Рішення № 65010428, 28.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2017Справа №910/23708/16

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс»доУправління освіти Дніпровської районної в місті Києві адміністраціїпростягнення 363 351,85 грн.за зустрічним позовом Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві адміністраціїдоТовариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс»простягнення 414 991,45 грн.Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом:Сайко Ю.В.від відповідача за первісним позовом:Шуман С.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс» (надалі - «Товариство») звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві адміністрації (надалі - «Управління») про стягнення 363 351,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на закупівлю товарів за державні кошти №138 від 24.12.2013 р. позивач поставив товар, а відповідач зобов'язання з оплати поставленого товару не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 199 230,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 147 828,66 грн. та 3% річних у розмірі 16 293,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.12.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 30.01.2017 р.

30.01.2017 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що товар за вказаним договором на користь відповідача не поставлявся, і рахунок на оплату такого товару позивачем переданий не був.

В судовому засіданні 30.01.2017 р. судом оголошувалась перерва на 13.02.2017 р.

Також 30.01.2017 р. представником відповідача до канцелярії суду подано зустрічний позов до Товариства про стягнення 414 991,45 грн.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання Товариством обов'язку з повернення зі зберігання поставленого за договором №138 від 24.12.2013 р. товару, у зв'язку з чим Управлінням заявлено вимогу про відшкодування вартості такого товару у розмірі 199 230,00 грн., а також стягнення інфляційних у розмірі 198 289,25 грн. та 3% річних у розмірі 17 472,20 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.02.2017 р. зустрічний позов прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

13.02.2017 р. представником відповідача за зустрічним позовом надано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому Товариство проти стягнення заявленої суми заперечувало з огляду на недоведеність позивачем наявності спричинених збитків у зв'язку з неповерненням товару зі зберігання.

В судових засіданнях 13.02.2017 р. та 27.02.2017 р. судом оголошувались перерви на 27.02.2017 р. та 28.02.2017 р. відповідно.

Представник позивача за первісним позовом в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, первісні позовні вимоги підтримав повністю, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання з'явилася, на виконання вимог суду надала додаткові докази та пояснення по справі, проти задоволення первісного позову заперечувала, зустрічні позовні вимоги просила задовольнити повністю.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.12.2013 р. між Управлінням (замовник) та Товариством (постачальник) був укладений договір про закупівлю товарів за державні кошти №138 код 27.21.1 за ДКПП ДК 016-2010 - холодильники та морозильники; машини пральні; електроковдри; вентилятори (Посудомийна машина фронтальна ПММ Ф1 (тар./год. 270-540)220В) (надалі - «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується у грудні 2013 року поставити замовнику товар код 27.51.1 за ДКПП ДК 016-2010 - холодильники та морозильники; машини пральні; електроковдри; вентилятори (Посудомийна машина фронтальна ПММ Ф1 (тар./год. 270-540)220В), а замовник - прийняти і оплатити його.

Пунктом 1.2 Договору передбачено кількість товару в одиницях виміру - 10 шт.

Згідно з п. 3.1 Договору сума договору становить 199 230,00 грн. ціна за одиницю товару визначається в специфікації цін (додаток №1), що є невід'ємною частиною договору.

За змістом п. 4.2 Договору оплата здійснюється на умовах відтермінування платежу за поставлений товар на строк до 90 календарних днів після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару та видаткової накладної, підписаної уповноваженою особою замовника.

На виконання умов Договору позивачем за первісним позовом був поставлений, а відповідачем прийняти товар на загальну суму 199 230,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №56 від 27.12.2013 р.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача за первісним позовом, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 199 230,00 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видатковою накладною №56 від 27.12.2013 р.) підтверджується факт виконання позивачем зобов'язання з поставки товару за Договором на загальну суму 199 230,00 грн.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вимоги до первинного документа встановленні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України», якою передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, вказаний Закон передбачає обов'язковим реквізитом первинного документа підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна приймається судом в якості належного доказу отримання відповідачем товару, оскільки містить підпис уповноваженої особи - отримувача, який скріплений печаткою відповідача, що в розумінні приписів ст. 207 Цивільного кодексу України свідчить про легітимність такого підпису перед позивачем.

Відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99, довіреність на отримання цінностей видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначений перелік та кількість цінностей.

Отже, відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.2015 р. у справі №903/679/14.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.2 Договору, Управління повинно було розрахуватися з Товариством протягом 90 календарних днів після пред'явлення постачальником рахунка на оплату товару та видаткової накладної, підписаної уповноваженою особою замовника.

