Постанова № 65006996, 27.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1745/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

суддів - Єфіменка К.С., Потоцької Н.В.,

за участю секретаря - Маковейчук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про скасування висновків перевірки, наказу про звільнення та поновлення на посаді,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить скасувати висновки перевірки відносно начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області ОСОБА_1, за результатами якої складена довідка про результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій та/або трудовій книжці; скасувати наказ в.о. Голови Державної фіскальної служби України від 05.03.2015 р. № 802-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної фіскальної служи в Одеській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»; поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГУ ДФС в Одеській області з 05.03.2015 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом в.о. Голови Державної фіскальної служби України від 05.03.2015 р. № 802-о позивач звільнений з посади начальника Головного управління Державної фіскальної служи в Одеській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади». Зокрема, згідно довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій та/або трудовій книжці, встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених в ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади», за період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р. позивач обіймав посаду щодо якої встановлена заборона. Так, з 4.06.2013 р. по 16.06.2014 р. позивач обіймав посаду начальника ГУ Міндоходів у Волинській області. Під час виконання своїх обов'язків позивач не приймав будь-яких рішень, не здійснював будь-яких заходів (та/або не сприяв їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. В той же час, 18.02.2014 р. позивач звернувся до заступника (оскільки голова Волинської обласної ради та голова Волинської обласної державної адміністрації були відсутні) голови Волинської обласної ради із заявою щодо відмови від виконання протиправних завдань керівництва режиму Президента України ОСОБА_2 та звільнення його з посади начальника ГУ Міндоходів у Волинській області. У задоволенні вказаної заяви було відмовлено з підстав сумлінного та порядного ставлення позивача до виконання своїх службових обов'язків, протистояння узурпації режиму влади Президентом України ОСОБА_2. Підстави для застосування п.3 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» до позивача, як до особи, яка у період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р. обіймала посаду начальника ГУ Міндоходів у Волинській області, і не була звільнена за власним бажанням, - відсутні, так як позивач вчинив всі залежні від нього дії для звільнення і не був звільнений з підстав, які перебували поза його контролем. У зв'язку із цим 9.12.2014 р. позивачем було подано заяву на ім'я голови ДФС України про те, що відносно нього не застосовуються заборони, визначені ч.1, ч.4 ст.1 Закону України «Про очищення влади» та надав згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей відповідно до Закону. Отже складені за результатами перевірки висновки відносно позивача є безпідставними та необґрунтованими.

До суду з'явилася представник позивача, яка позовні вимоги із викладених вище підстав підтримала у повному обсязі та просила задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти адміністративного позову. Згідно письмових заперечень, ДФС України на виконання наказу від 17.10.2014 р. № 199 «Про затвердження форми довідки» було проведено перевірку, в ході якої встановлено відомості, що підпадають під критерії здійснення очищення влади, визначені в ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади». За результатами перевірки складено довідку, на підставі якої був прийнятий оскаржуваний наказ від 05.03.2015 р. № 802-о «Про звільнення ОСОБА_1.». Фактично з 4.06.2013 р. по 16.06.2014 р. позивач обіймав посаду начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області та в цьому періоді не був звільненим за власним бажанням згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади». Зважаючи на правомірність оскаржуваного наказу та наявність підстав для звільнення позивача, відповідач просив відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши пояснення представників сторін, покази свідків та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що 28.04.2013 р. ОСОБА_1 було призначено на посаду в.о. начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області, а 4.06.2013 р. - на посаду начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Волинській області.

Наказом першого заступника міністра Міністерства доходів і зборів України від 16.06.2014 р. № 1737-о ОСОБА_1 призначений в порядку переведення на посаду першого заступника начальника Головного управління Міндоходів в Одеській області, а наказом від 16.06.2014 р. № 1738-о на ОСОБА_1 покладені обов'язки начальника ГУ Міндоходів в Одеській області.

Наказом голови Державної фіскальної служби України від 15.09.2014 р. № 479-к ОСОБА_1 призначений в порядку переведення на посаду начальника Головного управління ДФС в Одеській області.

Наказом в.о. голови Державної фіскальної служби України від 5.03.2015 р. № 802-о ОСОБА_1 звільнено з 5.03.2015 р. з посади начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначений наказ необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.

Закон України «Про очищення влади» (набув чинності 16 жовтня 2014 року) визначає правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні.

Протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Статтею 2 Закону України «Про очищення влади» передбачено перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації).

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України «Про очищення влади» заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо: начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Статтею 3 Закону України «Про очищення влади» встановлені критерії здійснення очищення влади (люстрації).

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, серед іншого, керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Критерії здійснення очищення влади (люстрації), визначені статтею 3 Закону України «Про очищення влади» застосовуються до певної категорії посад без конкретизації їх статусу в структурі органів державної влади. Крім того, Закон України «Про очищення влади» визначає суб'єктів правовідносин - керівника, заступника керівника податкової міліції в областях.

