Ухвала суду № 65001993, 16.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/939/17 Справа № 205/7593/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року м. Дніпро

16 лютого 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді : Ткаченко І.Ю.

суддів: Каратаєвої Л.О., Пищили М.М.

при секретарі: Григорєвій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Регіональний сервісний центр в Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОМІНАНТА ІНВЕСТ» про визнання договору купівлі продажу автомобіля недійсним, витребування з чужого незаконного володіння автомобіля

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 - представника позивача ОСОБА_2

на рішенняЛенінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

20 жовтня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину з продажу автомобіля недійсним, визнання договору купівлі продажу автомобіля недійсним, витребування з чужого незаконного володіння автомобіля. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 04 листопада 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року було розірвано. У період шлюбу 29.12.2011 року було придбано автомобіль НОМЕР_1. Отже вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя. Проте, 28.08.2015 року спірний автомобіль було перереєстровано на підставі довідки-рахунку від 08 серпня 2015 року на іншого власника ОСОБА_4, без отримання письмової згоди ОСОБА_2 На час продажу авто сторони не проживали однією сім`єю, фактично проживали окремо та не спілкувалися. Як стало відомо позивачу, ОСОБА_4 01.12.2015 року автомобіль було знято з обліку та 18.12.2015 р. згідно договору купівлі-продажу № 1242/189 від 01.10.2015 року зареєстровано за ОСОБА_5, яка на теперішній час є власником автомобіля. Остаточно вточнивши позовні вимоги, просила суд визнати правочин з продажу автомобіля «KIA SORENTO», № кузова KNAJC526X75724654, д/н НОМЕР_2, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 недійсним; визнати договір купівлі-продажу № 1242/189 від 01.12.2015 р. автомобіля «KIA SORENTO», № кузова KNAJC526X75724654, д/н НОМЕР_3, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 недійсним; витребувати із чужого незаконного володіння автомобіль «KIA SORENTO», № кузова KNAJC526X75724654, д/н НОМЕР_4, який було продано ОСОБА_5 (а. с.а.с.2-4,17-20,117-120,177-178).

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року у задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа Регіональний сервісний центр в Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОМІНАНТА ІНВЕСТ» про визнання правочину з продажу автомобіля недійсним, визнання договору купівлі продажу автомобіля недійсним, витребування з чужого незаконного володіння автомобіля відмовлено ( а.с.198-201).

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне зясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с.206-209).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_2та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 2006 року. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року шлюб між ними розірвано (а.с.26,181-182).

В період подружнього життя було придбано автомобіль НОМЕР_1, який був зареєстрований 29.12.2011 Дніпропетровським ВРЕВ-3 ДАІ за ОСОБА_3 (а.с.7).

28.08.2015 року спірний автомобіль було перереєстровано на підставі довідки-рахунку від 08 серпня 2015 року на іншого власника ОСОБА_4 (а.с.110-111).

На даний час власником автомобіля «KIA SORENTO» є ОСОБА_5, яка придбала спірний автомобіль на підставі договору купівлі-продажу № 1242/189 від 01.12.2015 року у ОСОБА_4 (а.с.138).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторони при відчуженні транспортного засобу діяли недобросовісно, зокрема, що особа-покупець знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, який укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя, а тому правових підстав для застосування до виниклих правовідносин вимог ч. 3 ст. 215, ч.1 ст. 388 ЦК України, немає.

При цьому ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета.

Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Так, зі справи вбачається, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 листопада 2006 року, який рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року - розірвано (а.с.26,181-182).

В період подружнього життя ними було придбано автомобіль НОМЕР_1, який був зареєстрований 29.12.2011 Дніпропетровським ВРЕВ-3 ДАІ за ОСОБА_3 (а.с.7).

Під час шлюбу, а саме 28.08.2015 року спірний автомобіль було відчужено на підставі довідки-рахунку від 08 серпня 2015 року на іншого власника ОСОБА_4 (а.с.110-111).

Відповідно до договору купівлі-продажу № 1242/189 від 01.12.2015 року власником автомобіля «KIA SORENTO» є ОСОБА_5, яка придбала спірний автомобіль у ОСОБА_4 (а.с.138).

Відповідно до ст.. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, (його) згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. ч. 2, 3 ст. 65 СК України).

Частиною 4 ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (ст. 63 СК України).

Згідно із розясненнями, викладеними у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України в разі вчинення одним зі співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Позивачка оспорює правочин, яким було відчужено спірний автомобіль ОСОБА_4 28.08.2015 року на підставі довідки-рахунку від 08 серпня 2015 року, який був укладений в період перебування сторін у шлюбі.

Шлюб між сторонами розірвано на підставі заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року, зі змісту якого не вбачається, що сторони на час укладання вищевказаного правочину припинили шлюбні відносини.

Також зі справи не вбачається, що на той час було встановлено режим окремого проживання подружжя, відповідно до ст.. 119 СК України.

Крім того, позивачка оспорює договір купівлі продажу спірного автомобіля, укладеного 01.12.2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, при цьому не вбачається, що особа, яка відчужила спірний автомобіль, не мала на це права, тобто діяла незаконно.

Отже, на момент укладення оспорюваних правочинів відчужувані були власниками спірного автомобіля, а покупці не знали і не могли знати про те, що спірний автомобіль належить сторонам по справі на праві спільної сумісної власності, та що позивачка не надавала згоди на відчуження автомобіля.

Доводи апеляційної скарги, щодо того, що суд 1 інстанції безпідставно відмовив їй у задоволенні позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом не встановлено, що відповідачі, коли відчужували спірний автомобіль, не мали на це права, тобто діяв незаконно.

Згідно із ч.1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння, було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у користування, вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З матеріалів справи вбачається, що автомобіль не був ні загублений, ні викрадений, і не вибув із володіння не з волі власника іншим шляхом, тому підстав для витребування автомобіля у добросовісного набувача не вбачається.

При цьому, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 3ст. 61 СК України) та використовуються подружжям спільно на підставі рівних прав на володіння, користування і розпоряджання відповідним майном (ст. 63 СК України).

Таким чином, один із подружжя може вимагати від іншого із подружжя 1/2 частину вартості відчуженого майна в тому випадку, зокрема, якщо один із них здійснив його відчуження проти волі іншого і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби.

Зазначене узгоджується із роз'ясненнями, викладеними у п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , згідно з якими у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Посилання апелянта на те, що відчуження автомобіля було здійснено відповідачем ОСОБА_3 не в інтересах сім'ї, оскільки на той час вони вже припинили шлюбні відносини, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки матеріали справи не містять щодо цього належних та допустимих доказів, а зі змісту рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року, яким було розірвано шлюб не вбачається, що сторони на час укладання вищевказаного правочину припинили шлюбні відносини.

Інші доводи приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі зясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - представника позивача ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: