Рішення № 65010246, 30.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2016Справа №910/19480/16За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерлайт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна»

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

Представники сторін:

від позивача: Коваль О.В. (за довіреністю);

від відповідача: не з'явились.

В судовому засіданні 30 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У листопаді 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерлайт» (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (відповідач) про стягнення 46 401,33 грн. основного боргу, 488,17 грн. 3% річних, 2 561,61 грн. штрафних санкцій, 2 561,61 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням умов Договору поставки № 8789 від 26.05.2015 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.10.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/19480/16. Розгляд справи призначено на 30.11.2016 року.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.05.2015 року між Товаристом з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (практікер) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерлайт» (постачальник) укладено Договір поставки № 8789 (надалі - Договір), згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність практікер, а практікер прийняти та оплатити товари згідно з замовленнями практікер та товаросупровідною документацією, які складають невід'ємну частину договору, на умовах договору.

Пунктом 5.2. Договору в редакції протоколу розбіжностей практікер оплачує товари шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника визначений у договорі, протягом 14 банківських днів з моменту реалізації товару практікер за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні (з врахуванням коригувань та виправлень недоліків, які можуть бути виявлені під час прийому товару) до Головного офісу практікер, в термін не більше ніж 5 календарних днів з дня поставки товарів.

Відповідно до п. 6.1. Договору в редакції протоколу розбіжностей сторони можуть розірвати договір, повідомивши іншу сторону за два місяці до запланованої дати розірвання. Повідомлення про розірвання має бути надіслане рекомендованим листом з повідомленням про отримання.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 89 270,45 грн., що підтверджується видатковими накладними, відповідачем в свою чергу було оплачено такий товар на загальну суму 9 503,63 грн.

Крім того, відповідачем повернуто позивачу товар на загальну суму 31 630,40 грн., а на суму 1 735,09 грн. сторонами здійснено взаємозалік.

В подальшому позивач звернувся до відповідача із листом № 19/02/2016 року від 19.02.2016 року, у якому у зв'язку із порушенням умов Договору останнім, зазначив про розірвання такого договору на підставі п. 6.1.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено порушення умов Договору поставки № 8789 від 26.05.2015 року щодо оплати поставленого товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 46 401,33 грн. основного боргу, 488,17 грн. 3% річних, 2 561,61 грн. штрафних санкцій та 2 561,61 грн. процентів за користування грошовими коштами.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, позивачем було поставлено товар на загальну суму 89 270,45 грн., а відповідачем оплачено такий товар на загальну суму 9 503,63 грн., крім того, відповідачем повернуто позивачу товар на загальну суму 31 630,40 грн., а на суму 1 735,09 грн. сторонами здійснено взаємозалік.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що строк оплати товару відповідно до п. 5.2. Договору настав, приймаючи до уваги часткову оплату здійснену відповідачем, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 46 401,33 грн. основного боргу з розрахунку 89 270,45 грн. (вартість поставленого товару) - 9 503,63 грн. (оплачено відповідачем) - 31 630,40 грн. (вартість повернутого товару) - 1 735,09 грн. (сума проведеного взаємозаліку), є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у зв'язку з чим позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 488,17 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення 2 561,61 грн. процентів за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Частиною 3 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною другою статті 1214 Цивільного кодексу України з посиланням на статтю 536 цього Кодексу передбачено нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку безпідставного одержання чи збереження грошей.

За змістом статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Разом з тим, умовами Договору розмір і порядок нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами не передбачено як того вимагають наведені вище норми права.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору поставки і безпідставного збереження грошових коштів, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд дійшла висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача відсотків за неправомірне користування чужими коштами в сумі на підставі ст.ст. 536, 692, 1214 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягає (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі № 3-39гс15 та від 01.07.2015 року у справі № 3-357гс15).

Щодо позовної вимоги про стягнення 2 561,61 грн. штрафних санкцій, суд вказує таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Так, нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", статтею 36 Закону України "Про телекомунікації", статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини.

Передбачений частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України розмір відповідальності за порушення грошових зобов'язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Оскільки між сторонами у Договорі не погоджувались умови про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань у вигляді нарахування штрафних санкцій, суд дійшов висновку про обґрунтованість застосування ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Перевіривши розрахунок штрафних санкцій, наданий позивачем, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, у зв'язку із чим з відповідача підлягає стягненню 2 561,61 грн. штрафних санкцій.

Судові витрати, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Практікер Україна» (02094, м. Київ, просп. Юрія Гагаріна, 14, оф. 32; ідентифікаційний код 39320208) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерлайт» (02081, м. Київ, вулиця Здолбунівська, будинок, 7-Д, корпус Г; ідентифікаційний код 38966750): грошові кошти: 46 401,33 грн. (сорок шість тисяч чотириста одна гривня 33 копійки) основного боргу, 488,17 грн. (чотириста вісімдесят вісім гривень 17 копійок) 3% річних, 2 561,61 грн. (дві тисячі п'ятсот шістдесят одна гривня 61 копійка) штрафних санкцій та 1 310,13 грн. (одна тисяча триста десять гривень 13 копійок) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.02.2017 року.

Суддя Ю.В. Цюкало