Тобто, Закон України «Про очищення влади» визначив перелік посад та коло осіб, до яких застосовується Закон, але застосування відбувається крім того і за різними критеріями.

Відповідно до пункту 1 частини 5 статті 5 Закону України «Про очищення влади» перевірці підлягають достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 цього Закону.

Згідно частини 4 статті 5 Закону України «Про очищення влади» організація проведення перевірки осіб (крім професійних суддів та осіб, зазначених в абзаці третьому цієї частини) покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої здійснюється перевірка.

Вище визначене відповідає пункту 4 Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 р. № 563 «Деякі питання реалізації Закону України "Про очищення влади"» (далі - Порядок проведення перевірки № 563), організація проведення перевірки покладається на керівника відповідного органу, до повноважень якого належить звільнення з посади особи, стосовно якої проводиться перевірка (далі - керівник органу).

Пунктом 5 та 6 вказаного Порядку передбачено, що керівник органу або голова суду згідно з планом проведення перевірок, затвердженим Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про початок проведення перевірки у відповідному органі (далі - початок проведення перевірки в органі), в якому встановлює дату початку проведення перевірки, а також відповідальним за проведення перевірки визначає кадрову службу чи інший структурний підрозділ такого органу (далі - відповідальний структурний підрозділ).

Рішення про початок проведення перевірки в органі оприлюднюється в день його прийняття на офіційному веб-сайті органу, в якому проводиться перевірка, та в той самий день доводиться відповідальним структурним підрозділом такого органу до відома осіб, які підлягають перевірці.

Кабінетом міністрів України прийнято розпорядження від 16.10.2014 року № 1025-р, яким затверджено План проведення перевірок відповідно до Закону України "Про очищення влади".

Зазначеним планом встановлено строк проведення перевірки з листопада 2014 року по січень 2015 року відповідно до Закону № 1682-VII щодо: Міністра юстиції, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату Мін'юсту, керівників та заступників керівників територіальних органів Мін'юсту, Міністра внутрішніх справ, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату МВС, Голови ДФС, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб апарату ДФС, керівників територіальних органів ДФС, їх перших заступників та заступників, Голови СБУ, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб Центрального управління СБУ, Голови ДСА, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб ДСА, начальників територіальних управлінь ДСА, Генерального прокурора України, його першого заступника та заступників, посадових і службових осіб Генеральної прокуратури України.

Також, зазначеним розпорядженням визначено, що керівник органу або голова суду відповідно до частини 4 статті 5 Закону № 1682-VII визначає дату початку проведення перевірки у відповідному органі або суді з урахуванням строків, установлених зазначеним Законом, та необхідності завершення проведення перевірки в межах строків, установлених цим планом.

Державною фіскальною службою України з метою виконання Закону № 1682-VII, відповідно до Порядку проведення перевірки № 563, та згідно з Планом проведення перевірок відповідно до Закону України "Про очищення влади", затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 N 1025-р, прийнято наказ від 14 листопада 2014 року № 270 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади».

З метою забезпечення виконання вимог п.2 Прикінцевих та перехідних положень закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VII «Про очищення влади» наказом голови ДФС України від 17.10.2014 р. № 199 затверджено форму Довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці.

Цим же наказом Департаменту персоналу, керівникам головних управлінь ДФС (Міндоходів) в областях, м. Києві, Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, митниць ДФС (Міндоходів), спеціалізованих департаментів та органів ДФС (Міндоходів) забезпечити перевірку особових справ та складання Довідки щодо осіб, які займають посади, стосовно яких здійснюються заходи очищення влади (люстрації). Термін - 25 жовтня 2014 р.

Керівникам головних управлінь ДФС (Міндоходів) в областях, м. Києві, Міжрегіонального головного управління ДІФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків, митниць ДФС (Міндоходів), спеціалізованих департаментів та органів ДФС (Міндоходів) у разі встановлення осіб (номенклатура Голови), до яких застосовуються заборона, зазначена у частині першій статті 3 Закону України «Про очищення влади» забезпечити невідкладне направлення Довідки та відповідного податння до ДФС України засобами електронного зв'язку (МДЗУ 0401 Горбатюк) та у паперовому вигляді. Термін - негайно.

Згідно з п.1.3 наказу ДФС України від 14 листопада 2014 року N 270 «Про початок проведення перевірки відповідно до Закону України «Про очищення влади» з метою виконання Закону України від 16 вересня 2014 року N 1682-VII "Про очищення влади" (далі - Закон N 1682), відповідно до Порядку проведення перевірки достовірності відомостей щодо застосування заборон, передбачених частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року N 563 "Деякі питання реалізації Закону України "Про очищення влади" (далі - Порядок), та згідно з Планом проведення перевірок відповідно до Закону України "Про очищення влади", затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 N 1025-р, розпочати перевірку відповідно до Закону N 1682: з 1 грудня 2014 року стосовно керівників, їх перших заступників та заступників територіальних органів ДФС в Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Львівській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Сумській та Тернопільській областях.

