Рішення № 65010119, 30.11.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2016Справа №910/19712/16

За позовом Приватного малого підприємства "Євро-В"

до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"

про стягнення грошових коштів

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Богачук Я.О. (представник за довіреністю);

Ніценко О.Ю. (представник за довіреністю);

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 30 листопада 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

У жовтні 2016 року до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного малого підприємства "Євро-В" (позивач) до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (відповідач) про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2016 року суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 910/19712/16. Розгляд справи призначено на 30.11.2016 року.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, участь свого представника в судове засідання не забезпечив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, суд,-

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2015 року між позивачем (надалі - Постачальник) та ТОВ «Укр-Євро» (далі по тексту - Покупець) було укладено договір поставки № 20/07-15 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір поставки) згідно умов п. 1.1. якого на умовах, викладених в розділах цього договору, Постачальник зобов'язується поставити метали чорні вторинні по ДСТУ 4121 -2002, в кількості, за ціною, на суму і в терміни, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

24 грудня 2015 року між позивачем (надалі - Вантажовласник) та відповідачем (по тексту - Залізниця) (разом - сторони) було укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом України послуги № Л-ДН-3-15649/ДНМ-Зп (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - Договір перевезень або Договір) за п. 1.1. якого предметом договору є надання Залізницею Вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.

Позивач зазначає, що у відповідності із залізничною накладною б/н від 18.05.2016р. на адресу ПМП «Евро-В» 25.06.2016 року прибув вагон № 65362709 з вантажем - брухт чорних металів. Вказаний вагон був виданий вантажоодержувачу - позивачу із складанням комерційного акту № АQ654569/42/441 від 26.05.2016 року в якому зазначено про недостачу вантажу. Вартість недостачі вантажу склала 14 700 кг на суму 64 533,00 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача зазначеної суми збитків.

Оцінивши в нарадчій кімнаті наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вже було встановлено судом, 20 липня 2015 року між позивачем та ТОВ «Укр-Євро» укладено договір поставки № 20/07-15 за умов п. 1.1. якого на умовах, викладених в розділах цього договору, Постачальник зобов'язується поставити метали чорні вторинні по ДСТУ 4121 -2002, в кількості, за ціною, на суму і в терміни, зазначені в специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору.

24 грудня 2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом України послуги № Л-ДН-3-15649/ДНМ-Зп згідно п. 1.1. якого предметом договору є надання Залізницею Вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.

Матеріали справи свідчать, що відповідно до залізничної накладної б/н від 18.05.2016р. на адресу ПМП «Евро-В» 25.06.2016 року прибув вагон № 65362709 з вантажем - брухт чорних металів.

Вказаний вагон був виданий вантажоодержувачу - позивачу із складанням комерційного акту № АQ654569/42/441 від 26.05.2016 року. У вказаному акті зазначено про недостачу вантажу.

Як зазначає позивач, вартість недостачі вантажу склала 64 533,00 грн., з розрахунку: 4 390,00 грн. (вартість одиниці товару згідно видаткової накладної № 18-В від 30.05.2016р. про поставку Продавцем товару на користь Покупця) Х 14,7т (кількість недостачі вантажу).

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У відповідності з частинами 2 та 3 статті 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Отже, із приписів вищенаведених правових норм випливає, що захист прав особи та законних інтересів здійснюється способом, що визначений законом або договором.

Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).

Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.

Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов'язує сторону, яка порушила зобов'язання відшкодувати завданні у результаті цього збитки.

Положеннями ст. 307 Господарського кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статут залізниць України визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту). На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує Правила перевезення вантажів (ст. 5 Статуту).

Статтями 22, 23 Статуту залізниць України передбачено, що за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем. Під час перевезення масових вантажів у випадках, передбачених правилами, допускається оформлення однієї накладної (комплекту перевізних документів) на перевезення цілого маршруту або групи вагонів чи комплекту контейнерів.

Перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Статтею 110 Статуту залізниць передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

У відповідності зі статтею 113 Статуту залізниць за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту залізниць).

Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме: а) за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; б) за втрату вантажу, який здано до перевезення з оголошеною вартістю, - у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, - у розмірах дійсної вартості; в) за псування і пошкодження - у розмірах тієї суми, на яку було знижено його вартість.

За змістом ст. 115 Статуту залізниць, вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

У відповідності з "Загальними положеннями" Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №457 від 06.04.1998 року, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

За п. 4.1. Договору Залізниця і Вантажовласник несуть відповідальність за невиконання плану перевезень згідно зі Статутом залізниць.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України). Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2016р. відповідача було зобов'язано надати суду відзив на позов, докази на підтвердження відповідних заперечень, контррозрахунок суми заявленої до стягнення.

Всупереч вимогам вказаної ухвали контррозрахунку заявлених до стягнення сум відповідач до суду не надав та не надіслав.

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність в матеріалах справи контррозрахунку відповідача, приймаючи до уваги те, що залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу, з огляду на те, що доказів відшкодування вартості втраченого товару по накладній б/н від 18.05.2016р., станом на листопад 2016 року, до суду не представлено, обґрунтованими є позовні вимоги Вантажовласника про стягнення з Залізниці збитків в сумі 64 533,00 грн.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі - 5 000,00 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до абзацу третього пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права", за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі в розмірі 5 000,00 грн., позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 02.09.2016 року, укладений між позивачем та адвокатом Богачуком Я.О., копію розрахункової квитанції серія ЯБ № 72 на суму 1 000,00 грн. та платіжне доручення № 894 від 15.09.2016р. на суму 4 000,00 грн., що свідчить про фактичну оплату позивачем послуг на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

З огляду на викладене, враховуючи те, що позовні вимоги Приватного малого підприємства "Євро-В" до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" про стягнення збитків задоволено повністю, витрати на послуги адвоката в сумі 5 000,00 грн. та судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код - 40075815), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Приватного малого підприємства "Євро-В" (ідентифікаційний код 31102036; місцезнаходження: вул. Запорізька, буд. 37, м. Луцьк, Волинська обл., 43008), на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: збитків - 64 533,00 грн. (шістдесят чотири тисячі п'ятсот тридцять три гривні), судові витрати: 1 378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень) судового збору та 5 000,00 грн. (п'ять тисяч гривень) - витрат на правову допомогу. Видати наказ.

Копію даного рішення направити відповідачу у справі № 910/19712/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 24.02.2017р.

Суддя Ю.В. Цюкало