Ухвала суду № 65005136, 22.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 628/1499/16-ц Головуючий суддя І інстанції Цендра Н. В.

Провадження № 22-ц/790/1052/17 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори, що виникають із договорів

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року м. Харків.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

за участю секретаря Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету внутрішніх справ в особі представника ОСОБА_3 на ухвалу Купянського міськрайонного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року по цивільній справі за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

У квітні 2016 року Харківський національний університет внутрішніх справ звернувся з позовом до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів у сумі 32686 грн. 77 коп., посилаючись на те, що 25 серпня 2012 року на виконання вимог Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ «Про міліцію» та наказу МВС від 14 травня 2007 року № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС України» між ОСОБА_4, ХНУВС та ГУ МВС України в Харківській області було укладено тристоронній договір про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до п. 2.3.6 договору, відповідач зобовязувався у разі відрахування з навчального закладу чи звільнення з органу внутрішніх справ по закінченню навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі відшкодувати фактичні витрати, повязані з його утриманням під час навчання в університеті згідно з затвердженими розрахунками. Наказом ГУНП в Харківській області від 15 березня 2016 року №88 о/с відповідача було звільнено згідно Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням). В добровільному порядку відповідач відмовляється сплатити заборгованість у звязку з чим позивач був змушений звернутися в суд з позовною заявою.

Ухвалою Купянського міськрайонного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року відмовлено у відкритті провадження у справі за цим позовом Харківського національного університету внутрішніх справ.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Харківський національний університет внутрішніх справ в особі представника ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить вказану ухвалу скасувати і направити позов із доданими матеріалами до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Зазначив, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги вказав, що суд помилково дійшов висновку про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки цей спір випливає із договірних правовідносин, однією зі сторін яких є фізична особа, тому він врегульований Цивільним кодексом України. Вказали, що аналогічна позиція викладена Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 23 лютого 2016 року по справі № К/800/51802/15.

Колегія суддів, вислухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги відповідно до ст. 305 ЦПК України, за відсутності сторін, вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частиною 2 ст. 4 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

На обґрунтування позову Харківський національний університет внутрішніх справ послався на те, що відповідач навчався курсантом ХНУВС і проходив службу в ОВС з 13 серпня 2012 по 20 червня 2015 року, після чого він був направлений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Харківській області, а наказом ГУНП в Харківській області від 15 березня 2016 року № 88 о/с відповідача було звільнено за власним бажанням. При цьому між відповідачем, ХНУВС та ГУ МВС України в Харківській області був укладений тристоронній договір про підготовку фахівця у вищевказаному вищому навчальному закладі МВС України, згідно до умов якого та відповідно до положень ч. 7 ст. 18 Закону України «Про міліцію», Порядку відшкодування особами втрат, повязаних з їх утриманням у ВНЗ МВС, затвердженого постановою КМУ від 01 березня 2007 року № 313, - відповідач зобовязаний сплатити позивачу заявлену у позові суму.

Суд першої інстанції відмовив у відкритті провадження по вказаній справі в порядку цивільного судочинства, посилаючись на те, що під час навчання у ВНЗ МВС України, відповідач проходив публічну службу і тому цей спір в силу ч. 2 ст. 17 КАС України підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. При цьому суд першої інстанції також послався на правову позицію, яка викладена у п. 21 Постанови пленуму Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання юрисдикції адміністративних судів» № 8 від 20 травня 2013 року, згідно якої на курсантів навчальних закладів МВС України поширюються права і обовязки, гарантії правового і соціального захисту та відповідальність працівників міліції, які є представниками державного органу виконавчої влади, його служба є публічною і тому спори з приводу стягнення витрат, повязаних з утриманням особи у ВНЗ МВС України підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Однак такий висновок суду не відповідає положенню ч. 2 ст. 122 ЦПК України, згідно якого суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а також вищевказаній нормі ст. 15 ЦПК України, з наступних підстав.

Як вбачається з підстав заявленого позову, спір у справі випливає з договірних правовідносин, не повязаних із здійсненням позивачем владних управлінських функцій, однією зі сторін якого є відповідач - фізична особа, яка після звільнення з органів внутрішньої служби вже не перебуває з позивачем в адміністративно-правових відносинах.

В п.п.3, 22 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» судам було надані такі розяснення. Суди мають виходити з того, що критеріями відмежування цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, субєктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). За правилами цивільного судочинства розглядаються спори щодо договорів та інших правочинів, укладених відповідно до норм ЦК України, інших актів цивільного законодавства, оскільки вони відрізняються від адміністративних договорів, спори щодо яких розглядаються адміністративними судами, тим, що згідно зі статте ю 3 КАС України адміністративний договір це дво- або багатостороння угода, зміст якої становлять права та обовязки сторін, що випливають із владних управлінських функцій субєкта владних повноважень, який є однією зі сторін угоди. Для таких спорів характерна наявність відносин влади і підпорядкування, а для правочинів, укладених згідно із цивільним законодавством за участю субєкта владних повноважень, відносини ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні та майновій самостійності.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», який був чинний на день ухвалення вищевказаних Постанов пленумів Вищих спеціалізованих судів, Вищий спеціалізований суд на той час мав повноваження давати розяснення рекомендаційного характеру з питань застосування спеціалізованими судами законодавства при вирішенні справ відповідної судової спеціалізації. Тому для суду першої інстанції при вирішенні справи в порядку цивільного судочинства мають вищу юридичну силу розяснення, які були надані у Постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, а не Вищого спеціалізованого суду України.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції вищенаведене до уваги не взяв та помилково вирішив, що справа не підлягає розгляду в порядку ЦПК України.

На підставі викладеного, оскільки судом першої інстанції постановлено ухвалу з порушенням норм процесуального права, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України, апеляційну скаргу необхідно задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а позов разом із доданими до нього матеріалами направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 4 ч. 2 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 311, ст.ст. 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Купянського міськрайонного суду Харківської області від 20 квітня 2016 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий

Судді