Згідно довідки про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці (а.с. 76) ОСОБА_1, який працював на посаді начальника ГУ ДФС в Одеській області, встановлено, що відповідно до критеріїв здійснення очищення влади, визначених у частині другій статті 3 Закону України «Про очищення влади» за період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р. обіймав посаду (и), щодо яких встановлена заборона: з 4.06.2013 р. (наказ Міністерства доходів і зборів України від 4.06.2013 р. № 922-о) по 16.06.2014 р. (наказ Міністерства доходів і зборів України від 16.06.2014 р. № 1737-о) - начальник Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Підставою для видання оскаржуваного наказу від 5.03.2015 р. № 802-о зазначено п.7-2 частини першої ст.36 КЗпП України, частина чотирнадцята статті 5 Закону України «Про очищення влади», довідка про результати перевірки відомостей, зазначених в особовій справі та/або трудовій книжці.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1682-VII, особи, які перебувають на посадах, визначених у пунктах 1 - 10 частини першої статті 2 цього Закону, подають керівнику або органу, зазначеному у частині четвертій статті 5 цього Закону, власноручно написану заяву, у якій повідомляють про те, що до них застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, або повідомляють про те, що до них не застосовуються відповідні заборони, та про згоду на проходження перевірки, згоду на оприлюднення відомостей щодо них відповідно до цього Закону.

Вищезазначене також відповідає пункту 8 Порядку проведення перевірки № 563 (у редакції на час подання позивачем заяви - грудень 2014 року), особа, яка підлягає перевірці, зобов'язана у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки в органі подати до відповідального структурного підрозділу власноручно написану заяву (далі - заява) про те, що до неї не застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 1 або про те, що до неї застосовуються заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 Закону, про згоду на проходження перевірки та оприлюднення відомостей щодо неї за формою згідно з додатком 2.

З вищенаведеного вбачається, що позивач, який перебував на посаді, визначеною пунктом 6 частини першої статті 2 Закону № 1682-VII, був зобов'язаний подати відповідну заяву щодо застосування або не застосування до нього заборони, визначені частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону у десятиденний строк з дня початку проведення перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень позивача та не заперечувалось відповідачем, позивачем 9.12.2014 р. на ім'я голови ДФС України подавалась заява щодо не застосування до нього заборони, визначені частиною 3 або 4 статті 1 цього Закону № 1682-VII.

Відповідно до частини 7 статті 5 Закону № 1682-VII, керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на третій день після отримання заяви надсилає до відповідних районних, міських (міст обласного значення), районних у містах територіальних органів державної влади за місцем проживання особи, до компетенції яких належить проведення перевірки відповідних відомостей, визначених у пункті 1 частини п'ятої цієї статті, запити про перевірку відомостей щодо особи, стосовно якої проводиться перевірка, до яких додаються копії заяви.

За пунктом 23 Порядку проведення перевірки № 563 (у редакції на час подання позивачем заяви - грудень 2014 року), орган, в якому проводиться перевірка, протягом трьох днів після надходження заяви особи, стосовно якої проводиться перевірка, розміщує на власному офіційному веб-сайті інформацію про початок проходження перевірки відповідною особою та копії її заяви і декларації (крім відомостей, що віднесені законом до інформації з обмеженим доступом).

Зазначене повідомлення та інформація щодо результатів проведення перевірки розміщуються на офіційному веб-сайті відповідного органу на період перебування особи, щодо якої проведено перевірку, на посаді (посадах) у такому органі.

За приписами частини 11 та 12 статті 5 Закону № 1682-VII, орган, який проводив перевірку, надсилає висновок про результати перевірки, підписаний керівником такого органу (або особою, яка виконує його обов'язки), керівнику органу, передбаченому частиною четвертою цієї статті, не пізніше ніж на шістдесятий день з дня початку проходження перевірки.

Такий висновок може бути оскаржений особою в судовому порядку.

У разі встановлення за результатами перевірки особи недостовірності відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, орган, який проводив перевірку, надсилає копію висновку про результати перевірки до Міністерства юстиції України для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України інформації про надходження такого висновку та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», не пізніш як у триденний строк з дня одержання такого висновку.

Частиною 14 статті 5 Закону України «Про очищення влади» визначено, що керівник органу, передбачений частиною четвертою цієї статті, на підставі висновку про результати перевірки, яким встановлено недостовірність відомостей, визначених пунктами 1 та/або 2 частини п'ятої цієї статті, не пізніше ніж на третій день з дня отримання такого висновку, керуючись положеннями частини третьої або четвертої статті 1 цього Закону, звільняє таку особу із займаної посади або не пізніше ніж на третій день з дня його отримання надсилає такий висновок керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення та ініціювання звільнення з посади особи, стосовно якої було здійснено перевірку, для її звільнення з посади у встановленому законом порядку не пізніше ніж на десятий день з дня отримання висновку.

