Ухвала суду № 65006259, 21.02.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

14 лютого 2017 року Справа №804/730/17

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіВерба І.О. при секретарі судового засідання Чмоні А.О. за участю: позивача представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4, Чохелі Т.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі питання щодо додержання позивачем строку звернення до суду в адміністративній справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування рішення та податкової вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

25 січня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому, з урахуванням уточнень від 07.02.2017 року, просить:

- скасувати рішення №000011/04-08-21/НОМЕР_1 від 06.11.2015 року про застосування фінансових санкцій у розмірі 20000 грн. за порушення податкового законодавства при реалізації тютюнових виробів та алкогольних напоїв;

- скасувати податкову вимогу №144-17 від 17.05.2016 року про сплату податкового боргу у розмірі 20001 грн. за порушення податкового законодавства при реалізації тютюнових виробів і алкогольних напоїв, та порушення законодавства по регулюванню обігу готівки та застосування реєстраторів у торгівельній діяльності.

В судовому засіданні 14.02.2017 року встановлено, що оскаржувані позивачем рішення прийняті відповідачем 06.11.2015 року та 17.05.2016 року.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, встановленим частиною другою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Слід зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися із адміністративним позовом, але до такого позову застосовуються положення статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, що дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, запобігає зловживанням і сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених законодавством певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підставі акту перевірки від 19.10.2015 року №306/172/НОМЕР_1 прийняте рішення про застосування фінансових санкцій від 06.11.2015 року №000011/04-08-21/НОМЕР_1, та за наявності несплаченого податкового боргу перед бюджетом винесена оскаржувана податкова вимога від 17.05.2016 року №144-17.

Як зазначає позивач в судовому засіданні 14.02.2017 року, про прийняті рішення вона дізналась ще у 2015 році, коли отримала їх поштою, однак, не зверталась до суду через те, що суд за місцем її проживання не працює, а до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позивач звернулась 25.01.2017 року після отримання 30 грудня 2016 року повістку про виклик до суду для участі у розгляді адміністративної справи №804/8803/16 за позовом Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області до ОСОБА_3 про стягнення податкового боргу в сумі 20001 грн.

Отже, судом встановлено, що пропуск строку звернення до суду відбувся через правову неосвіченість позивача в питанні предметної підсудності справ судам, оскільки позивачка вчасно не звернулась до суду через непрацюючий Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області, який у випадку наявності працюючих суддів, міг своєю ухвалою роз'яснити позивачу необхідність звернення з відповідними позовними вимогами до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Магдалинівський районний суд Дніпропетровської області не працює з 01.03.2015 року з підстав закінчення повноважень у всього штату суддів, вказана обставина є загальновідомою і про це неодноразово повідомлялось Державною судовою адміністрацією України, зокрема, на брифінгу від 12.10.2016 року, та Радою суддів України у рішенні від 02.12.2016 року №87 «Щодо кадрової ситуації, яка склалася у судах України».

Таким чином, у Магдалинівському регіоні Дніпропетровської області відсутній доступ до правосуддя, починаючи з 01.03.2015 року по цей час, що стало причиною несвоєчасного звернення позивачки за захистом своїх прав до суду належної підсудності.

Вирішуючи питання щодо визнання поважними причин пропуску звернення до суду, суд виходить із принципів адміністративного судочинства та практики Європейського суду з прав людини.

Так, одним із елементів права на суд є право на доступ до суду, який означає, що особа повинна мати можливість подати справу на розгляд, а суд повинен розглянути її без зайвих та неналежних правових чи практичних перешкод. Таке право покладає на державу як негативний обов'язок, - тобто утриматися від створення неналежних процесуальних перешкод для доступу до суду, - так і позитивний, тобто забезпечити практичний та ефективний доступ до суду.

Держави користуються певною свободою розсуду у сфері регулювання права на доступ до суду, яке залежить як від потреб і ресурсів суспільства, так і від конкретних осіб.

Безпосередньо доктрина обмежень на право доступу до суду була сформульована Судом у справі Ashingdane v. United Kingdom (1985), згідно якої такі обмеження, для того, щоб відповідати вимогам частини 1 статті 6 Конвенції мають:

- переслідувати правомірну мету, і

- не порушувати саму сутність права.

Як зазначено у пункті 36 рішення Суду у справі Golder United Kingdom, стаття 6 Конвенції містить право на суд, у якому право на доступ до суду, тобто право розпочати провадження в суді, становить лише один із його аспектів.

У рішенні Комісії за заявою №10475/83 Dyer v. United Kingdom, Decisions and Reports 39, pp. 246-66 at pp. 251-52).

Відповідні принципи Суд виклав таким чином:

а) право на доступ до суду, гарантоване частиною 1 статті 6, не є абсолютним і може бути обмежене. Це дозволяє сама суть цього права, позаяк право на доступ до суду «за своєю природою вимагає регулювання державою - регулювання, що може різнитися залежно від часу та місця і відповідно до потреб і ресурсів суспільства та особи»;

б) при встановленні таких обмежень Договірні держави користуються певною свободою розсуду, однак, остаточне вирішення того, чи було дотримано вимог Конвенції залишається за Судом. Він має впевнитися, що встановлені обмеження не порушують чи зменшують доступ, що залишився особі таким чином, що завдають шкоду самій суті права;

в) більше того, обмеження не буде сумісним із частиною 1 статті 6, якщо воно не має правомірної мети і коли відсутнє пропорційне співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою.

Ці принципи визначають процес, що є невід'ємною частиною завдання суду відповідно до Конвенції, визначення справедливої рівноваги між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту фундаментальних прав особи.

З огляду на викладені обставини у сукупності, враховуючи обов'язок суду забезпечити доступ до правосуддя, як гарантоване Конституцією України право, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання причин пропуску звернення із даним позовом, у тому числі із уточненнями, поважними.

Керуючись статтями 99, 100, 160, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Визнати поважними причини пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду із уточненим позовом.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та не може бути оскаржена.

Повний текст ухвали складений 21 лютого 2017 року.

Суддя І.О. Верба