Ухвала суду № 65007927, 22.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4563/16 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М., Суддя-доповідач: Кобаль М.І.

У Х В А Л А

Іменем України

22 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Кобаля М.І.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТ-Технології» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «АСТ-Технології» (далі - Позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві) у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.10.2015 №0003782204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі (за текстом апеляційної скарги).

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, оскільки сторони у судове засідання не з'явились.

Відповідно до ч.1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно із п.1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, податковим органом з 10 по 16 вересня 2015 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АСТ-Технології».

За результатами вищезазначеної перевірки, 23.09.2015 року посадовими особами відповідача складено акт №374/26-57-22-04-10/34645705 з питань дотримання позивачем вимог правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету ПДВ по взаємовідносинах із контрагентами ТОВ «Аріум-Трейд» та ТОВ «Консалтторгмаркет» за квітень 2015 року (далі по тексту - акт перевірки) (Т.1 а.с.26-49).

Згідно з висновками акта перевірки, ТОВ «АСТ-Технології» занижено податкове зобов'язання у розмірі 1 126 260,00 грн. за квітень 2015 року.

На підставі акту перевірки, 07.10.2015 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 126 260,00 грн. за основним платежем та у розмірі 563 130,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (далі по тексту - оскаржуване рішення).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентами, а також фактів суперечності відповідних правочинів фіскальним інтересам держави.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Щодо взаємовідносин між позивачем та його контрагентами ТОВ «Аріум-Трейд» та ТОВ «Консалтторгмаркет», колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

На підставі податкових накладних, виписаних від ТОВ «Аріум-Трейд» та ТОВ «Консалтторгмаркет», ТОВ «АСТ-Технології» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) за квітень 2015 року на загальну суму 1 126 260,00 грн.

Як зазначено податковим органом, під час перевірки встановлено, що згідно з базою даних останнього, ТОВ «Аріум-Трейд» має стан « 8» - направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням. Свідоцтво анульовано 12.08.2015 року. ТОВ «Аріум-Трейд» зовнішньоекономічну діяльність не здійснювало, товар на митну територію України не ввозило. По ланцюгу постачання не встановлено постачальників, які ввозили на митну територію України групи товарів під кодами УКТ ЗЕД, які зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ «Аріум-Трейд» для позивача.

ТОВ «Консалтторгмаркет» має стан платника «65» - платник з наступного року (основне місце обліку). Основний вид діяльності: консультування з питань комерційної діяльності й керування. ТОВ «Консалтторгмаркет» зовнішньоекономічну діяльність не здійснювало, товар на митну територію України не ввозило. По ланцюгу постачання не встановлено постачальників, які ввозили на митну територію України групи товарів під кодами УКТ ЗЕД, які зазначені у податкових накладних, виписаних ТОВ «Консалтторгмаркет» для позивача.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до первинних бухгалтерських документів, які були надані відповідачу під час перевірки, а саме: договорів №А-821 від 07.04.2015 року, №А-841 від 14.04.2015 року, №А-863 від 17.04.2015 року, видаткових накладних №ВН-0001247 від 30.04.2015 року, №ВН-0001248 від 30.04.2015 року, №ВН-0001249 від 30.04.2015 року, податкових накладних №247 від 30.04.2015 року, №248 від 30.04.2015 року, №249 від 30.04.2015 року, ТОВ «Аріум-Трейд» поставило на адресу ТОВ «АСТ-Технології» комп'ютерні програми, обладнання та комплектуючі до комп'ютерної техніки і електромеханічного обладнання на загальну суму 3 628 735,00 грн., у тому числі ПДВ у сумі 604 789,20 грн.

Згідно договорів №11-1/15 від 25.03.2015 року та №29-1/15 від 10.04.2015 року, видаткових накладних №ВН-0000254 від 20.04.2015 року, №ВН-0000316 від 23.04.2015 року, №ВН-0000427 від 30.04.2015 року, №ВН-0000100 від 06.05.2015 року, №ВН-0000178 від 06.05.2015 року, №ВН-0000186 від 06.05.2015 року, №ВН-0000190 від 06.05.2015 року, податкових накладних №1 від 01.04.2015 року, №316 від 23.04.2015 року, №271 від 21.04.2015 року, №86 від 07.04.2015 року, №254 від 20.04.2015 року, №19 від 02.04.2015 року, №427 від 30.04.2015 року, ТОВ «Консалтторгмаркет» поставило ТОВ «АСТ-Технології» комплектуючі до запірної арматури (крани, трійники, з'єднувачі, муфти, клапани та інше).

Як зазначено податковим органом в акті перевірки, що згідно баз даних, контрагенти позивача мають стан платника « 8» та стан « 56», відповідно.

Між тим, перелік станів не затверджено жодним нормативним документом, а лише є наслідком автоматизації обліку платників податків у податкових органах, а тому не можуть мати жодних наслідків, як для платника податків так і для його контрагентів. При цьому, такі ознаки можуть змінюватися в залежності від наявності обставин та/або їх виправлення (зміни).

Разом з тим, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості щодо ТОВ «Консалтторгмаркет» підтверджено.