Згідно пункту 47 Порядку проведення перевірки № 563, керівник органу не пізніше ніж на третій день з дня надходження відповіді / висновку / копії судового рішення, якими встановлено недостовірність відомостей, зазначених у пунктах 1 та/або 2 частини п'ятої статті 5 Закону, приймає рішення про звільнення особи.

Таким чином, орган, який проводив перевірку, за результатами перевірки відомостей зазначених особою у заяві щодо не застосування до неї заборони, визначеної частиною 3 або 4 статті 1 Закону № 1682-VII, складає висновок про результати перевірки, яким встановлено достовірність або недостовірність таких відомостей.

Крім того, відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; інформує Міністерство юстиції України про їх звільнення з посад та надає відповідні відомості про застосування до таких осіб заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 цього Закону, для їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", у порядку та строки, визначені цим Законом.

Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що у разі застосування до особи заборони зазначеної в частині 3 статті 1 Закону № 1682-VII, на основі критеріїв, визначених частиною 1 статті 3 цього Закону, така особа повинна була бути звільнена відповідно до підпункту 1 пункту 2 Перехідних та Прикінцевих положень Закону № 1682-VII протягом десяти днів з дня набрання чинності Законом. Тобто, вказані норми щодо строків та критеріїв звільнення, носять імперативний характер.

За відомостями Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 за результатами перевірки встановлено, що він підпадає під критерії здійснення очищення влади (люстрації) передбачені пунктом 8 частини 1 та пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України «Про очищення влади». Час протягом якого на особу поширюється заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади» - 10 років. Відомості про результати перевірки - у періоді з 04.06.2013 по 16.06.2014 обіймав посаду начальника Головного управління Міндоходів у Волинській області.

Беручи до уваги вказані твердження відповідача, позивач підлягав звільненню протягом десяти днів з дня набрання чинності Законом № 1682-VII, що передбачено пп. 1 та 2 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1682-VII, тоді як звільнення відбулося 5.03.2015 р.

Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам. Про те, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, йдеться в рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року «Брумареску проти Румунії» (пункт 61).

Принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції Конституційного Суду України у рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011).

Такий підхід узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у рішенні від 13 грудня 2001 року у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

Згідно з п.п. 1 п. 2 Перехідних та Прикінцевих положень Закону України «Про очищення влади» встановлено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Відповідно до п.1 Перехідних та Прикінцевих положень Закон України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VII набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. 15 жовтня 2014 Закон опубліковано в офіційному виданні «Голос України» №198.

Положення Закону України «Про очищення влади» є імперативними, відповідно ігнорування встановлених строків для звільнення з посад осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, порушує принцип правової визначеності.

На час набрання Законом № 1682-VII чинності та призначення перевірки, позивач працював на посаді начальника Головного управління ДФС в Одеській області і впродовж десяти днів не був звільнений. При цьому в особовій справі позивача містилася вся необхідна інформація для перевірки щодо застосування чи не застосування до нього передбачену частиною 3 статті 1 Закону № 1682-VII заборону, а тому недотримання органом уповноваженим ініціювати звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині 3 статті 1 цього Закону, встановленого законодавством строку, розглядається як порушення принципу законності та принципу правової визначеності.

В той же час, суд враховує, що у зв'язку з подіями 2014 р. та небажанням займати посаду державного органу, яку очолював представник уряду режиму ОСОБА_2, 3.02.2014 р. позивачем на ім'я Міністра доходів і зборів України ОСОБА_3 було складена заява про звільнення з посади начальника ГУ Міндоходів у Волинській області за власним бажанням (а.с.22).

Направлення заяви позивач доручив своєму першому заступнику ОСОБА_4, який здійснив відправлення 10.02.2014 р. засобами автоперевізника ПІК «ААЗ Трейдінг Ко» (Автолюкс), що підтверджується товарно-транспортною накладною № 7713953 (а.с.23). Зазначені обставини повністю підтверджуються оглянутою в судовому засіданні оригіналом товарно-транспортної накладної та показами свідка ОСОБА_4

Однак вищезазначена заява ОСОБА_1 у передбачені строки та спосіб розглянута не була, у зв'язку із чим 18.02.2014 р. позивач звернувся до заступник голови Волинської обласної ради із заявою щодо відмови від виконання протиправних завдань керівництва режиму ОСОБА_2 та звільнення його з посади начальника ГУ Міндоходів в Одеській області. Заява була розглянута депутатами Волинської обласної ради та, враховуючи сумлінне та порядне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, протистояння узурпації режиму влади ОСОБА_2, з урахуванням думки колективу ГУ Міндоходів у Волинській області, позивачу у задоволенні заяви було відмовлено.