27.12.2013 р. Товариство направило на адресу Управління рахунок №43 від 27.12.2013 р. для оплати поставленого товару, а також копію видаткової накладеної №56 від 27.12.2013 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист (копія знаходиться в матеріалах справи) з відміткою органу поштового зв'язку.

Згідно з ч. 2 п. 78 Правил надання послуг поштового зв'язку бланк опису вкладення заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник об'єкта поштового зв'язку перевіряє відповідність вкладення опису, розписується на обох примірниках і проставляє відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису видається відправникові, другий вкладається до поштового відправлення.

Відтак, опис вкладення, який знаходиться у матеріалах справи, складений у відповідності до Правил надання послуг поштового зв'язку, є належним та допустимим доказом, що підтверджує направлення позивачем відповідачеві документів, визначених п.4.2 договору.

З урахуванням викладеного, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 199 230,00 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача за первісним позовом грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Управлінням обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства про стягнення з Управління заборгованості у розмірі 199 230,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем за первісним позовом заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 147 828,66 грн. та 3% річних у розмірі 16 293,19 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 01.04.2014 р. по 20.12.2016 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 147 828,66 грн. та 3% річних у розмірі 16 293,19 грн.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення первісних позовних вимог та стягнення з Управління на користь Товариства заборгованості у розмірі 199 230,00 грн., інфляційних у розмірі 147 828,66 грн. та 3% річних у розмірі 16 293,19 грн.

Стосовно зустрічних позовних вимог суд відзначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, після прийняття поставленого товару за Договором, між Управлінням та Товариством (зберігач) був укладений договір відповідального зберігання №14-2013 від 27.12.2013 р. (надалі - «Договір зберігання»), відповідно до п. 1.1 якого управління освіти передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання товар, у кількості, асортименті, на термін зберігання та інших обов'язкових умов договору, що визначаються договором, специфікацією та актом приймання-передачі, що є невід'ємними частинами договору. Зберігач зобов'язується повернути товар управлінню освіти у схоронності.

Пунктом 1.2 Договору зберігання передбачено, що товар вважається переданим на зберігання з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару. При цьому, право власності на товар до зберігача не переходить.

За змістом п. 1.3 Договору зберігання він є безоплатним та не покладає на управління освіти жодних фінансових зобов'язань.

На виконання умов вказаного договору Управління передало, а Товариство прийняло на зберігання товар, поставлений згідно Договору, що підтверджується актом приймання-передачі товару від 27.12.2013 р.

Згідно з ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частинами 1, 2 ст. 949 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з п. 2.4 Договору зберігач зобов'язаний повернути весь товар або його частину на вимогу управління освіти, навіть якщо строк дії договору не закінчився. У випадку пред'явлення управлінням освіти вимоги про повернення товару до закінчення строку дії договору або строку зберігання, зберігач зобов'язаний повернути товар протягом 7 календарних днів після пред'явлення такої вимоги.

Матеріалами справи підтверджується факт направлення Управлінням на адресу Товариства вимоги №1-45/1539 від 31.07.2014 р. про повернення переданого на зберігання майна виконання умов Договору зберігання.

Станом на момент звернення Управління до суду із даним позовом товар зберігачем повернутий не був, що додатково підтверджено представником Товариства в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

За приписами п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору і відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтями 22, 623 Цивільного кодексу України, ст. 224 Господарського кодексу України закріплено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З огляду на наведені норми для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, завданих порушенням договірного зобов'язання потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

Положеннями ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

В розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

При цьому зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов'язань наступає об'єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов'язань.

За змістом п. 4.2 Договору зберігання у разі втрати (розкрадання, псування) переданого на зберігання товару, або відмови зберігача повернути управлінню освіти товар в терміни, передбачені в договорі, зберігач зобов'язується відшкодувати нестачу шляхом оплати вартості неповернутого товару, виходячи з рівня ціни на товар, що склалася на день відшкодування, але не нижче початкової вартості, зафіксованої в специфікації до договору, у термін не більш як 5 днів.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Із матеріалів справи вбачається, листом №1-45/1541 від 31.07.2014 р., направленим на адресу Товариства 01.08.2014 р., Управління вимагало сплатити на його користь вартість переданого товару, в тому числі за спірним Договором зберігання, у зв'язку з відмовою повернути такий товар у встановлені строки.

З урахуванням викладеного суд вважає доведеним факт порушення відповідачем за зустрічним позовом свого обов'язку зі збереження та повернення об'єкта зберігання поклажодавця (Управлінню).

