Рішення № 65010183, 27.02.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/7/14-24/163/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2017 Справа № 908/168/14

За позовом: Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 (69002, м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 17) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах

позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 50)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Україна (69002, АДРЕСА_1)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 проектний інститут Запоріжцивільпроект (69095, м. Запоріжжя, пл. Пушкіна, 4)

про стягнення суми 30585, 83 грн.

Суддя Азізбекян Т.А.

За участю представників сторін:

від прокуратури: ОСОБА_3, посвідчення видане 05.10.2015 р.;

ОСОБА_4, посвідчення видане 21.01.2016 р.;

від позивача: ОСОБА_5, довіреність № 22/772 від 30.11.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_6, довіреність від 04.01.2017 р.;

ОСОБА_7, довіреність від 30.03.2016 р. (присутня при оголошення вступної та резолютивної частин рішення);

від третьої особи: не зявився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. у справі №908/168/14 залишено без задоволення позов прокурора Жовтневого району міста Запоріжжя в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Україна" неустойки в розмірі подвійної орендної плати за період з 12.07.2013р. по 13.12.2013р., а саме: в розмірі 30 585 грн. 33 коп.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. у справі № 908/168/14 рішення господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 р. у справі № 908/168/14 постанову Донецького апеляційного господарського суду від 10.06.2014 р. та рішення господарського суду Запорізької області від 13.03.2014 р. у справі № 908/168/14 скасовано, справу № 908/168/14 передано на новий розгляд до господарського суду Запорізької області, зобовязавши місцевий господарський суд визначити які дії вчинялись відповідачем з метою фактичного повернення орендованого майна; дослідити, які обставини унеможливили передачу майна орендодавцю; у разі наявності таких обставин, оцінити їх обєктивність, а саме: визначити чи залежала можливість повернення орендованого майна лише від волі орендаря або була обумовлена іншими подіями, діями третіх осіб, тощо.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2016 р. справу визначено для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Розглянувши матеріали справи, суд прийняв справу до свого провадження, призначивши її розгляд на 10.01.2017 р. на 16 год. 15 хв.

10.01.2017 р. від РВ ФДМУ по Запорізькій області надійшли письмові пояснення, в яких позивач просив суд позовні вимоги щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 30 585 грн. 83 коп. за договором оренди від 11.07.2006 р. № 2050/д задовольнити.

Крім того, 10.01.2017 р. від прокуратури надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду та клопотання про здійснення процесуального правонаступництва.

На початку судового засідання представник відповідача повідомив про неотримання копії ували суду, у звязку із чим, просив суд перенести судове засідання.

Представники від прокуратури заперечили проти клопотання представника відповідача.

В судовому засіданні 10.01.2017 р. розпочато розгляд цієї справи.

Представники від прокуратури просили суд задовольнити клопотання, подане в порядку ст. 25 ГПК України та підтримали письмові пояснення, просили суд задовольнити позовні вимоги, посилаючись на безпідставне використання відповідачем державного нерухомого майна протягом пяти місяців після припинення договірних відносин. Зауважили, що жодних активних дій щодо фактичного повернення орендованого майна після припинення договору відповідач не вчиняв та продовжував використовувати раніше орендовані приміщення, що підтверджується актом перевірки державного нерухомого майна від 16.09.2013 р. та листом відповідача від 18.09.2013 р. Посилаються на те, що орендоване відповідачем нерухоме майно фактично не звільнялось та не поверталось орендодавцю ані у серпні, ані у вересні 2013 року. Повернути приміщення без його фактичного звільнення неможливо. Вказують на те, що саме відповідачем не вжито усіх заходів для недопущення господарського правопорушення щодо своєчасного повернення орендованого майна.