З урахуванням викладеного, підстави застосування п.3 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» до ОСОБА_1, як до особи, яка у період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р. обіймала посаду начальника ГУ Міндходів у Волинській області, і не була звільнена за власним бажанням, - відсутні, оскільки позивач вчинив всі залежні від нього дії для звільнення за власним бажанням, проте не був звільнений з незалежних від нього обставин.

Крім того, під час проведення перевірки ДФС України відносно ОСОБА_1, який на час проведення перевірки обіймав посаду начальника ГУ ДФС в Одеській області, не було враховано чисельні звернення представників громадськості, голови Волинської обласної ради, Одеської обласної державної адміністрації, ТВ ВПГО «Спілка аудиторів України», Спілки податкових консультантів України, Об'єднання організацій роботодавців Одеської області, ГО «Рада громадської безпеки», Люстраційної комісії Одеської області щодо бездоганної роботи позивача.

Так, в листі від 23.12.2014 р. № 1952/61/2-14 голова Волинської обласної ради, за погодженням голів ГО «ВООПРТКС», Волинського об'єднання роботодавців, ГР при ДФС у Волинській області, Волинської обласної організації Української спілки Афганістану, ВООР АГ, ТВ АППУ у Волинській області, РВ УСПЛ у Волинській області, Волинського обласного добровільного товариства «Союз Чорнобиль України», просив голову ДФС України врахувати позицію волинян при прийнятті кадрових рішень в ході виконання Закону України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1, зазначивши, що високо оцінюють його роботу на посаді начальника ГУ Міндоходів у Волинській області та його принципову позицію.

В листі також зазначено, що 18.02.2014 р. збори депутатів обласної ради за участю політичних організацій розглядали заяву начальника ГУ Міндоходів у Волинській області ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади. При прийнятті рішення зборами депутатів була врахована думка трудового колективу, викладена у листі-зверненні до Волинської обласної ради, керівників громадських організацій, політичної еліти Волині, у якому, зокрема, було вказано, що ОСОБА_1 має надзвичайний авторитет в колективі податківців, високий професійний рівень, у спілкуванні з колегами та представниками підприємницьких кіл виявляв позитивне ставлення до вирішення піднятих ними питань. За період роботи на Волині ОСОБА_1 здобув визнання серед бізнесових структур, зарекомендував себе як фахівець високого рівня, особою, яка не допускала тиску на суб'єктів підприємницької діяльності, був принциповим поборником нелегального бізнесу, про що неодноразово засвідчували представники ЗМІ Волинської області різних форм власності.

Крім того, голова Одеської обласної державної адміністрації в листі від 13.08.2014 р. № 01/02-38/4823 просив голову ДФС України розглянути кандидатуру ОСОБА_1 для призначення на посаду начальника ГУ ДФС України в одеській області. Так, з червня 2014 р. на ОСОБА_1 покладено виконання обов'язків начальника ГУ Міндоходів в Одеській області і за цей час ним забезпечено у повному обсязі реалізацію завдань державної податкової політики, адміністрування податків і зборів, контролю за додержанням податкового і митного законодавства. Голова адміністрації відзначив, що ОСОБА_1 володіє високими організаторськими здібностями, зарекомендував себе компетентним, ініціативним, цілеспрямованим, наполегливим, відповідальним та професійним керівником.

Також до голови ДФС України зверталися голово Територіального відділення Всеукраїнської професійної громадської організації «Спілка аудиторів України» з листом від 13.08.2014 р. (а.с.34) та президент Всеукраїнської професійної громадської організації «Спілка податкових консультантів України» з листом від 13.08.2014 р. № 893 (а.с.35), рекомендувавши ОСОБА_1 на зайняття посади начальника ГУ ДФС в Одеській області та відзначивши, що за період його діяльності на посаді в.о. начальника ГУ Міндоходів в Одеській області ОСОБА_1 виявив найкращі організаційні та професійні навички, високий рівень знань податкового та митного законодавства. Аудитори Одеської області запрошувалися на численні заходи за участю громадськості під його керівництвом та впевнилися в його намірах забезпечити прозорість ведення бізнесу в Одеському регіоні, що також підтримується фахівцями та представниками бізнес-оточення.

Крім того, до голови ДФС України зверталися голова правління Об'єднання організацій роботодавців Одеської області та голова Громадської ради при ГУ Міндоходів в Одеській області (а.с.36), зазначивши, що за період виконання своїх обов'язків ОСОБА_1 створив сприятливі умови, за яких до роботи змогли приєднатися і новостворені громадські організації, які висловлюють думку людей, що брали участь, як на одеському, так і київському Майданах. Ним проведено ряд зустрічей з представниками широких кіл громадськості та бізнесу Одещини, громадські слухання, за ініціативою громадської організації «Рада підприємців Одеси» щодо боротьби з корупцією на українському кордоні, Антикорупційний форум Одеського регіону тощо.

