Ухвала суду № 65008015, 28.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/13755/16 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

У Х В А Л А

Іменем України

28 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Спеціалізованої генеральної прокуратури Генеральної прокуратури України до Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної служби геології та надр України, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Парі», про визнання недійсними рішення, наказу, дозволу, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року Спеціалізована антикорупційна прокуратура Генеральної прокуратури України (далі - Позивач, САП ГП України) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Відповідач-1, Мінприроди України), Державної служби геології та надр України (далі - Відповідач-2, Держгеонадра України), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Парі» (далі - Третя особа, ТОВ «Парі»), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила визнати недійсними:

- протокольне рішення Міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування від 30.12.2010 року №10-11 в частині погодження надання ТОВ «Парі» дозволу на користування надрами з метою видобування газу природного на Пилипівському родовищі;

- наказ Мінприроди України від 10.01.2010 року №6 в частині, на підставі якої оформлено і видано ТОВ «Парі» спеціальний дозвіл на користування надрами Пилипівського родовища від 13.01.2010 року №5384;

- спеціальний дозвіл на користування надрами №5384 від 13.01.2011 року, виданого Міністерством охорони навколишнього природного середовища України Третій особі, з метою видобування газу природного на Пилипівському родовищі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.12.2016 року позовну заяву залишено без розгляду. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що Позивач дізнався або повинен був дізнатися про наявність обставин, що зумовили звернення до суду, у 28.01.2016 року з моменту отримання листа Івано-Франківської обласної ради від 22.01.2016 року №9-136/140/078, однак, оскільки позовну заяву подано лише 29.08.2016 року, а поважні причини пропуску шестимісячного строку відсутні - остання підлягає залишенню без розгляду за правилами ст. 100 КАС України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Наголошує на невірному визначенні судом підстав звернення із вказаним позовом, що спричинило помилковий висновок про порушення шестимісячного строку звернення до суду, оскільки, як наполягає Апелянт, підставою звернення до суду стала відмова Держгеонадр України на вимогу Позивача анулювати ліцензію ТОВ «Парі», про що САП ГП України дізналася 12.08.2016 року з отриманням відповідного листа.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд вимоги останньої задовольнити повністю.

Представник Відповідач-2, а також представники Третьої особи наполягали на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.

Відповідач-1, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибув.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивачу на підставі протоколу Міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування від 30.12.2010 року №11-10 та наказу Мінприроди України від 10.01.2011 року №6 (а.с. 167-184) було видано Відповідачем-1 спеціальний дозвіл на користування надрами від 13.01.2011 року №5384 (а.с. 9-10), а саме - Пилипівським родовищем.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що на адресу Національного антикорупційного бюро України 28.01.2016 року (вх. №157/3571-00) надійшов лист Івано-Франківської обласної ради від 22.01.2016 року №9-136/140/078 (а.с. 32), яким Позивачу направлено, зокрема, копію рішення ради від 30.09.2011 року №250-9/2011 «Про надання згоди товариству з обмеженою відповідальністю «Парі» на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою промислової розробки Пилипівського газового родовища».

Листом від 15.04.2016 року №041-009/11539 (а.с. 40) Національне антикорупційне бюро України направило Мінприроди України запит про надання завіреної копії наказу Мінприроди від 06.08.2010 року №326, яким затверджено «Організацію роботи структурних підрозділів Мінприроди, пов'язаною з реєстрацією та розглядом документів, що надійшли для надання спеціальних дозволів на користування надрами, продовження строку дії дозволів, переоформлення, видачі дублікатів, внесення змін до спеціальних дозволів на користування надрами та угоди про умови користування надрами у 2010 році».

У відповідь Мінприроди України надіслало Позивачу лист від 15.04.2016 року №5/3-15/3830-16 (а.с. 41), до якого було додано копію наведеного наказу (а.с. 42-53).

Крім того, листом від 30.05.2016 року №06-22389-15 (а.с. 62-70) керівник САП ГП України направив Міністру екології та природних ресурсів України направив матеріали для вжиття вичерпних заходів реагування у межах компетенції, а саме - анулювання спеціального дозволу ТОВ «Парі» від 13.01.2010 року №5384.

Листом від 07.06.2016 року №5/1-6/5311-16 (а.с. 71-72) Мінприроди України повідомило Позивача, що матеріали, надані для вжиття вичерпних заходів реагування, направлені до Держгеонадра України за належністю.

У свою чергу Відповідач-2 направив САП ГП України лист від 16.06.2016 року №10516/13/04-16 (а.с. 73-74), в якому повідомив про створення комісії з розгляду наведеної у листі від 30.05.2016 року №06-22389-15 інформації.

