Ухвала суду № 64979487, 14.02.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ

Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого суддіПаленика І.Г.,суддів при секретарі судового засіданняГлиняного В.П., Присяжнюка О.Б., Орліченко О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду 14 лютого 2017 року апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Пономарьової М.С. на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року,

за участі: прокурора Мельника Д.І.,ВСТАНОВИЛА:

Вказаною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП України в м. Києві ГончарукаА.П., погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 ПономарьовоюМ.С. про накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, а саме: нежитловий будинок - адміністративний (літ. А), нежитлові приміщення - група приміщень № 7 та № 8 - об'єкти нерухомості загальною площею, відповідно, 924.2 кв.м. та 998,9 кв.м., які розташовані за адресою: Київ, вул. Тампере, 5 (реєстраційні номера об'єктів нерухомого майна, відповідно, № 1043315380000 та № 1043293880000).

Відмовляючи у задоволенні клопотання, слідчий суддя вказав, що слідчим не доведено фактичні обставини, які мають суттєве значення під час розгляду клопотання, зокрема, вказав про те, що до клопотання додано витяг з ЄРДР за № 12016100040008861, від 24 червня 2016 року, за ст. 356 КК України, де заявником зазначено ОСОБА_8 та від 30 червня 2016 року за ч. 3 ст. 365-2 КК України, в якому заявником зазначено ОСОБА_9, тоді як до клопотання додана заява про вчинення кримінального правопорушення від ОСОБА_10, датована 25 липня 2016 року, тобто через місяць після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.

Також вказав, що пояснення додані до адміністративного позову, взагалі не відносяться до вище вказаного кримінального провадження.

Слідчим не зазначено розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження, відсутній і цивільний позов.

Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання слідчого, слідчий суддя вказав, що інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, містить відомості про об'єкт нерухомого майна що взагалі не узгоджується із прохальною частиною клопотання про накладення арешту.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді, прокурор подала апеляційну скаргу в якій просить ухвалу слідчого судді про відмову у задоволенні клопотання про накладення арешту скасувати та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на об'єкти нерухомого, а саме: нежитловий будинок - адміністративний (літ. А), нежитлове приміщення група приміщень № 8 об'єкт нерухомості загальною площею 998,9 м.2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна № 1043293880000); нежитлове приміщення група приміщень № 7 об'єкт нерухомості загальною площею 924,3 м.2 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна № 1043315380000), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, шляхом заборони розпорядження та відчуження майна.

На думку прокурора, ухвала слідчого судді є незаконною, постановленою з істотним порушенням вимог КПК України, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Як вважає прокурор, про незаконність ухвали та порушення вимог КПК України свідчить те, що суд, розглянув клопотання без участі прокурора та слідчого, що позбавило можливості висловити свої позиції щодо обґрунтованості клопотання про накладення арешту.

На думку прокурора, слідчим суддею в порушення вимог закону, не вручено слідчому та прокурору, які звертались із клопотанням тексту судового рішення.

Прокурор стверджує, що суд, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні клопотання, не врахував обставин справи, та того, що нежитловий будинок - адміністративний (літ. А), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 визнано речовим доказом.

Апелянт посилається на те, що метою арешту вищевказаного майна є збереження речових доказів та належне проведення оціночно-будівельної експертизи, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов) чи стягнення отриманої неправомірної вигоди.

Як стверджує прокурор, слідчий суддя не врахував того, що 01 вересня 2016 року слідчим суддею накладено арешт на майно, а саме статутний капітал ТОВ «Стессо», який згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань належить компанії ТПН С.А. в частині заборони його відчуження та 01 вересня 2016 року ухвалою слідчого судді заборонено проведення реєстраційних дій щодо зміни у складі учасників ТОВ «Стессо».