Також до голови ДФС України зверталися голова Ради громадської безпеки м. Одеси та начальник Штабу РГБ, рекомендувавши кандидатуру ОСОБА_1 на посаду начальника ГУ ДФС в Одеській області, охарактеризувавши ОСОБА_1 як патріотичну та чесну людину, висококваліфікованого фахівця, здатного виконувати поставлені перед ним завдання і працювати в нових умовах, які складаються в Україні і вкрай необхідні всьому українському суспільству.

Чітку позицію висловила також Люстраційна комісія Одеської області в листі від 3.03.2015 р. (а.с. 40-45) про відсутність підстав застосування п.8 ч.1, п.3 ч.2 ст.3, Закону України «Про очищення влади» до ОСОБА_1

Повертаючись до обставин справи, суд також вважає за можливе врахувати вищезазначені твердження та характеристики відносно ОСОБА_1 в аспекті застосованої до нього процедури з очищення влади. На переконання суду, при вирішенні спору необхідно виходити зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, а оцінка застосованого заходу має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

При цьому принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні № 37801/97 від 1 липня 2003 р. по справі «Суомінен проти Фінляндії» Європейський суд вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а рішення від 10 лютого 2010 р. у справі «Серявін та інші проти України ЄСПЛ відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішення від 27 вересня 2010 р. по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Однак за обставин справи, спосіб, в який відповідачем звільнено ОСОБА_1, свідчить про відсутність адекватної відповіді на доречні та важливі аргументи та доводи стосовно відсутності фактичного підґрунтя для його звільнення, порушень процедури (в частині строків), невідповідність висновків перевірки, за результатами якої складено довідку, фактичним обставинам тощо.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного, наказ Державної фіскальної служби України від 5.02.2015 року № 802-о, яким звільнено позивача з підстави застосування заборони, визначених частиною п.3 ч.2 ст.1 Закону № 1682-VII, не відповідає критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості.

Крім того, згідно з пунктом 7-2 частини 1 статті 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є - підстави, передбачені Законом №1682-VII.

За правилами п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про очищення влади» заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.

Як встановлено ч. 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Аналізуючи зазначену норму закону, суд дійшов висновку, що очищення влади (люстрація) застосовується до осіб, які брали участь в управлінні державними справами своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 повинен застосовуватися принцип індивідуальної вини.

Законом України «Про очищення влади» передбачено, що люстрація ґрунтується, зокрема, на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності. Проте, фактично, позивача звільнили з посади не за порушення тих чи інших вимог Закону, а на підставі довідки, чим порушені конституційні приписи і гарантії, також принципи проведення люстрації.

У висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) Щодо Закону про люстрацію колишньої югославської республіки Македонія № CDL-AD(2012)028 від 14-15 грудня 2012 року, наголошено необхідність доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації.

Крім того, у висновку Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) щодо Закону України «Про очищення влади» (Закону «ПРО ЛЮСТРАЦІЮ») № CDL-AD(2015)012 від 19 червня 2015 року висновок № 788/2014, зазначено, що питання люстрації безпосередньо порушується в Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 1096 (1996) про заходи з ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем. Резолюція наголошує, що люстраційні заходи "можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованою на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв" (п. 12). Цими критеріями є: провина, саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості та право на судовий перегляд ухваленого рішення; різні функції та цілі люстрації, а саме захист новоствореної демократії, і кримінальне право, тобто покарання осіб, які вважаються винними, повинні дотримуватися; також люстрація повинна мати жорсткі обмеження у часі, як у період її застосування, так і в період, впродовж якого здійснюється перевірка. Більш детально критерії роз'яснені у доповіді, що додається до резолюції 1096 (1996), яка містить Керівні принципи щодо відповідності люстраційних законів та подібних адміністративних заходів вимогам держави, що базується на принципі верховенстві права (далі - Керівні принципи 1996 року). Ці Керівні принципи були прийняті для формування політики, спрямованої на ліквідацію спадщини комуністичного періоду, який закінчився в 1991 році. Ці основоположні принципи можна застосовувати mutatis mutandis до спадщини режиму ОСОБА_2 (п.18).

Також, у висновку щодо критеріїв здійснення очищення влади зазначено, що у Керівних принципах 1996 року чітко зазначено, що: люстрація має бути спрямована лише проти осіб, які відігравали важливу роль у скоєнні серйозних порушень прав людини або які обіймали високі посади в установі, що відповідала за організацію серйозних порушень прав людини; нікого не може бути піддано люстрації виключно за особисті думки чи переконання; та люстрація повинна ґрунтуватися на принципі індивідуальної (не колективної) відповідальності (п.48).