Відомості про відсутність юридичної особи ТОВ «Аріум-Трейд» за місцезнаходженням, як і відомості щодо скасування свідоцтва ПДВ, внесені тільки у серпні 2015 року, тобто значно пізніше, ніж мали місце господарські операції останнього з позивачем.

Як зазначено апелянтом, що під час перевірки не виявлено, а позивачем не надано відповідних сертифікатів якості, сертифікатів відповідності, паспортів заводів виробників, дозволів та свідоцтв, транспортних документів, що засвідчують транспортування товарів від постачальника до покупця, договорів, які укладені з перевізниками товару та платіжні доручення, що підтверджують оплату транспортних послуг.

На підставі викладеного контролюючий орган прийшов до висновку, що контрагенти позивача не могли постачати товар останньому у перевіряємий період.

Між тим, колегія суддів апеляційної інстанції вважає зазначений висновок апелянта безпідставним, оскільки товари, поставлені позивачу у квітні 2015 року, могли бути придбані раніше, тобто в будь-який інший податковий період. З цього приводу ніяких зустрічних звірок податковими органами не проводилося і даний факт взагалі не досліджувався.

Крім того, податкове законодавство не вимагає від платника податків перевіряти вказану інформацію, зокрема, коли саме контрагентами придбано відповідний товар.

Разом з тим, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що обов'язкова наявність сертифікату якості передбачена тільки для лікарських засобів, для злитків та порошків банківських металів, для сплавів та злитків цвітних металів, а тому зазначені посилання скаржника є безпідставними.

Отже, податковий орган в акті перевірки обґрунтовуючи свої висновки стосовно не підтвердження реальності господарських операцій з контрагентами позивача посилався, як на основну підставу не на первинні бухгалтерські документи, а на той факт, що позивачем до перевірки не надано додаткових документів, що в свою чергу суперечить нормам податкового законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання відповідача на відсутність підтверджуючих документів на перевезення товарів, зокрема, на відсутність товарно-транспортних накладних, є необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не передбачає для формування витрат у платників податків обов'язкової наявності товарно-супровідних документів щодо перевезення товарів, тобто з метою податкового обліку така не застосовується.

Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 р. № 2344-111 визначено, що перевезення вантажів здійснюється на підставі цивільно-правових договорів, без застереження щодо обов'язкового застосування ТТН, які за своєю суттю можуть бути тільки однією з рекомендованих форм договору перевезення.

Крім того, всі інші запитуванні податковим органом документи не є обов'язковою первинною документацією товариства, а тому не можуть бути підставою для висновків про відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники ПДВ, відтак мали належний обсяг правосуб'єктності для здійснення господарських операцій.

Між тим, обставини, встановлені в акті перевірки не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. В свою чергу дані бухгалтерського обліку та податкового обліку відображуються у податкових деклараціях платників податків.

Таким чином, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що податковий орган ані в ході проведення перевірки, ані під час судового розгляду в суді першої інстанції не надав належних та допустимих доказів про невідповідність первинних бухгалтерських документів позивача вимогам чинного податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори укладені між останнім та його контрагентами, мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними.

Абзацом 11 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, які брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, на підтвердження включення ПДВ до складу податкового кредиту необхідні документи, оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 необхідною умовою для віднесення позивачем сум податку з придбаних товарів (робіт, послуг) до податкового кредиту та до складу валових витрат є факт придбання таких товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в межах його власної господарської діяльності, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (робіт, послуг), тому в межах даного спору підлягає встановленню факт підтвердження сум витрат на придбання товарів (робіт, послуг) належним чином оформленими первинними документами, факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом та спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, які надані позивачем оформлені у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та повністю відображають реальність проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України (далі по тексту - ПК України).

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України в редакції, що діяла на час спірних операцій).

До складу витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України, входять витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п. 140.1 ст. 140 і ст. 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п. 138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу;

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (п. 138.4 ст. 138 ПК України).

Згідно з п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст.138 ПК України до складу інших витрат включаються витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, п.п. 14.1.181 п. 14.1. ст. 4 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено ст. 198 ПК України.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК України).

За приписами п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно із п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

У свою чергу, формування податкового кредиту дає право на відшкодування сплаченого до бюджету податку на додану вартість.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас, під час вирішення спірних правовідносин судом апеляційної інстанції враховується правова позиція викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни не має правового значення для вирішення цього спору, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб, за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, в даному випадку ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у місті Києві, як суб'єктом владних повноважень, не надано обґрунтованих доводів та не доведено правомірності спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 грудня 2016 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві шляхом їх безспірного списання несплачений при поданні апеляційної скарги судовий збір в розмірі 27 874,93 грн. (двадцять сім тисяч вісімсот сімдесят чотири гривні 93 копійки) на рахунок Київського апеляційного адміністративного суду - 31211206781007, код ЄДРПОУ - 38004897, МФО банку - 820019, отримувач - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий - суддя М.І. Кобаль

судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова

Головуючий суддя Кобаль М.І.

Судді: Карпушова О.В.

Епель О.В.