Листом від 08.08.2016 року №13704/13/04-16 Держгеонадра України повідомили Позивача про відсутність підстав для застосування заходів реагування шляхом анулювання спеціальних дозволів на користування надрами ТОВ «Парі» (а.с. 75-77).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про пропуск Позивачем процесуального строку звернення до адміністративного суду, оскільки про ймовірне порушення Мінприроди України та Держгеонадрами України порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами САП ГП України повинна була дізнатися з моменту отримання 28.01.2016 року листа Івано-Франківської обласної ради, у той час як з вказаним позовом звернулася до суду лише 29.08.2016 року. При цьому суд зауважив, що поважних підстав для поновлення процесуального строку Позивачем зазначено не було.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Положеннями ч. 1 ст. 99 КАС України закріплено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Приписами ч. 2 ст. 99 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб'єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.

У даних правовідносинах САП ГП України є суб'єктом владних повноважень, якому приписами ст. 60 КАС України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» надано право звертатися до суду з позовом із метою захисту інтересів держави.

Відтак, для Позивача, як для суб'єкта владних повноважень, строк звернення до суду, згідно абз. 2 ч. 2 ст. 99 КАС України, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають право на пред'явлення передбачених законом вимог, а не з дня коли САП ГП України дізналося або повинно було дізнатися про порушення інтересів держави.

Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом України у постанові від 03.11.2015 року у справі № 810/2041/14. У вказаному судовому рішенні зазначено, що згідно зі ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, обчислення якого починається з дня виникнення підстав, що дають право на таке звернення. Підставою для такого звернення є факт порушення, вчинений у певний час, а не факт, коли стало про це відомо прокурору.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Підставою для звернення до суду з позовом САП ГП України зазначає незаконну видачу ТОВ «Парі» дозволу на користування надрами з метою видобування газу природного на Пилипівському родовищі. Такий дозвіл був виданий третій особі 13.01.2011 року. Протокольне рішення Міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування та наказ Мінприроди України, які також є предметом оскарження, були видані 20.12.2010 року та 10.01.2011 року відповідно.

Таким чиним, шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом сплинув у 2011 році.

Даний адміністративний позов, як раніше зазначалося, був поданий до Окружного адміністративного суду 29.08.2016 року, тобто після закінчення строку, встановленого ч. 2 с. 99 КАС України.

У відповідності до ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, а також перевіривши обставини, встановлені судом першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що Позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення встановленого порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами у зв'язку з відсутністю погодження надання надр у користування від Івано-Франківської обласної ради не пізніше 28.01.2016 року, тобто з дня отримання від вказаної обласної ради інформації про те, що рішення №250-9/2011 про надання згоди ТОВ «Парі» на отримання спеціального дозволу на користування надрами з метою промислової розробки Пилипівського газового родовища було прийнято Івано-Франківською обласною радою 30.09.2011 року.

Проте, САП ГП України звернулася до суду лише 29.08.2016 року, тобто з порушенням процесуального строку обчисленого з дати коли Прокурор дізнався про відсутність погодження надання надр у користування.

Оцінюючи доводи Апелянта про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги підстави, що зумовили звернення до суду, що спричинило визначення невірної дати, з якої починається перебіг процесуального строку звернення, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 КАС України з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом (поданням), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Приписи ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначають, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

У межах спірних правовідносин необхідність звернення до суду із вказаним позовом САП ГП України обґрунтовує тим, що Держгеонадра України є органом, який уповноважений здійснювати захист інтересів держави у відносинах щодо надання спеціальних дозволів на користування надрами, проте відмовився здійснювати захист таких інтересів.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що єдиною підставою для звернення Прокурора із позовом про визнання недійсними спеціального дозволу, а також рішень, на підставі яких цей дозвіл було видано, були безумовно відомі САП ГП України не пізніше січня 2016 року, зокрема, зі змісту листа Івано-Франківської обласної ради від 22.01.2016 року №9-136/140/078 у межах здійснення процесуального керівництва у підслідному Національному антикорупційному бюро України кримінальному провадженні №42015000000001142 від 16.06.2015 року, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за фактом вчинення неправомірних дій службовими особами Мінприроди України при видачі у 2010-2012 роках спеціальних дозволів на користування надрами з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 364 КК України.

Так, згідно ч. 2 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідування, уповноважений, у тому числі, мати повний доступ до матеріалів, документів та інших відомостей, що стосуються досудового розслідування.

При цьому, в силу положень п. 1 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про прокуратуру», на САП покладаються функції здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України.

Відповідно до додатку 1 до Порядку надання у 2010 році спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.06.2010 року №596 (далі - Порядок №596), разом із заявою про надання дозволу на користування надрами без проведення аукціону належним чином засвідчені погодження, передбачені пунктом 9 Порядку.

Приписи п. 9 Порядку №596 визначають, що надання надр у користування обов'язково погоджується заявником з Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними обласними радами, Київською і Севастопольською міськими радами - на користування ділянками надр, що містять корисні копалини загальнодержавного значення, а також ділянками надр, що надаються для цілей, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин;

Тобто, встановивши у січні 2016 року зі змісту листа Івано-Франківської обласної ради від 22.01.2016 року №9-136/140/078 факт надання нею погодження пізніше, ніж видано Третій особі оскаржуваний спеціальний дозвіл, Позивач дізнався або повинен був дізнатися про існування обставин, що стали підставою для звернення до суду із вказаним позовом. Водночас, як було встановлено раніше, вказаний адміністративний позов направлений до суду першої інстанції засобами поштового зв'язку лише 29.08.2016 року, тобто після спливу шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України.