Суд вважає за необхідне зазначити, що статтею 2 Конвенції № 11 від 25.06.1958 "Про дискримінацію у сфері праці і зайнятості" (ратифікована Україною 04.08.1961), передбачено, що кожний член Організації, для якого ця Конвенція є чинною, зобов'язується визначити й проводити національну політику, спрямовану на заохочення, методами, що узгоджуються з національними умовами й практикою, рівності можливостей та поводження стосовно праці й занять з метою викорінення будь-якої дискримінації з приводу них.

Будь-які заходи, спрямовані проти особи, відносно якої є обґрунтовані підозри чи доведено, що вона займається діяльністю, яка підриває безпеку держави, не вважаються дискримінацією за умови, що заінтересована особа має право звертатись до компетентного органу, створеного відповідно до національної практики (стаття 4 Конвенції).

Отже, рішення суб'єкта владних повноважень стосовно звільнення працівників, не повинно допускати дискримінацію у праці.

Зазначене відображено також у Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи "Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем" № 1096 від 27 червня 1996 року та у практиці Європейського суду з прав людини.

Також, на необхідності дотримання принципу індивідуальної вини при проведенні люстраційних заходів наголошується й у Резолюції Парламентської асамблеї Європи від 27 червня 1996 року № 1096 «Про заходи щодо позбавлення від спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем». Зокрема, у ній зазначено, що люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду (пункти 12, 13).

Установлені зазначеною Резолюцією № 1096 підходи до проведення люстрації знайшли свій розвиток у практиці Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який уже неодноразово розглядав справи за наслідками схожих перевірок в інших державах, наприклад у Польщі (рішення від 14 лютого 2006 року в справі «Турек проти Словаччини», від 24 квітня 2007 року в справі «Матиєк проти Польщі», від 17 липня 2007 року в справі «Бобек проти Польщі», від 15 січня 2008 року в справі «Любох проти Польщі»).

Так, у рішенні «Любох проти Польщі» ЄСПЛ наголошує, що люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такою гарантією передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61).

Необхідність доведеності вини кожної особи, яка піддається люстраційним процедурам, європейськими стандартами визначено як один із ключових критеріїв, що стосуються процедури люстрації, на чому наголошує Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у висновку від 1415 грудня 2012 року № CDL-AD(2012)028 щодо «Закону про люстрацію» колишньої югославської республіки Македонія (пункт 7).

Відповідно до статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Згідно з частиною другою статті 8 Конституції України, норми Конституції України є нормами прямої дії.

Застосовуючи норми Конституції України як норми прямої дії, суд дійшов висновку, що вчинення особою заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини має бути доведено індивідуально у кожному конкретному висновку з наданням особі, яка піддається процедурі люстрації гарантованого права на захист та право на оскарження відповідного рішення до суду.

Проте відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів щодо вчинення ОСОБА_1 дій та заходів (та/або сприяння їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Крім того, допитані в якості свідків голова Волинської обласної ради ОСОБА_6, голова Громадської Ради при ДФС у Волинській області ОСОБА_7 пояснили, що ОСОБА_1 під час перебування на посаді начальника в.о. ГУ Міндоходів у Волинській області не тільки не приймав будь-яких рішень, не здійснював будь-яких заходів (та/або не сприяв їх здійсненню), спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, але навпаки вживав всіх можливих заходів для забезпечення відкритого та прозорого здійснення публічної влади, захист та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні, розвитку бізнесу в регіоні в сприятливих податкових умовах тощо.

Поряд із тим, вирішуючи спір, суд враховує, що п.3 ч.2 ст.3 Закону України «Про очищення влади» № 1682-VII від 16.09.2014 року встановлено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема, - керівника, заступника керівника самостійного структурного підрозділу центрального органу (апарату) Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції.

Згідно із статтею 6 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" №3166-VI від 17.03.2011 року центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України є Міністерство. При цьому, відповідно до статті 16 вказаного Закону інші, відмінні від міністерства центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Відтак, право формувати державну політику, тобто право законодавчої ініціативи при розробці проекту нормативно-правового акту, має орган державної виконавчої влади лише із статусом міністерства, інший орган державної виконавчої влади без статусу міністерства має повноваження виключно щодо реалізації державної політики. З огляду на викладене, суд констатує, що позивач не працював на керівних посадах ані в міністерстві, ані в його територіальному органі. Так, у періоді з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р. ОСОБА_1 обіймав посаду в.о. начальника ГУ Міндоходів у Волинській області (з 29.04.2013 р.), поки не був призначений в порядку переведення на посаду першого заступника начальника ГУ Міндоходів в Одеській області (з 16.06.2014 р.). Відповідно, передбачена частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади" №1682-VII від 16.09.2014 року, заборона обіймати відповідну посаду на нього не поширюється.