Представник РВ ФДМУ по Запорізькій області підтримала пояснення від прокуратури та надані відділенням письмові пояснення. Зазначила, що чинним законодавством саме на відповідача покладено обовязок повернення майна після закінчення договору оренди, в свою чергу, з боку відповідача відповідні активні дії, спрямовані на фактичну передачу орендованих приміщень орендодавцю, не вживались.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти позовних вимог та задала питання представникам прокуратури та позивача щодо законодавчо встановленого та передбаченого договором порядку передачі-прийняття орендованого приміщення та щодо обовязку орендодавця прийняти приміщення.

Представник третьої особи також задала питання представникові позивача щодо підписаних актів та зазначила про необхідність зібрання доказів що стосуються спірного спору.

За заявою сторін судове засідання здійснювалось без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Розглянувши клопотання прокуратури про здійснення процесуального правонаступництва, суд, в порядку ст. 25 ГПК України, задовольнив клопотання та ухвалив здійснити процесуальне правонаступництво Прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя на Керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1.

Також враховуючи витяг з ЄДР, суд приймає до уваги зміну адреси відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Україна (69002, м. Запоріжжя, вул. Грязнова, буд. 2. кв. 102), у звязку із чим, ухвалює всі наступні процесуальні документи надсилати на вказану адресу відповідача.

На підставі ст. 77 ГПК України, враховуючи необхідність витребувати від сторін додаткові пояснення та докази, з урахуванням судового засідання 10.01.2017 р., суд відклав розгляд справи на 06.02.2017 р. на 11 год. 00 хв.

06.02.2017 р. від РВ ФДМ України надійшли письмові пояснення на виконання ухвали суду, в яких відділення вказує на те, що орендар фактично не повернув орендовані приміщення балансоутримувачу, а отже не вжив всіх заходів виконання умов договору стосовно повернення майна.

В судовому засіданні 06.02.2017 р., яке, за клопотанням сторін, здійснювалось без застосування технічних засобів запису судового процесу, були присутні представники всіх учасників судового процесу.

Представник від прокуратури повністю підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити позов повністю.

Представник відділення надала суду пояснення, які викладені позивачем письмово та відповіла на запитання представників відповідача та третьої особи.

Представник відповідача заперечила проти позову, з підстав, викладених у наданому в судовому засіданні відзиві. Зокрема, представник відповідача зазначила, що в порушення умов п. 2.5 договору, відділення не підписало надані орендарем акти приймання-передачі орендованого майна. Неповернення орендованого майна, на думку відповідача, було обумовлене бездіяльністю з боку орендодавця, яка унеможливила передачу орендованих приміщень. Вважає, що відповідно до ст. 795 ЦК України, на момент проведення відділенням перевірок орендованого майна договір не припинився, а тому у відповідача не виник обовязок повернути орендоване майно. На думку відповідача, останнім було здійснено всіх можливих заходів для недопущення господарського правопорушення. Просить у позові відмовити.

В судовому засіданні представник відділення на запитання представника третьої особи, зокрема, відповіла що відсутні дані щодо звернення відповідача до відділення із заявою про продовження строку дії договору, оскільки не було на це згоди органу управління. Позивачі зауважують на тому, що договір діяв до 11.07.2013 р.

Представник третьої особи зазначила про неможливість надати пояснення та докази по суті спору, враховуючи зміну керівництва інституту та відсутності відповідних документів.

Після надання пояснень сторонами, суд зачитав сторонам висновок касаційної інстанції, які суд повинен врахувати при новому розгляді цієї справи, а саме: …для вирішення по суті спору, що розглядається в межах даної судової справи, господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах доказів повинні були встановити факт наявності або відсутності винної поведінки відповідача, яка полягала в неповерненні позивачу орендованого майна після припинення договору оренди. Однак, попередні судові інстанції вказані обставини не встановили, оскільки обмежились виключно дослідженням дій сторін спрямованих на підписання акту приймання-передачі орендованого майна, які самі по собі (без фактичного повернення майна орендодавцю) юридичного значення не мають. При цьому, місцевим та апеляційним господарськими судами не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи актам перевірки, підписаним в присутності представника відповідача, які свідчать про знаходження останнього в орендованому приміщенні після припинення договору….