Посилання Апелянта на те, що підставою для звернення до суду було не саме порушення процедури надання спеціального дозволу, а неналежне виконання уповноваженим органом - Держгеонадрами України своїх обов'язків щодо захисту таких інтересів держави у спірних правовідносинах, тому строк для пред'явлення такого позову, на думку Позивача, повинен обраховуватися саме після отримання САП ГП України 12.08.2016 року (вх. №180098-16) листа Відповідача-1 від 08.08.2016 року №13704/13/04-16, в якому містилася позиція щодо відсутності правових підстав для анулювання спірного дозволу, судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Як вже було зазначено раніше, зі змісту ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та абз. 2 ч. 2 ст. 60 КАС України випливає, що, обираючи спосіб усунення порушення інтересів держави, прокурор зобов'язаний перевірити наявність органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі наявності такого органу, з'ясувати чи здійснює він захист інтересів держави належним чином; якщо захист інтересів держави потребує звернення до суду, перевірити чи наділений відповідний орган таким правом.

Підстави для припинення (анулювання) дії спеціального дозволу визначені у ст. 26 Кодексу України про надра, ст. 27 Закону України «Про нафту і газ» та ст. 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Разом з тим, можливість анулювання спеціального дозволу на користування надрами з підстав їх видачі з порушенням встановленого порядку їх отримання визначені лише у Законі України «Про нафту і газ».

Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про нафту і газ» анулювання спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами здійснюється у разі визнання виданого спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами недійсним.

Згідно ст. 25 вказаного Закону спеціальні дозволи на користування нафтогазоносними надрами, видані з порушенням встановленого порядку їх отримання, визнаються недійсними в судовому порядку.

Як було встановлено раніше, у листі САП ГП України від 30.05.2016 року №06-22389-15 містилася адресована Мінприроди України вимога вжити заходи для припинення дії спеціального дозволу, який останнє направило до Держгеонадр України.

Однак, Позивач не врахував, що і Відповідач-1, і Відповідач-2 як суб'єкти владних повноважень в силу положень п. 5 ч. 2 ст. 17 КАС України мають право звернутися до адміністративного суду з позовом виключно у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Водночас, Мінекології України не наділене правом на звернення до суду з адміністративним позовом безпосередньо про визнання недійсним спеціального дозволу, який був виданий з порушенням встановленого порядку його отримання, у той час як Держгеонадра України у разі звернення з таким позовом виступатиме як позивач і відповідач в одній і тій же справі, що є порушенням фундаментальних принципів судочинства.

Крім того, положеннями Закону України «Про нафту і газ», Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено вичерпні підстави для анулювання документу дозвільного характеру. Анулювання дозвільних документів з підстав, не передбачених законом забороняється. У даному випадку матеріалами справи підтверджується відсутність у Відповідача-2 передбачених наведеними правовими нормами підстав для самостійного прийняття рішення про анулювання документа дозвільного характеру, наданого Третій особі, а також підстав для звернення цього органу до суду із позовом про анулювання такого документа.

За таких обставин, Апелянт дійшов до помилкового висновку, що Відповідачі є органами, які наділені повноваженнями самостійно усунути порушення інтересів держави, про які зазначено у даному адміністративному позові.

Відтак, факт направлення САП ГП України адресу Відповідача-1 листа від 30.05.2016 року № 06-22389-15 та його подальше направлення до Відповідача-2, а також отримання відповіді від 08.08.2016 року № 13704/13/04-16, не впливає на початок перебігу передбаченого ч. 2 ст. 99 КАС України саме шестимісячного строку звернення до суду.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 100 КАС України позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 155 КАС України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.

Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов'язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п'ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого.

Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33).

В контексті наведених рішень Європейського суду з прав людини, колегія суддів звертає увагу на те, що спеціальний дозвіл, про скасування якого ставиться питання у позовній заяві, надано Третій особі 13.01.2011 року, водночас позовну заяву про його скасування подано 29.08.2016 року, при цьому вимоги обґрунтовані посиланням на суто формальні обставини - відсутність певного документа, який у подальшому було отримано.

Оскільки на протязі більше ніж п'яти років зазначена обставина не вважалася такою, що порушує інтереси держави, відносини між сторонами набули ознак сталості і стабільності, а тому подання позовної заяви, за відсутності належного обґрунтування причин такого тривалого зволікання із оскарженням спірних рішень, матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Разом з тим, Позивач не просив визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та не надав відповідних доказів, які б свідчили про їх існування.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку про необґрунтованість вимог апеляційної скарги та вважає за необхідне останню залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 99, 155, 160, 167, 195, 199, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої генеральної прокуратури Генеральної прокуратури України - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Спеціалізованої генеральної прокуратури Генеральної прокуратури України до Міністерства екології та природних ресурсів України, Державної служби геології та надр України, третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Парі», про визнання недійсними рішення, наказу, дозволу - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.