В той же час, відповідно до ч. 1 ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто, право власності на товар за Договором перейшло до Управління з моменту отримання такого товару - підписання видаткової накладної №56 від 27.12.2013 р.

За статтею 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Як вбачається зі ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, у відносинах, що виникають з договору зберігання поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з його повернення, незалежно від того чи це майно наявне у зберігача чи було ним втрачено чи є знищеним і відповідно до норм ст.ст. 653, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України не позбавлений права на їх стягнення.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2016 р. у справі № 922/1314/16.

Тобто, у спірних зобов'язальних правовідносинах сторін визначальним для понесення позивачем збитків є не сам по собі факт втрати чи знищення переданого на зберігання майна, а зменшення майнової сфери Управління внаслідок невиконання Товариством свого обов'язку з повернення товару власникові.

З урахуванням викладеного, зустрічні позовні вимоги Управління про стягнення з Товариства вартості переданого на зберігання товару у розмірі 199 230,00 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також Управління заявлено вимогу про стягнення з Товариства інфляційних у розмірі 198 289,25 грн. та 3% річних у розмірі 17 472,20 грн. за невиконання грошового зобов'язання з відшкодування вартості неповернутого за Договором товару у період з березня 2014 р. по січень 2017 року.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що листом №1-45/314 від 13.02.2014 р. він звернувся до відповідача з вимогою про повернення товару, яка останнім належним чином виконана не була.

В той же час суд відзначає, що обов'язок з повернення товару зі зберігання повинен був бути виконаний Товариством протягом 7 календарних днів після пред'явлення вимоги (п. 2.4 Договору зберігання), а обов'язок з відшкодування вартості товару згідно приписів п. 4.2 вказаного договору - у термін не більш як 5 днів.

В матеріалах справи наявні належні та допустимі докази на підтвердження факту звернення Управління до Товариства з відповідними вимогами лише 01.08.2014 р. (описи вкладення у цінний лист).

Відтак, з урахуванням положень Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України №958 від 28.11.2013 р., строк виконання зобов'язання з повернення товару настав 11.08.2014 р., а строк виконання зобов'язання з відшкодування вартості товару - 18.08.2014 р. (останній день виконання зобов'язання враховуючи приписи ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України).

З огляду на викладене, судом самостійно було здійснено перерахунок 3% річних та інфляційних, у зв'язку з чим до стягнення з Товариства на користь Управління підлягають 3% річних у розмірі 14 622,94 та інфляційні у розмірі 159 473,42 грн. В іншій частині зустрічі позовні вимоги заявлені безпідставно.

Стосовно твердження відповідача за зустрічним позовом щодо неможливості застосування приписів ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України до правовідносин між сторонами суд відзначає наступне.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України №3-295гс16 від 01.06.2016 р.

До того ж, у постанові №6-49цс12 від 06.06.2012 р. Верховний Суд України вказав, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення зустрічних позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Управління відшкодування вартості товару у розмірі 199 230,00 грн., інфляційних у розмірі 159 473,42 грн. та 3% річних у розмірі 14 622,94 грн.

В іншій частині (інфляційні у розмірі 38 815,83 грн. та 3% річних у розмірі 2 849,26 грн.) в задоволенні зустрічних позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві адміністрації (02105, м. Київ, проспект Миру, 6-А; ідентифікаційний код 37397216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс» (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, 18; ідентифікаційний код 38648705) заборгованість у розмірі 199 230 (сто дев'яносто дев'ять тисяч двісті тридцять) грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 147 828 (сто сорок сім тисяч вісімсот двадцять вісім) грн. 66 коп., 3% річних у розмірі 16 293 (шістнадцять тисяч двісті дев'яносто три) грн. 19 коп. та судовий збір у розмірі 5 450 (п'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 28 коп. Видати наказ.

3. Зустрічні позовні вимоги Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві адміністрації задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкомрайс» (73025, м. Херсон, вул. Михайлівська, 18; ідентифікаційний код 38648705) на користь Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві адміністрації (02105, м. Київ, проспект Миру, 6-А; ідентифікаційний код 37397216) відшкодування вартості товару у розмірі 199 230 (сто дев'яносто дев'ять тисяч двісті тридцять) грн. 00 коп., інфляційні у розмірі 159 473 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч чотириста сімдесят три) грн. 42 коп., 3% річних у розмірі 14 622 (чотирнадцять тисяч шістсот двадцять дві) грн. 94 коп. та судовий збір у розмірі 5 599 (п'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 90 коп. Видати наказ.

5. В іншій частині в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 28.02.2017 р.

Суддя В.П. Босий