Згідно ст. 89 ГПК України, враховуючи технічну описку, допущену в попередніх ухвалах суду у цій справі, в номері провадження, суд вважає за необхідне виправити технічну описку в ухвалах суду у цій справі від 26.12.2016 р. та від 10.01.2017 р., у звязку із чим, номер провадження у цій справі читати як 9/7/14-24/163/16.

По закінченні судового засідання, на підставі ст. 77 ГПК України, враховуючи необхідність витребувати від сторін додаткових пояснень та доказів, з урахуванням вищевказаних висновків касаційної інстанції та судового засідання 06.02.2017 р., суд відклав розгляд справи на 27.02.2017 р. на 10 год. 45 хв.

27.02.2017 р. від прокуратури надійшли письмові пояснення, яких прокурор зауважив, що, в даному випадку, позовна заява подана керівником Запорізької місцевої прокуратури № 1, що відповідає вимогам законодавства. У поясненнях прокурор вказав на те, що надані сторонами пояснення та докази у цій справи свідчать про те, що ТОВ «ОСОБА_1 Україна» жодних активних дій щодо фактичного повернення орендованого майна після припинення договору не вчиняло та продовжувало використовувати раніше орендовані приміщення. Вказане підтверджується, по-перше, актом перевірки державного нерухомого майна орендованого ТОВ «ОСОБА_1 Україна» від 16.09.2013, який підписано представниками РВ ФДМ України в Запорізькій області, балансоутримувача - ДП «ДШ «Запоріжцивільпроект» та ТОВ «ОСОБА_1 Україна» в особі заступника генерального директора ОСОБА_8 По-друге, ТОВ «ОСОБА_1 Україна» листом від 18.09.2013 гарантувало РВ (ФДМ України в Запорізькій області звільнити орендовані приміщення протягом чотирьох робочих днів, у разі не продовження договору оренди або не укладення нового. Вважає, що вказаним листом ТОВ «ОСОБА_1 Україна» не лише підтвердило факт подальшого використання та не звільнення орендованих приміщень після припинення 11.07.2013 дії договору оренди, а й фактично відмовилось повернути приміщення на вимогу орендодавця відповідно до п.9.3 договору оренди. Посилаєтсья на те, що підписаний відповідачем та балансоутримувачем 14.08.2013 акт прийому-передачі державного нерухомого майна, який майже через місяць - у вересні 2013 року надано орендодавцю, жодним чином не підтверджує факт звільнення приміщень та їх повернення. Адже, орендоване ТОВ «ОСОБА_1 Україна» нерухоме майно фактично не звільнялось та не поверталось орендодавцю ані у серпні, ані у вересні 2013 року. Повернути приміщення без його фактичного звільнення неможливо. Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги керівника Запорізької місцевої прокуратури №1 про стягнення з ТОВ „ОСОБА_1 Україна" неустойки за період з 12.07.2013 по 30.12.2013 в розмірі 30585,83 грн. за договором оренди від 11.07.2006 вважає обґрунтованими, підтримує їх у повному обсязі і просить їх задовольнити.

27.02.2017 р. на адресу суду також надійшли пояснення третьої особи, в яких вказано на те, що в період 2006-2013 р.р. відповідач був добросовісним орендарем. Зауважує, що відповідач виконав також вимоги п. 2.5 договору по поверненню орендарем балансоутримувачу майна аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю. Підтверджує, що акти приймання-передачі майна були підписані балансоутримувачем 14.08.2013 та надані орендодавцю. Вдруге 05.09.2013 р. були направлені орендодавцю акти приймання-передачі та втретє 11.09.2013 р. Вважає, що відповідач діяв у відповідності до умов договору. Посилається на те, що можливість повернення орендованого майна залежала не лише від волі орендаря, а також обумовлена бездіяльністю з боку орендодавця, що унеможливило передачу орендованих приміщень.