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив про її задоволення, вивчивши матеріали судового провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим відділом Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції України в місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження, відомості якого 24 червня 2016 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12016100040008861, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368-2, ст. 356 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_11 вступивши у попередню змову з невстановленими досудовим розслідуванням слідством особами, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів та печаток, протиправно заволодів корпоративними правами ТОВ «Стессо», а саме його статутним капіталом в розмірі 2 346 924,63 грн. та майновими правами на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вартістю 39 606 000 грн., які фактично належали Дочірньому підприємству «Апрітек». У зв'язку з чим виникла необхідність на накладення арешту на вищевказане нерухоме майно з метою збереження речових доказів та належне проведення оціночно-будівельної експертизи, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення чи стягнення неправомірної вигоди.

20 грудня 2016 року слідчий слідчого відділу управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві Гончарук А.П., за погодженням прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Пономарьової М.С., звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з клопотання про накладення арешту на об'єкти нерухомого майна, а саме: нежитловий будинок - адміністративний (літ. А), нежитлове приміщення група приміщень № 8 об'єкт нерухомості загальною площею 998,9 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна № 1043293880000); нежитлове приміщення група приміщень № 7 об'єкт нерухомості загальною площею 924,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна № 1043315380000).

Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року в задоволенні вищевказаного клопотання органу досудового розслідування було відмовлено.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону в цілому дотримався.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказаний нерухоме майно

слідчий суддя, як вбачається з оскаржуваної ухвали, дослідив матеріали, додані до клопотання, та прийшов до правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що слідчим не доведено фактичні обставини, які мають значення під час розгляду клопотання цієї категорії. При цьому досить переконливо обґрунтував мотиви свого висновку.

Крім того, колегія судді враховує і те, що у матеріалах провадження відсутній цивільний позов, а тому накладення арешту не можливе з метою передбаченою п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України, як на це посилається у своєму клопотанні орган досудового розслідування.

Що стосується твердження прокурора в клопотанні та апеляційній скарзі про те, що метою арешту вищевказаного майна є збереження речових доказів, то колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що саме посилання в клопотанні на постанову про визнання нерухомого майна речовим доказом, при відсутності в долучених до клопотання документів будь-якого підтвердження про це, не може бути достатньою підставою для задоволення такого клопотання, яке містить лише загальні формулювання підстав і мети арешту майна, всупереч вимогам чинного процесуального закону, з яких не вбачається за можливе встановити, чи є предмет арешту речовим доказом.

З урахуванням цього слідчий суддя та колегія суддів, всупереч ствердженням прокурора, встановили належні правові підстави, передбачені ст. 173 КПК України, для відмови у задоволенні клопотання про накладення арешту на вказане майно, оскільки, особа яка подала вищевказане клопотання, не довела необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 170 КПК України.

Що стосується доводів автора апеляційної скарги про те, що слідчий суддя місцевого суду в порушення вимог КПК України постановив оскаржувану ухвалу без належного повідомлення та участі прокурора і слідчого, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки слідчий суддя вирішив за можливе розглянути дану справу за відсутністю прокурора та слідчого, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України, оскільки останні належним чином повідомлялись про час і місце розгляду даного клопотання, що підтверджується матеріалами провадження (а.п. 42 - 43).

Надуманими колегія суддів вважає і посилання в апеляційній скарзі на те, що слідчим суддею в порушення вимог закону, не вручено слідчому та прокурору копію тексту судового рішення

Так, в матеріалах провадження міститься супровідний лист з якого вбачається, що оскаржувану ухвалу Дніпровським районним судом було направлено органу досудового розслідування 23 грудня 2016 року (а.с. 53)

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, відмовляючи в задоволені вищевказаного клопотання діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, а тому доводи прокурора стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, зі змісту апеляційної скарги, колегією суддів не виявлено.

Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 ПономарьовоїМ.С., навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 23 грудня 2016 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП України в м. Києві Гончарука А.П., погоджене прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 Пономарьовою М.С. про накладення арешту на об'єкти нерухомого, а саме нежитлові будинок і приміщення, що знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 - залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Пономарьової М.С. прокурора Київської місцевої прокуратури № 4 Пономарьової М.С., - без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ПаленикІ.Г. Глиняний В.П. ПрисяжнюкО.Б.

Справа №11-сс/796/648/2017 Категорія: ст. 170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_12 Доповідач: Паленик І.Г.