Рішення № 65010308, 08.02.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.02.2017Справа №910/24095/16

За позовом Комунального підприємства «Київський метрополітен»

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Костильов В.А. - за довіреністю від 26.12.2016 року

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 08 лютого 2017 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства «Київський метрополітен» (позивач) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення 189 376,18 грн. основного боргу, 29 361,67 грн. пені, 2 946,56 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди №148-Укр(ДВ)-07 від 31.10.2007 року щодо сплати орендної плати за фактичне користування майном.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/24905/16. Розгляд справи призначено на 08.02.2017 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

31.10.2007 року між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено договір оренди №148-Укр(ДВ)-07 від 31.10.2007 року (надалі - Договір), відповідно до п.1.1. якого орендодавець на підставі рішення Київради від 21.12.2006 № 526/983-1 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря), далі - об'єкт оренди, за адресою: станція метро "Палац спорту", для торгівлі непродовольчими товарами.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди.

Відповідно до п. 2.1. договору об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря загальною площею 11,0 кв. м, згідно з схем тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину договору.

Згідно з п. 2.2. договору вартість об'єкта оренди згідно із затвердженим 07.06.2007 року звітом про експертну (незалежну) оцінку станом на 28.02.2007 року становить 115 688,00 грн. (без ПДВ).

Відповідно до п. 2.4. договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП "Київський метрополітен".

Згідно з п. 3.1. договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 21.12.2006 № 526/983-1 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28 вересня 2006 року № 34/91, та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною договору, становить: 466,90 грн. за 1 кв.м орендованої площі, що в цілому станом на жовтень 2007 року складає 5 135,88 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 3.2. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається у урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою податок на додану вартість у розмірах та в порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою, та відшкодовує вартість спожитих комунальних послуг. Сума відшкодування згідно з розрахунком (додаток №2) на момент укладення договору складає 268,50 грн. (без ПДВ) та повинна бути переглянута в разі зміни цін на комунальні послуги для орендодавця (п. 3.4. Договору).

Відповідно до п. 3.5. договору всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20 % з розрахунку на жовтень 2007 року складає 6 485,26 грн., оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передач. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання - передачі про повернення об'єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця (п.3.6.).

Відповідно до п. 4.1. договору орендодавець зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту підписання договору з додатками передати, а орендар прийняти по акту приймання-передачі об'єкт оренди. У разі не підписання акта приймання-передачі в силу вступає рішення Київради.

Відповідно до п. 4.14. Договору орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю. При цьому оплата по договору нараховується орендодавцем та сплачується орендарем до дати фактичного повернення об'єкта оренди та підписання акту прийому-передачі.

Згідно з п. 6.2. договору за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 21.12.2006 №526/983-1, діє з 01.11.2007 року до 30.10.2008 року (п. 9.1. договору).

Після закінчення строку дії договору його дія може бути продовжена на підставі рішення Київради (п. 9.3. договору).

Факт передачі об'єкта оренди за договором підтверджується актом приймання-передачі майна в оренду від 01.11.2007 року, підписаним повноважними представниками сторін та скріпленим печатками.

В подальшому, між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 підписано додаткову угоду №220 від 11.02.2008 року, додаткову угоду № 250 від 01.04.2010 року, додаткову угоду № 518 від 01.06.2009 року, додаткову угоду № 375 від 31.12.2008 року, додаткову угоду № 196 від 28.09.2011 року, додаткову угоду № 280 від 06.11.2008 року, якими вносились зміни в п.п. 3.4., 3.5. договору та продовжувався строк дії договору оренди №148-Укр(ДВ)-07 від 31.10.2007 року.

Господарським судом міста Києва 24.12.2015 року у справі № 910/28581/15 було винесено рішення про розірвання договору оренди №148-Укр(ДВ)-07 від 31.10.2007 року; виселення Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 з нерухомого майна (частини вестибюлю (переходу), визначеного відповідно до проектної документації, розробленої ДП "ПІ Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуваючими конструкціями (кіосками) орендаря), що знаходиться за адресою: станція метро " Палац Спорту "; зобов'язання Фізичної особи- підприємця ОСОБА_1 демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що належить Фізичній особі- підприємцю ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: станція метро "Палац спорту", загальною площею 11,0 кв.м.

Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2015 року у справі № 910/28581/15 було виконано в примусовому порядку 08.09.2016 року, що підтверджується актом державного виконавця від 08.09.2016 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

Позивач стверджує, що відповідач фактично користувався майном орендованим за договором оренди №148-Укр(ДВ)-07 від 31.10.2007 року, який розірвано рішеннямсуду від 24.12.2015 року у справі № 910/28581/15, до 08.09.2016 року, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 189 376,18 грн. основного боргу, 29 361,67 грн. пені, 2 946,56 грн. 3% річних.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Згідно ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди (ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про оренду державного і комунального майна").

Частиною 2 ст. 795 ЦК України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджено, що договір оренди №148-Укр(ДВ)-07 від 31.10.2007 року рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2015 року у справі №910/28581/15 розірвано, проте відповідач в добровільному порядку не повернув орендоване майно та безпідставно користувався ним до дня виселення відповідача з орендованого приміщення у примусовому порядку в процесі виконання наказу Господарського суду міста Києва від 13.04.2016 року у справі №910/28581/15, що підтверджується актом державного виконавця від 08.09.2016 року.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як свідчать матеріали справи, відповідач орендну плату за фактичне користування майном за період з листопада 2015 по вересень 2016 року не сплатив, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 189 376,18 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 189 376,18 грн. боргу по орендній платі обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Позивачем на підставі п.6.2. договору нараховано відповідачу пеню в розмірі 29 361,67 грн. за період з 11.12.2015 року по 08.11.2016 року.

Однак, з огляду на те, що договір розірвано з 24.12.2015 року підстави для нарахування пені за період з 24.12.2015 року по 08.11.2016 року з посиланням на умови договору відсутні.

За розрахунком суду розмір пені за період з 11.12.2015 року по 23.12.2015 складає 1 201,27 грн., в зв'язку з чим вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в розмірі 1 201,27 грн.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Вимога позивача про стягнення з відповідача 2 946,56 грн. 3% річних період з 11.12.2015 року по 08.11.2016 року підлягає задоволенню у повному обсязі за розрахунком позивача.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (04114, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Київський метрополітен» (03056, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 35; ідентифікаційний код 03328913) грошові кошти: 189 376,18 грн. (сто вісімдесят дев'ять тисяч триста сімдесят шість гривень 18 копійок) основного боргу, 1 201,27 грн. (одна тисяча двісті одна гривня 27 копійок) пені, 2 946,56 грн. (дві тисячі дев'ятсот сорок шість гривень 56 копійок) 3% річних та 2 902,86 грн. (дві тисячі дев'ятсот дві гривні 86 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/24095/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

СуддяЮ.В. Цюкало