В судовому засіданні 27.02.2017 р. присутні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення. Представник третьої особи в судове засідання не зявився.

За заявою присутніх представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

По закінченні судового засідання оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2006 р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Україна" (орендар) укладено договір №2050/д оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі державного проектного інституту "Запоріжцивільпроект".

Відповідно до умов даного договору, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: вбудовані в четвертий поверх адміністративної семиповерхової будівлі нежитлові приміщення (літера А-7, приміщення з №283 по №286 включно, №297) загальною площею 139,8 кв.м., відповідно до плану четвертого поверху та експлікації приміщень з технічного паспорту будівлі, розташованої за адресою: м. Запоріжжя, пл. Пушкіна, 4 (додаток №2).

Вищевказане майно фактично було передано відповідачу у орендне користування за актом прийому-передачі.

Строк дії договору неодноразово продовжувався. Остаточно термін дії договору оренди було продовжено до 11.07.2013 р. включно.

Сторони також погодили та виклали в п.п. 10.5, 10.6 договору №2050/д від 11.07.2006 р., що даний договір припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. За відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення його терміну дії, при наявності згоди балансоутримувача та відповідного висновку органу, уповноваженого управляти майном балансоутримувача, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Одночасно, за умовами п. 9.3 договору оренди за відмову орендаря на вимогу орендодавця повернути орендоване майно у разі припинення дії договору, орендар відшкодовує орендодавцю неустойку в розмірі подвійної місячної орендної плати за весь час, що відраховується від дати припинення або розірвання договору до підписання акту прийому-передачі, який підтверджує фактичне повернення орендованого майна.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавець направив на адресу орендаря лист-вимогу вих. №11-13-05690 від 09.08.2013 р., в якому вказав, що термін дії договору оренди закінчився 11.07.2013 р., а також зазначив про необхідність відповідно до пунктів 2.5, 5.8 договору оренди повернути орендоване майно балансоутримувачу за актом прийому-передачі та надати три його примірники для підписання орендарю. До вказаного листа було додано три примірники актів прийому-передачі.

Однак, всупереч наведеній вимозі позивача, відповідач не виконав свого обов'язку з повернення орендованого майна після припинення договору оренди та повернув відповідні приміщення лише 30.12.2013 р. Відповідні обставини підтверджуються актами перевірки орендованого майна.

На думку позивача, вказані обставини свідчать про наявність підстав для стягнення з відповідача передбаченої п. 9.3 договору оренди та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Заперечуючи проти позовних вимог про стягнення відповідної неустойки, відповідач зазначив, що 14.08.2013 р. акти прийому-передачі державного нерухомого майна орендованого за договором оренди №2050/д від 11.07.2006 р. були підписані орендарем та балансоутримувачем і їх примірники залишились у останнього для підписання орендодавцем.

В подальшому, відповідачем направлялись відповідні акти на адресу позивача. Проте, такі листи залишені орендодавцем без відповіді, а додані до них акти не підписані.

За таких обставин, відповідач вважає, що ним вжито всі необхідні дії спрямовані на повернення об'єкту оренди, у зв'язку з чим на нього не може бути покладено відповідальність за неповернення орендованого майна після припинення договору оренди.

Стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за період з 12.07.2013 р. по 30.12.2013 р. в розмірі 30 585 грн. 83 коп. було предметом судового позову у цій справі (згідно заяви про збільшення позовних вимог).

Розглянувши матеріали справи та оцінивши представлені докази, суд задовольнив позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням наступного:

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Правовідносини, які виникають на підставі оренди державного майна, також регулюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Одночасно, в ч. 2 ст. 291 Господарського кодексу України закріплено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Аналогічні положення містяться в Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Поряд з цим, в ч. 2 ст.785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі невиконання наймачем обов'язку з повернення речі.

З наведеного вбачається, що для застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав, тобто необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог ст. 614 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція, зокрема, викладена в постановах Верховного суду України від 19.08.2014 р. у справі №3-70гс14 та від 02.09.2014 р. у справі №3-85гс14.

