Ухвала суду № 65009444, 27.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року Справа № 876/9843/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Матковська З.М.

судді Запотічний І.І.

секретар судового засідання Бедрій Х.П.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1

від відповідача Гурняк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року № 813/1345/16 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 звернувся з позовом до Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 30.03.2016р. № 0000431700, № 0000471700, № 0000451700, № 0000441700 та вимоги № Ф-0000461700 від 30.03.2016р., № 0000441700 від 30.03.2016 року.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що висновки контролюючого органу щодо заниження податку з доходів фізичних осіб, військового збору, єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу не відповідають дійсності та суперечать нормам чинного законодавства України, що, в свою чергу, призвело до неправомірного прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року № 813/1345/161 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області №0000431700 від 30.03.2016р.; №0000471700 від 30.03.2016р. Визнано протиправним та скасовано рішення Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про застосування штрафних санкцій № 0000451700 від 30.03.2016р. Визнано протиправною та скасовано вимогу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № Ф-0000461700 від 30.03.2016р. про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 28739,92 грн.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції податковим органом подано апеляційну скаргу. В обґрунтування скарги апелянт посилається на наступне. Позивачем, в порушення вимог п.167.1 ст. 167, п.177.1, п.177.2 п.177.4 ст.177, п.138.2 п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України занижено податок на доходи фізичних осіб в розмірі 231481,10 грн., (в тому числі за 2014 рік в розмірі 77673,07грн., за 2015 рік - 153808грн.), п.2 частини першої ст. 7 та частини 11 ст. 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.10.2010 року № 2464-VІ чим занижено суму єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, у розмірі 28739,92 грн., (а саме за грудень 2014 року на 7184,98 грн., за січень 2015 року - на 7184,98 грн., за лютий 2015 року - на 7184,98грн. та серпень 2015 року на суму 7184,98грн.), пп. 1.3 п. 16 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України із змінами і доповненнями занижено суму військового збору на 9082,11грн. Просить постанову суду першої інстанції скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує. Просить в задоволені скарги відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Представник відповідача підтримує вимоги апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Предметом документальної перевірки є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Така перевірка здійснюється на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків, а тому органи державної податкової служби мають право вимагати надання вказаних документів під час перевірки.

Сокальською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області з 16.02.2016 р. по 29.02.2016 р. проведено позапланову виїзну перевірку ОСОБА_3 (податковий номер - 2021414971) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

За результатами перевірки податковим органом складено акт №191/1702/2021414971 від 15.03.2016 року.

На підставі акту перевірки відповідачем 30.03.2016 року винесено податкові повідомлення-рішення № 0000431700 про визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 289351,34 грн.; № 0000471700 про визначення грошового зобов'язання з військового збору та застосування штрафних (фінансових) санкцій загалом на суму 11352,76 грн.; № 0000451700 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом не нарахованого єдиного внеску на суму 1796,25 грн.; та вимогу № Ф-0000461700 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 28 739,92 грн.

Відповідно до акту перевірки податковий орган дійшов висновку, що господарські операції позивача з ТОВ «АНБ ГРУП» та ТзОВ «БК Інтерсталь» є безтоварними, відтак позивачем безпідставно завищено валові витрати, занижено податок на прибуток та неправомірно сформовано податковий кредит.

Відповідно до положень Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - фізичними особами, затвердженого Наказом ДПА України 14.03.2013 № 395 року, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Як доведено матеріалами справи - фізична особа-підприємець ОСОБА_3, відповідно до договору поставки №09/301 від 30.09.2014 року, придбано в постачальника ТОВ «АНБ ГРУП» товар - рудстійку, дуб діам. 24 см. і більше, що підтверджується видатковими накладними, товаро-транспортними накладними, та які наявні в матеріалах справи. Сплата коштів за отриманий товар підтверджується платіжними дорученнями. Заборгованості між сторонами відсутня.

Згідно з витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців ТОВ «АНБ ГРУП» включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців.

Отриманий товар позивачем реалізовано на ВПУ «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля», що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими, товаро-транспотними накладними, довіреностями на отримання товару.

