Ухвала суду № 65008064, 23.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/25942/15 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

23 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Мацедонської В.Е., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Романа Анатолійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Український фінансовий світ» Оберемка Р.А. (надалі за текстом - «Уповноважена особа») про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) № 45542 від 10.07.2014 року, укладеного між позивачем та публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Український фінансовий світ» (надалі за текстом - ПАТ «КБ «Український фінансовий світ»), оформлене наказом № 6 від 18.11.2014 року;

- зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі за текстом - «Фонд») додаткову інформацію щодо позивача, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «КБ «Український фінансовий світ» за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд включити його до Загального реєстру вкладників ПАТ «КБ «Український фінансовий світ», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року закрито провадження у справі з тих підстав, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір не відноситься до юрисдикції адміністративних судів та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства з огляду на позицію, викладену у постановах колегії суддів судової палати в адміністративних справах і судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року та від 15 червня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Дійсно у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15, на яку посилався суд першої інстанції, міститься правовий висновок про те, що виходячи із системного аналізу норм законодавства (частина третя статті 2 Закону України від 14 травня 1992 року «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», стаття 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пункт 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») та враховуючи положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України і в постанові від 15 червня 2016 року у справі № 826/20410/14.

Колегія суддів вважає за необхідне відступити від правових позицій, викладених у зазначених вище постановах Верховного Суду України, з огляду на таке.

В основу згаданих рішень Верховним Судом України покладено те, що спори з уповноваженою особою Фонду гарантування виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку.

Проте, як вказує аналіз норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, у будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта (в тому числі банку) є цей суб'єкт, тобто боржник.

Стаття 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» визначає, що учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Усі ці особи в той чи інший спосіб є учасниками певних правовідносин, в яких бере участь безпосередньо боржник.

Водночас, правовідносини між Уповноваженою особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ», Фондом гарантування вкладів фізичних осіб з однієї сторони та ОСОБА_2, який претендує на отримання гарантованого державною відшкодування, з іншої сторони, складаються без участі банка-боржника.

На ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ», який ліквідується, жодним чином не впливає той факт, чи буде включено позивача до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду.

Отже, правовідносини між Фондом гарантування та ОСОБА_2 не породжують прав та обов'язків для ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ».

Відтак, відсутні підстави вважати, що правовідносини, які виникли між позивачем та Фондом гарантування, складаються за участі ПАТ «Комерційний банк «Український фінансовий світ». Тому ці правовідносини не стосуються процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду гарантування, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам.

У статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 р. № 4452-VI (надалі за текстом - «Закон № 4452-VI») визначено такі самостійні функції Фонду гарантування, як здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організації відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб-страхувальників за рахунок Фонду гарантування є публічно-правовим спором, який не є спором у процесі ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами.

Отже, до цих спорів немає підстав застосовувати приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України та поширювати на такі спори юрисдикцію господарських судів.

Окрім того, існують, також інші підстави вважати, що дана справа є публічно-правовим спором.

Так, відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Згідно з вимогами частини 1 статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду гарантування є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд гарантування наділений відповідними функціями, що визначені частиною 2 статті 4 Закону № 4452-VI.

Серед таких функцій є здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до пункту 17 частини 1 статті 2 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Наведене свідчить, що функції Фонду гарантування та уповноваженої особи Фонду пов'язані із здійсненням владних управлінських повноважень.

В свою чергу, згідно з пунктом 7 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи викладене вище, Фонд гарантування та уповноважена особа Фонду є суб'єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а посилання суду попередньої інстанції на статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України в обґрунтування того, що відповідні публічно-правові спори мають іншу судову юрисдикцію, зокрема, господарську, - є безпідставним.

З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Згідно статті 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись статтями 160, 199, 204, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 жовтня 2016 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 28 лютого 2017 р.

Головуючий суддя Лічевецький І.О.

Судді: Мацедонська В.Е.

Мельничук В.П.