Згідно постанови Вищого господарського суду України від 05.12.2016 р. у справі № 908/168/14, касаційна інстанція зазначила, що «…для вирішення по суті спору, що розглядається в межах даної судової справи, господарські суди попередніх інстанцій на підставі наявних в матеріалах доказів повинні були встановити факт наявності або відсутності винної поведінки відповідача, яка полягала в неповерненні позивачу орендованого майна після припинення договору оренди. Однак, попередні судові інстанції вказані обставини не встановили, оскільки обмежились виключно дослідженням дій сторін спрямованих на підписання акту приймання-передачі орендованого майна, які самі по собі (без фактичного повернення майна орендодавцю) юридичного значення не мають. При цьому, місцевим та апеляційним господарськими судами не надано належної правової оцінки наявним в матеріалах справи актам перевірки, підписаним в присутності представника відповідача, які свідчать про знаходження останнього в орендованому приміщенні після припинення договору. …справа №908/168/14 підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду підчас якого, суду першої інстанції необхідно:

- визначити які дії вчинялись відповідачем з метою фактичного повернення орендованого майна;

- дослідити які обставини унеможливили передачу майна орендодавцю;

- у разі наявності таких обставин, оцінити їх об'єктивність, а саме: визначити чи залежала можливість повернення орендованого майна лише від волі орендаря або була обумовлена іншими подіями, діями третіх осіб, тощо…»

Вказівки касаційної інстанції є обовязковими для суду першої інстанції при новому розгляді цієї справи.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтями 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

Суд вважає, що позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача спірної суми неустойки, з урахуванням наступного:

Так, як підтверджує позивач, Регіональним відділенням 05.09.2013 р. та 11.09.2013 р. отримані листи орендаря від 05.09.2013 №027/2013, від 11.09.2013 №028/2013 разом з підписаними актами прийому - передачі державного нерухомого майна за договором оренди від 11.07.2006 №2050/д.

Однак, підписаний 14.08.2013 орендарем та балансоутримувачем акт прийому - передачі орендованого майна за договором оренди від 11.07.2006 №2050/д не підтверджує фактичне повернення майна балансоутримувачу.

Фактичної передачі майна не відбулось, що підтверджується листом орендаря від 18.09.2013 р. та актами перевірок регіонального відділення від 16.09.2013 р., від 10.12.2013 р.

Отже, балансоутримувач підписав акти прийому - передачі від 14.08.2013 р. без фактичного прийняття майна за договором.

Відповідно до п. 8.1 договору оренди від 11.07.2006 №2050/д орендодавець має право контролювати використання майна переданого в оренду.

Після отримання орендодавцем листів від орендаря від 05.09.2013 №027/2013, від 11.09.2013 №028/2013 Регіональне відділення здійснило перевірку державного нерухомого майна орендованого по договору оренди від 11.07.2006 р. № 2050/д ТОВ «Стерлінг Груп», за результатами яких встановила, що орендар на дати огляду знаходиться у орендованих приміщеннях. Отже, фактичного звільнення орендарем об'єкту оренди не було і орендар використовував ці приміщення на дати огляду. За результатами цих перевірок складені акти від 16.09.2013 та 10.12.2013 р., які у т.ч. підписані з боку зам. ген. директора ТОВ «ОСОБА_1 України» без будь-яких зауважень чи заперечень.

Таким чином, орендар, направляючи підписані з його боку та боку балансоутримувача акти прийому - передачі державного нерухомого майна за договором оренди від 11.07.2006 №2050/д, фактично майно орендодавцю не передавав, а продовжував знаходиться у цьому приміщенні.

Майно відповідачем фактично повернуто по акту прийому - передачі лише 30.12.2013 р.

Пунктом 2.5 договору встановлено, у разі припинення цього договору майно повертається орендарем балансоутримувачу аналогічно порядку, встановленому при передачі майна орендарю.

Майно вважається поверненим орендодавцеві (балансоутримувачу) з моменту підписання сторонами акта прийому - передачі.

Статтею 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Крім того, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Таким чином, орендар повинен був не тільки підписати акт прийому - передачі, а 14.08.2013 звільнити орендовані приміщення та здійснити фактичну передачу майна балансоутримувачу, що було предметом оренди.

Як свідчать матеріали справи, орендар при підписанні актів прийому-передачі орендовані приміщення не звільнив, та не здійснив фактичну передачу майна, що було предметом оренди, балансоутримувачу.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Орендар, підписуючи акти прийому-передачі, не здійснив жодних дій, спрямованих на фактичне повернення орендованого майна, продовжував знаходитись в орендованому приміщенні після припинення договору, а отже не вжив всіх залежних від нього заходів виконання умов договору стосовно повернення майна, які залежали насамперед від його волі. Зазначене підтверджується, актом перевірки державного нерухомого майна орендованого ТОВ «ОСОБА_1 Україна» від 16.09.2013, який підписано представниками орендодавця, балансоутримувача та орендаря - ТОВ «ОСОБА_1 Україна» в особі заступника генерального директора ОСОБА_8 А також актом перевірки від 10.12.2013 р. До того ж, ТОВ «ОСОБА_1 Україна» листом від 18.09.2013 гарантував орендодавцеві звільнити орендовані приміщення протягом чотирьох робочих днів, у разі не продовження договору оренди або не укладення нового. Отже, вказаним листом орендарем підтверджується факт подальшого використання та не звільнення і не повернення орендованих приміщень після припинення дії договору оренди на вимогу орендодавця.

Підписаний відповідачем та балансоутримувачем 14.08.2013 акт прийому-передачі державного нерухомого майна, на який посилається відповідач та третя особа, і який лише у вересні 2013 року було надано орендодавцю, не підтверджує факт звільнення приміщень та їх повернення. Оскільки, орендоване відповідачем нерухоме майно фактично не звільнялось та не поверталось орендодавцю ані у серпні, ані у вересні 2013 року, з урахуванням того, що повернути приміщення без його фактичного звільнення неможливо.

Таким чином, орендовані приміщення фактично не були повернуті відповідачем саме з його вини.

Як встановлена судом, згідно розрахунку неустойки позивача, беручи до уваги суми, що були сплачені відповідачем, враховуючи, що орендна плата за останній повний місяць оренди червень 2013 року 4261 грн. 49 коп., термін дії договору закінчився 11.07.2013 р., позивачем правомірно заявлено (згідно заяви про збільшення позовних вимог) до стягнення 30 585 грн. 83 коп. в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за період з 12.07.2013 р. по 30.12.2013 р.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги керівника Запорізької місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій про стягнення з ТОВ „ОСОБА_1 Україна" неустойки за період з 12.07.2013 по 30.12.2013 в розмірі 30 585,83 грн. за договором оренди від 11.07.2006 № 2050/д є обґрунтованими, документально підтвердженими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за позовом відноситься відповідача і підлягає стягненню до держбюджету.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Україна (69002, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 25221663) до Державного бюджету (одержувач ОСОБА_2 бюджет у Жовтневому (Олександрівському) районі, 22080300, код ЄДРПОУ 38025440, Банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, № рахунку 31114094700003) 30 585 грн. 83 коп. (тридцять тисяч пятсот вісімдесят пять гривань 83 копійки) неустойки. Видати наказ.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_1 Україна (69002, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 25221663) в дохід Державного бюджету України (Одержувач: УДКСУ у м. Запоріжжя (Орджонікідзевский (Вознесенівський) район), 22030001, Банк одержувача: ГУДКСУ у Запорізькій області, МФО 813015, код ЄДРПОУ 38025409, № рахунку 31215206783007, символ звітності 206) 1 827 грн. 00 коп. (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення оформлено і підписано « 28» лютого 2017 року.

Суддя Т.А. Азізбекян