Ухвала суду № 64998722, 21.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/466/16 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В.

Провадження № 22-ц/783/1536/17 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Струс Л.Б., Шумської Н.Л.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 19 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, з участю третьої особи органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини за кордон,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, з участю третьої особи органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України без згоди батька ОСОБА_3 - відмовлено.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 26 грудня 2016 року у задоволенні позовної вимоги в частині надання дозволу на виготовлення всіх документів (закордонного паспорта, отримання візи), необхідних для виїзду за кордон ОСОБА_4, без згоди батька ОСОБА_3 - відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи. Зокрема, зазначає, що судом першої інстанції не було враховано, що вона з сином неодноразово бувала за кордоном і йому було забезпечено належний догляд та турботу, дитина у визначений термін була повернута на територію України, де і проживає на даний час. Вказує, що дитина потребує оздоровлення, так як перебуває на диспансерному обліку з приводу перенесеного захворювання, тому перебування на відпочинку за кордоном відповідає інтересам та потребам дитини. Крім цього, висновок суду про те, що вона може виїхати за межі України з сином для постійного проживання, є безпідставним та необґрунтованим. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Додаткове рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 26 грудня 2016 року ОСОБА_2 не оскаржується, відтак не є предметом розгляду апеляційним судом.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що сторони по справі - бувше подружжя, шлюб між якими розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 08 червня 2015 року.

Від шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлено, що дитина проживає з позивачкою, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім'ї та прописку від 01.02.2016 року № 29, виданою ЛКП «Варшавське,136» (а.с. 21).

Відповідно до положень ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Статтею 313 ЦК України передбачено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно з ч.2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) оформлення проїзного документа дитини проводиться на підставі нотаріального засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років). За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

У підп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Колегія суддів прийшла до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачкою не визначено держави прямування, конкретної строкової поїздки та часу перебування у ній, позивачка фактично просить надати дозвіл на неодноразові виїзди дитини за кордон без згоди батька, що не відповідає вимогам ст.4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» про можливість ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька.

Колегія суддів також враховує, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 19 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий

Судді: