Рішення № 65010564, 22.02.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017р. Справа№ 914/3112/16

Господарський суд Львівської області у складі судді Блавацької-Калінської О.М. при секретарі Кияк І.В. розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача: Львівського національного університету імені ОСОБА_1, м.Львів

про стягнення 3 261,48 грн.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність від 18.04.2014 р.);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність від 29.12.2016 р.), ОСОБА_4 - представник (довіреність від 13.01.2017 р.)

Відповідно до ст.20 ГПК України розяснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. На підставі ст.22 ГПК України розяснено

процесуальні права та обов'язки сторін.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлено позов до Львівського національного університету імені ОСОБА_1 про стягнення 3 261,48 грн.

Ухвалою суду від 10.11.2016 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 28.11.2016 року.

В судовому засіданні 12.12.2016 р. відповідно до ст.77 ГПК України оголошувалась перерва до 16.01.2017 р.

Ухвалою суду від 02.02.2017 р. на підставі ст.69 ГПК України продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Представник позивача в судове засідання зявився, вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що між позивачем та відповідачем 05.03.2015 р. укладено договір купівлі-продажу природного газу №2631/15-ТЕ-21, на виконання умов якого відповідачу було передано у власність природний газ. Однак, відповідач свої зобовязання щодо оплати вартості природного газу виконував несвоєчасно. У звязку з порушенням строків оплати вартості природного газу, відповідачу нараховано пеню у розмірі 1140,37 грн., 68,37 грн. - 3% річних та 2052,74 грн. - втрат від інфляції. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який позивач просить стягнути з відповідача 3261,48 грн.

Представники відповідача в судове засідання зявилися, вимоги позивача заперечили з підстав, наведених у запереченні на позовну заяву (вх.№ 3882/17/16 від 31.01.2017 р.) та додаткових поясненнях (вх.№6969/17 від 21.02.2017 р.)

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, , суд встановив наступне.

05 березня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Львівського національного університету імені ОСОБА_1 (покупець) укладено договір №2631/15-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу., відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобовязується передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Додатковими угодами до договору, а саме: №1 від 10.04.2015 р. , №2 від 17.11.2015 р., №3 від 30.10.2015 р. , № 4 від 10.12.2015 р., № 4 від 28.12.2015 р. внесено зміни до договору купівлі-продажу природного газу, зокрема в п.2 «Кількість та фізико-хімічні показники газу», п.5 договору «Ціна газу» та п.6 «Порядок та умови проведення розрахунків».

На виконання умов договору, позивач протягом березня-грудня 2015 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 109431,43 грн., що підтверджується актом приймання-передачі природного газу від 17.03.2015 р. на суму 9800,67 грн., актом приймання-передачі природного газу від 17.03.2015 р. на суму 8952,30 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 р. на суму 7598,61 грн., актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2015 р. на суму 11644,83 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.05.2015 р. на суму 3793,79 грн., актом приймання-передачі природного газу від 30.06.2015 р. на суму 5530,48 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 р. на суму 5084,31 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.08.2015 р. на суму 4126,14 грн., актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2015 р. на суму 4584,27 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2015 р. на суму 11860,43 грн., актом приймання-передачі природного газу від 30.11.2015 р. на суму 15426,63 грн., актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 р. на суму 21028,97 грн. Факт отримання природного газу відповідачем у відповідних обсягах не оспорюється.

Згідно з п.3.1.2 договору покупець до 15 числа місяця, що передує місяцю поставки газу надає продавцю належним чином оформлену заявку на планові обсяги використання газу на наступний місяць, підписану уповноваженою особою. Плановий обсяг поставки підтверджується продавцем та доводиться до відома газотранспортних підприємств в електронному вигляді оператором ЄГТСУ на відповідний місяць поставки.

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Відповідно до п.3.4 договору сторонами погоджено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (абз. 2 п. 6.1. договору).

Позивач зазначає, що відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в якості оплати поставленого природного газу в сумі 109431,43 грн., що підтверджується довідкою про операції та довідкою про сальдо та зазначив, що останній платіж відповідачем проведений 08.02.2016 р.

У разі невиконання покупцем п.6.1 договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п.11 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 січня 2015 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.".

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх обовязків щодо оплати вартості газу, позивач у позовній заяві просив суд стягнути з відповідача 1 055 180 грн. 46 коп. пені, 53 356 грн. 96 коп. 3% річних, 825 115 грн. 47 коп. інфляційні втрати.

Відповідач у запереченні на позовну заяву зазначив, що відповідальність відповідача за несвоєчасну оплату поставленого газу відсутня, оскільки ЛНУ ім.Івана Франка є державною установою і фінансується за кошти державного бюджету. Зазначив при цьому, що акти приймання-передачі та рахунки-фактури за спожитий газ виставлялись позивачем із запізненням, що призвело до порушення термінів оплати за поставлений газ. Стверджує при цьому, що відповідно до ст.9 Закону України №Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинним документом є рахунок-фактура, який похивачем надсилається із запізненням.

Встановивши наведені обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він зобовязується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням цих положень, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в сумі 1140,37., 3% річних в сумі 68,37 грн., інфляційні втрати в сумі 2052,74 грн.

Як зазначалося вище, умовами договору встановлено, що статочний розрахунок здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач не заперечує настання 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Підписані сторонами акти приймання-передачі газу наявні в матеріалах справи. Дата підписання актів зазначена безпосередньо в їх тексті, і підстав вважати, що акти були складені в інший день немає.

Вищий господарський суд розглядав концепцію остаточного розрахунку раніше. Так, у постанові від 02.06.2015 у справі № 904/8409/14 колегія суддів зазначила, що Пунктом 6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Вказаний пункт договору узгоджується з вимогами ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до яких покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Колегія суддів зазначила, що: «Посилання на затримки в оформленні актів приймання-передачі газу також: не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки п.6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування.

Згідно п. 3.4. договору, не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Таким чином, сторони в договорі визначили взаємні права та обов'язки. Обов'язком відповідача було надати підписані та скріплені печаткою акти приймання-передачі природного газу, а обов'язок позивача полягав у поверненні підписаних зі своєї сторони актів, наданих відповідачем або наданням письмової відмови від підписання акта.

Згідно зі ст.1 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вищезазначено Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

В постанові ВСУ від 19.04.2016 року у справі №816/11081/14 Верховний суд України зазначив, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до статті 1 цього закону, первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов»язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За змістом частин першої та другої статті 9 цього закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до вищенаведеного визначення, господарська операція повязана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Суд не може погодитися із твердженням відповідача щодо визначення рахунку-фактури як первинного документа, оскільки первинний документ у даному випадку - акт приймання-передачі природного газу, який і підтверджує факт здійснення господарської операції - отримання природного газу за місяць. У зв'язку із цим, на актах приймання-передачі природного газу зазначено дату останнього дня місяця, в якому здійснювалось отримання природного газу.

Підписання актів, з урахуванням зазначеного вище, а також п. 3.3 та п. 3.4 Договору, є за своєю природою документальним оформленням (п. 3.3 договору) юридичного факту приймання-передачі природного газу. Обов'язок відповідача оплатити поставлений природний газ виникає з факту приймання-передачі природного газу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Крім того, ст. 613 ЦК України передбачено, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами в п.3.3., 3.4. договору, визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу, а підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Таким чином, сторони у договорі визначили акт приймання-передачі виконаних робіт суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягає застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України. Зміст договору сторін і додаткових угод свідчить про те, що платежі за поставлений газ підлягає сплаті на підставі оформленого належним чином акта приймання-передачі. (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 8 квітня 2014 року в справі № 3-7гс14 та в постанові Вищого господарського суду України від 11.08.2016 року у справі №906/12/16, в постанові Вищого господарського суду України від 08.08.2016 року у справі №911/33/16, в постанові Львівського апеляційного господарського суду від 11.07.2016 року №909/224/16)

Доводи позивача про факт прострочення грошового зобовязання відповідача за договором, спростовуються тим, що прострочення в силу погоджених умов договору пов'зане з моментом реального підписання відповідного акта.

Посилання позивача на те, що акти приймання-передачі газу лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за конкретний місяць, а виходячи з показників своїх комерційних вузлів обліку газу, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунків з постачальником, незважаючи на запізніле підписання актів є безпідставними, з огляду на те, що акти приймання-передачі в силу положень статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою для здійснення розрахунків.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, настання обов'язку з оплати спожитого газу, в силу погоджених сторонами умов договору, які визначають акт приймання-передачі як підставу розрахунку, прив'язується до моменту підписання вказаних актів, чим спростовуються твердження позивача про проведені ним нарахування за лютий та березень 2015 р., оскільки акт приймання-передачі за спожитий у січні та лютому природний газ підписаний 17.03.2015 року відтак зобовязання щодо оплати вартості отриманого природного газу у січні та лютому із врахуванням п.6.1 договору виникло у відповідача лише 15.04.2015 р.

З матеріалів справи вбачається, що оплата за поставлений позивачем природній газ у січні 2015 р. проведена відповідачем 17.03.2015 р., у лютому 2015 р. - проведено 16.04.2015 р., відтак нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції не здійснюється в силу положень п.1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» де визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом перевірено розрахунок та встановлено, що суми пені та 3% річних за зобовязаннями, які виникли з поставки у жовтні 2015 року нараховані позивачем за період з 15.11.2015 р. по 17.12.2015 р. в сумі 7.93 грн. пені та 0,54 грн. - 3% річних.

З огляду на те, що 14 число місяця, наступного за поставкою газу у місяці листопаді 2015 року, припало на суботу, відтак останнім днем виконання зобовязання щодо оплати вартості газу, поставленого у жовтні 2015 року, було 16.11.2015 р.

Слід також зазначити, що відповідно до п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Відтак, після проведеного перерахунку з урахуванням підписання актів приймання-передачі природного газу, розмір пені та 3% річних за зобовязаннями, які виникли з поставки у жовтні 2015 року, повинен становити 7.45 грн. - пені та 0,51 грн. 3% річних.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання.

В листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначається, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня .

Як зазначено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

З наведеного вбачається, що найменший період визначення інфляційних нарахувань становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою таких нарахувань. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Аналогічної практики дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, у постанові від 10.07.2013 р. по справі №5002-33/4081-2012.

Як вбачається із матеріалів справи, прострочений борг за зобовязанням, які виникли з поставки у жовтні 2015 року існував в період з 17.11.2015 р. по 31.12.2015 р. та становить 1,40 грн. В задоволенні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 2051,34, нарахованих позивачем за зобовязаннями, які виникли з поставки у січні та лютому 2015 року, слід відмовити.

Суд звертає увагу відповідача також на те, що у пункті 5 оглядового листа Вищого господарського суду України від 18.02.2013р. №01-06/374/2013 «Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)» вказано, що, згідно з частиною першої статті 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобовязань, взятих на себе за договором.

Враховуючи викладене, відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_1 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 року, постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі №11/446 та в постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 року у справі №15/5027/715/2011).

Так, зі змісту договору не випливає будь-яких обовязків третіх осіб. Згідно ст.511 Цивільного кодексу України зобовязання не створює обовязку для третьої особи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд вважає, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення складає 373,26 грн. пені, 25,22 грн.- 3% річних, 1,40 грн. - інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати необхідно покласти на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 4, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Львівського національного університету імені ОСОБА_1 (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1; ідентифікаційний код 02070987) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) 373,26 грн. пені, 25,22 грн. 3% річних, 1,40 грн. інфляційних втрат та 168,95 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 22.02.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 28.02.2017 р.

Суддя Блавацька-Калінська О. М.