тарифів (додаток №1).

Після отримання від відповідача рахунку – фактури, акту виконаних робіт протягом 10 банківських днів здійснювати оплату за спожиту теплову енергію на реєстраційні або спеціальні реєстраційні рахунки позивача.

Підпунктом 4.2.1 п. 4.2 сторони погодили, що відповідач за порушення термінів оплати вартості спожитої теплової енергії сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Згідно п. 7.6 договору, термін позовної давності по даному договору становить 5 років.

Відповідно до п. 9.1, договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк з 01.10.2014р. до 31.12.2014р.

Приписами п. 9.2 договору встановлено, що даний договір може бути пролонгований на кожний наступний календарний рік у разі укладання відповідачем нового договору про закупівлю послуг з харчування Міністерством оборони України з укладанням додаткової угоди.

Згідно додаткової угоди № 1 від 20.03.2015р. до договору (а.с.31), додаткової угоди № 2 від 07.04.2015р. (а.с.32), додаткової угоди № 3 від 18.08.2015р. (а.с.33) та додаткової угоди №4 від 01.01.2016р. (а.с.34) сторони неодноразово продовжували термін дії договору.

Так, згідно останньої додаткової угоди № 4 від 01.01.2016р. (а.с.34) встановили, що вона вступає в силу з моменту її підписання обома сторонами та діє до 31.03.2016р.

Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, позивач свої зобов’язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу послуги з постачання теплової енергії в період з грудня 2015р. по березень 2016р. на загальну суму 401 270,42 грн.

Відповідні рахунки та акти приймання-передачі за використану теплову енергію за вказані періоди було надано КЕВ м. Миколаїв відповідачу листом від 18.05.2016р. за вих. №1733 (а.с.44) та отримано останнім 20.05.2016р., про що свідчить відповідна відмітка на вказаному документі.

Проте, відповідачем в порушення взятих на себе зобов’язань було лише частково сплачено вказану заборгованість у розмірі 75 080,87 грн., в результаті чого у останнього станом на 27.11.2016р. виникла заборгованість у розмірі 326 189,55 грн., яка була сплачена повністю лише 28.11.2016р., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою (а.с.54).

На вказану суму заборгованості позивачем і було нараховано пеню, 3% річних, інфляційні втрати та штраф у розмірі 7 % на підставі ч. 3 ст. 231 ГК України.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення пені у сумі 49 670,08 грн. суд вказує наступне.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України встановлено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно підпункту 4.2.1 п. 4.2 сторони погодили, що відповідач за порушення термінів оплати вартості спожитої теплової енергії сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

При перевірці розрахунку пені, що наведений у позовній заяві (а.с.4) судом було встановлено наявність методологічних помилок, що допущені у ньому.

Вказані помилки були спричинені невірним зазначення позивачем початку періоду нарахування пені, з урахуванням положень п.п. 2.3.3 п. 2.3 договору та неврахування вимог ст. 253 ЦК України.

З урахуванням вказаних приписів, початком порушення виконання зобов’язань за договором, з огляду на отримання відповідачем рахунків 20.05.2016р. є 04.06.2016р.

Відтак твердження позивача щодо того, що початком порушення виконання зобов’язань за договором є 03.06.2016р. є хибним та повністю спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Крім того, у розрахунку пені позивачем також невірно вказано кінець періоду її нарахування, у зв’язку із неврахуванням КЕВ м. Миколаїв положень п. 1.9 постанови пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013р., згідно якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відтак, судом, за допомогою системи „Ліга-Закон”, було здійснено власний розрахунок пені в межах даного позову, згідно якого її розмір становить 49 213,54 грн.