Колегіяєю суддів встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3, відповідно до договору поставки №09/301 від 30.09.2014 року придбано в постачальника ТОВ «БК Інтерсталь» товар - рудстійку, дуб діам. 24 см. і більше, що підтверджується видатковими накладними, товаро-транспортними накладними, сплата коштів за отриманий товар підтверджується платіжними дорученнями на ТзОВ «Агротрейд 2015» та ТзОВ «АНБ ГРУП» згідно договорів про відступлення права вимоги від 30.04.2015 та від 17.08.2015 №12/567/7. Заборгованість між сторонами відсутня.

Згідно з витягом з ЄДР юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців ТзОВ «БК Інтерсталь» включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних - осіб підприємців.

Отриманий товар позивачем реалізовано на ВПУ «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля», що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими, товаро-транспотними накладними, довіреностями на отримання товару.

У розумінні пункту 14.1.36. ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відтак, надані позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентів, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.

Згідно п.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р., обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених фактичних обставин справи, твердження відповідача щодо недоведеності господарських операцій позивача з ТзОВ «АНБ ГРУП» та ТзОВ «БК Інтерсталь» з придбання товарів, якщо витрати на їх придбання підтверджені первинними документами, укладені позивачем правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними і немає інших відомостей, які б свідчили про завищення позивачем в цьому випадку валових витрат та податкового кредиту, є безпідставними.

Висновки акта перевірки щодо зайвого віднесення позивачем до складу витрат вартості придбаних товарів не ґрунтуються на нормах закону та не містять посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що б підтверджували наявність факту порушення податкового законодавства саме позивачем.

Про відсутність у позивача долучених до матеріалів справи первинних документів у акті перевірки жодним чином не зазначено, як і не зазначено про відмову позивача такі надати на вимогу податкового органу.

Згідно п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, установлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування повинні бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Суд відхиляє покликання відповідача на порушення контрагентами позивача податкового законодавства, оскільки платник податків не несе і не може нести відповідальності за іншого платника, навіть, якщо вони перебували між собою у господарських взаємовідносинах. У п. 38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 року Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Суд першої інстанції правомірно не взяв до уваги покликання представника відповідача щодо наявності у провадженні слідчого управління ГУ МВС України у Львівській області кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015140080002262 від 14.08.2015року, про вчинення кримінального правопорушення, за попередньою правовою кваліфікацією ч.1 ст. 205 КК України відносно службових осіб ТОВ «Анб груп». Представником відповідача вироку, який набрав законної сили щодо вказаного кримінального провадження до матеріалів справи не долучено, а відтак, факт порушення такого не може бути покладено в основу встановлення реальності чи нереальності господарських операцій між позивачем та зазначеним контрагентом.

База нарахування єдиного внеску відповідно до пп.2 п.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.10.2010 року № 2464-VІ. є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності фізичної особи - підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника права на декларування витрат від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа №21-47а10.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Стаття 203 ч.5 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, в системному аналізі цих норм для визнання правочину нікчемним повинні бути наступні умови: 1. Наявність самого правочину. 2. Відсутність у сторони (сторін) в момент вчинення правочину спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. 3. Наявність умислу на вчинення такого правочину.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини. спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

В процесі розгляду справи, зазначені факти встановлено не було, та відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України, доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку правочинів позивача. Відтак висновки акта перевірки про відсутність господарських операцій позивача з ТзОВ «АНБ ГРУП» та ТзОВ «БК Інтерсталь» не ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Оскільки матеріалами справи не підтверджуються висновки контролюючого органу щодо заниження об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, то відповідно і донарахування єдиного соціального внеску та суми військового збору зроблено за відсутності правових підстав, внаслідок чого повідомлення рішення про донарахування військового збору та вимога про сплату ЄСВ підлягають скасуванню, оскільки прямо залежні від визначення об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб та відповідно прийняті не у відповідності з чинним законодавством.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17.11.2016 року № 813/1345/16 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Матковська З.М.

Запотічний І.І.

Повний текст ухвали складено та підписано 28.02.2017р.