Крім того, згідно Остаточного висновку N 788/2014 про Закон України "Про очищення влади" (Закон про люстрацію)" від 19.06.2015 р., дискваліфікація, яка основана виключно через посаду, яку займала особа, апріорі не суперечить міжнародним стандартам, за умови, якщо мова йде про посади в установах, відповідальних за серйозні порушення прав людини і винні у серйозних випадках безгосподарності. Венеціанська комісія недостатньо переконана, що всі посади, зазначені в статті 3 (1) - (2), відповідають цій вимозі. Зауважено, що українська влада може краще оцінити, які державні установи відігравали значну роль у недемократичних процесах під час зазначених двох періодів.

У своєму Проміжному висновку Венеціанська комісія відзначила, що за законом про люстрацію особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участь в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. Мабуть, немає жодної можливості посилатися на час, що минув з моменту обіймання посади, або на подальшу поведінку і ставлення. Європейський суд з прав людини визнав, що дуже серйозна колишня поведінка, а саме - співробітництво з Секурітате - може стати критерієм постійної дискваліфікації на державній службі. На думку Комісії, однак, той факт, що Закон "Про люстрацію" виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт з принципом "індивідуальної відповідальності", на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2).

У Настановах 1996 року чітко закріплено що, "люстрація не застосовується до особи, яка /.../ з власної волі, добровільно відмовилася від членства, займаної посади у відповідній установі до того, як було встановлено демократичний режим".

Оскільки "Метою люстрації не є покарання людей, які ймовірно є винними /.../, але задля захисту новоствореного демократичного суспільства" (преамбула до Настанов), а зміни, що можуть відбуватися щодо індивіда, повинні бути фактором, який слід враховувати щодо всіх категорій осіб.

Дотримання принципу забезпечення довіри громадян до держави та створюваного нею закону як вимога, що випливає з принципу верховенства права, означає заборону запроваджувати закони, які можуть створювати ілюзорні правові інститути. З точки зору принципу забезпечення довіри, право на працю має забезпечуватися не через оцінку його сутності, а через оцінку засобів захисту цього права. Відсутність можливості реалізувати це право у межах, встановлених законом, свідчить про те, що створено ілюзорний правовий інститут і, відповідно, має місце порушення Конституції.

За таких обставин, суд вважає, що висновки перевірки відносно начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області ОСОБА_1, за результатами якої складена довідка про результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій та/або трудовій книжці, яка покладена в основу оскаржуваного наказу, є необґрунтованими.

На думку суду, суб'єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов'язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід'ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд також врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до Закону України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» та якої не дотримався відповідач.

Так, Україна взяла на себе зобов'язання вважати обов'язковими для України такі статті та пункти частини II Хартії: п.1 (визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості), п.2 (ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає), п.3 (створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування), п.4 (забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм) статті 1 «Право на працю».

Згідно статті 24 «Право на захист у випадках звільнення» з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З цією метою Сторони зобов'язуються забезпечити, щоб кожний працівник, який вважає себе звільненим без поважної причини, мав право на оскарження в неупередженому органі.

Здебільшого положення Європейської соціальної хартії (переглянутої) відповідають вимогам положень конвенцій МОП, у решті випадків - поліпшують їх зміст або врегульовують питання, неврегульовані названими конвенціями.

Слід наголосити, що права і свободи, закріплені в документах, які мають статус міжнародно-правових договорів, є частиною національного законодавства України. Зазначене проголошено частиною першою статті 9 Конституції України, відповідно до якої чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про те, що Державною фіскальною службою України при винесені наказу від 05.03.2015 р. № 802-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної фіскальної служи в Одеській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», не дотримано принципів, за якими здійснюється очищення влади (люстрація), а саме: презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист; рівно як і принципів законності та правової визначеності, які є складовими верховенства права.

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

В рішенні у справі «П'єрсак проти Бельгії» ЄСПЛ зазначив, що він виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому б він перебував, якби не була порушена стаття 6 Конвенції, таким чином підкреслюючи верховенство обов'язку відновлення status quo ante.

Відтак, належним способом захисту порушеного права позивача є поновлення його на раніше займаній посаді начальника Головного Управління ДФС України в Одеській області з 5.03.2015 р.

З урахуванням викладеного, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Згідно п.1 ч.1 ст.256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягають негайному виконанню.

Відповідно до зазначеної норми закону суд вважає за необхідне допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служи в Одеській області.

Керуючись ст.ст.158-163, 256 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати висновки перевірки відносно начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області ОСОБА_1, за результатами якої складена довідка про результатами перевірки відомостей, зазначених в особовій та/або трудовій книжці.

Скасувати наказ в.о. Голови Державної фіскальної служби України від 05.03.2015 р. № 802-о про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Державної фіскальної служи в Одеській області з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області з 05.03.2015 р.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 27 лютого 2017 року.

Головуючий суддя І.В. Завальнюк

Суддя К.С. Єфіменко

Суддя Н.В. Потоцька

.