Розрахунок суми пені

Сума боргу (грн)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір облікової ставки НБУ

Розмір подвійної облікової ставки НБУ в день

Сума пені за період прострочення

326189.00

04.06.2016 - 23.06.2016

20

18.0000 %

0.098 %

6416.83

326189.00

24.06.2016 - 28.07.2016

35

16.5000 %

0.090 %

10293.67

326189.00

29.07.2016 - 15.09.2016

49

15.5000 %

0.085 %

13537.73

326189.00

16.09.2016 - 27.10.2016

42

15.0000 %

0.082 %

11229.46

326189.00

28.10.2016 - 27.11.2016

31

14.0000 %

0.077 %

7735.85

49 213.54

Разом з тим, відповідно до ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Норми матеріального права, а саме ст. 233 ГК України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 ЦК України встановлює, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз вказаних статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Так, відповідно до п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

За таких обставин, враховуючи надане законом право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, а також приймаючи до уваги неподання позивачем будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок порушення відповідачем строків оплати наданих послуг, сплату відповідачем основної заборгованості, одноразового виставлення позивачем рахунків на оплату наданих послуг за значні періоди, без їх відповідного розділення для більш зручнішої їх оплати, а також наявність у Міністерства оборони України значної заборгованості перед відповідачем (а.с.65), суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ч.1 ст. 83 ГПК України, вважає за правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції у вигляді пені до 10 000 грн.

Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 13 124,72 грн. та 3 % річних у розмірі 4 906,24 грн., суд вказує наступне.

Згідно частини статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, що також наведений у позовній заяві (а.с.4), встановив правильність їх нарахування, у зв’язку із чим вимоги про їх стягнення у заявленому позивачем розмірі (13 124,72 грн.) є такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, суд, перевіривши розрахунок 3% річних (а.с.4), встановив часткову неправильність їх нарахування, що спричинено наявністю ідентичних помилок, що і при здійсненні розрахунку пені, у зв’язку із чим судом, з урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, за допомогою системи „Ліга-Закон”, зроблено власний розрахунок 3% річних, згідно з яким загальна їх сума, що підлягає стягненню становить 4 759,15 грн.

Розрахунок процентів

Сума боргу (грн.)

Період прострочення

Кількість днів прострочення

Розмір процентів річних

Загальна сума процентів

326189.00

04.06.2016 - 28.11.2016

178

3 %

4759.15

Щодо вимог про стягнення з відповідача 7 % штрафу у розмірі 22 833,27 грн., суд вказує на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, обґрунтовуючи свою позицію щодо стягнення з відповідача 7% штрафу за невиконання останнім своїх зобов’язань щодо відшкодування послуг з постачання теплової енергії, посилається на норми ч. 3 п. 2 ст. 231 ГК України.

При цьому зазначає, що згідно ст.13 Закону України „Про оборону України”, статей 1,3,12,15 Закону України „Про Збройні Сили України” КЕВ м. Миколаїв є державною установою, призначеною для виконання завдань пов’язаних з забезпеченням оборони України.

Відтак, зауважує, що позивач фінансується, виключно, з державного бюджету України.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність у нього відповідно до вищевказаних приписів чинного законодавства права, на стягнення з ПП „Артек-Союз” 7 % штрафу у розмірі 22 833,27 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

За змістом положень ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Враховуючи вищевикладене, положення абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України не можуть бути застосовані до спірних відносин, оскільки ця норма застосовується до не грошових зобов’язань, в свою чергу між сторонами виникло грошове зобов’язання, оскільки правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

Вказана позиція цілком відображена у постанові Верховного суду України від 04.02.2014р. у справі № 903/610/13, яка згідно приписів ст. 111-28 ГПК України є обов’язковою для застосування.

Враховуючи викладене, у задоволенні вимоги про стягнення 7 % штрафу слід відмовити.

Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України" у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги вищезазначене, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам без урахування зменшення пені.

Керуючись ст.ст. 44, 49,75, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Артек-Союз" (65017, м. Одеса, Малиновський район, вул. Бреуса, буд. 26/2, код ЄДРПОУ 30741489) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (54056, м. Миколаїв, проспект Миру, 62А, код ЄДРПОУ 08029523) пеню у розмірі 10 000 /десять тисяч/ грн. 00 коп.; інфляційні втрати у сумі 13 124 /тринадцять тисяч сто двадцять чотири/ грн. 72 коп.; 3 % річних у розмірі 4 759 /чотири тисячі сімсот п’ятдесят дев’ять/ грн. 15 коп. та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 021/одна тисяча двадцять одна/ грн. 27 коп.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27 лютого 2017 р.

Суддя Ю.М. Щавинська