Постанова № 64979195, 20.02.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Справа № 902/879/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Мамченко Ю.А.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Саврій В.А.

при секретарі Німчук А.М.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 (довіреність №307 від 10 січня 2017 року)

відповідача: ОСОБА_2 (довіреність №б/н від 23 січня 2017 року)

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Бранд Сервіс" на рішення господарського суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року у справі № 902/879/16 (суддя Тварковський А.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Бранд Сервіс"

про стягнення 574 471 грн 50 коп.,

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило. Судове засідання за клопотанням представників позивача та відповідача проводилось у режимі відеоконференції, проведення якої доручено господарському суду Вінницької області та господарському суду міста Києва.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області (суддя Тварковський А.А.) від 24 листопада 2016 року у справі №902/879/16 було частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Бранд Сервіс" (надалі відповідач) про стягнення 547471,5 грн.. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Бранд Сервіс" (вул. Свердлова, буд. 24, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 30958061) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (проспект Оболонський, 35-А, оф.301, м.Київ, 04205, код ЄДРПОУ 37859096) пеню за неповернення предмету лізингу в сумі 298366 грн. 50 коп. та 4475 грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору. У задоволенні стягнення пені в розмірі 276105 грн. було відмовлено.

Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідно до рішення суду від 15 жовтня 2015 року у справі 902/823/15, залишеним в силі за наслідками апеляційного та касаційного переглядів, встановлені факт порушення ТОВ фірмою Бранд Сервіс зобовязань щодо оплати лізингових платежів, у наслідок чого було стягнуто відповідну заборгованість, а також факт відмови позивача від договору з 12 листопада 2014 року. Разом із цим, пунктом 7.1.2. Загальних умов сторони обумовили, що за несвоєчасне повернення предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингоодержувач сплачує неустойку в розмірі 0,3% відсотка від загальної вартості предмета лізингу за кожен день прострочення повернення предмета лізингу. З огляду на правову природу пені, яка нараховуються за кожен день прострочення виконання зобовязань, строк позовної давності в один рік, дату звернення позивача з позовом до суду 12 жовтня 2016 року (відбиток засобу поштового звязку на конверті, в якому надіслано позовну заяву), суд вважає, що стягненню підлягає пеня в межах попереднього року до дня подання позову, а саме з 12 жовтня 2015 року по 06 жовтня 2016 року - до дати заявленої позивачем. Здійснивши підрахунок пені за допомогою програми Ліга.Закон, виходячи із вартості автомобіля 275500 грн, суд встановив розмір пені в розмірі 298366 грн 50 коп..

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Бранд Сервіс" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 24 листопада 2016 року по справі №902/879/16 та прийняти нове рішення, яким у позові Товариству з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Бранд Сервіс" пені відмовити повністю. Обґрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Вінницької області норм матеріального та процесуального права, а також на той факт, що судом не було надано належної правової оцінки обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що на відміну від тривалості позовної давності (стаття 259 Цивільного кодексу України), порядок її обчислення не може бути змінено за домовленістю сторін, що прямо передбачено частиною 2 статті 260 Цивільного кодексу України. За положеннями частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Вказана норма застосовується у випадку нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання к грошового так і не грошового зобов'язання. Умови договору фінансового лізингу про сплату неустойки в розмірі 0,3% відсотка від загальної вартості предмета лізингу за кожний день прострочення повернення предмета лізингу не свідчать про те, що цим договором установлено інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України про те, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане. З огляду на вищевикладене, позивач мав право нараховувати штрафні санкції тільки з 20 листопада 2014 року по 19 травня 2015 року. Судом у рішенні не надано правової оцінки доводам відповідача щодо неможливості відповідача повернути предмет лізингу, які відповідачем були зазначені у відзиві на позовну заяву. В зв'язку з зняттям позивачем державних реєстраційних номерів з автомобіля Renault Koleos, відповідач був позбавлений можливості повернути автомобіль позивачу. Після зняття номерів автомобіль був залишений у місці його перебування. В зв'язку з зняттям номерів відповідач вважав, що фактично ТОВ "Український лізинговий фонд" шляхом зняття номерів виконав своє рішення про вилучення автомобіля, позбавивши відповідача можливості користування ним. Після цього відповідач втратив інтерес до вказаного автомобіля і подальша доля автомобіля йому не відома. В зв'язку з відсутністю автомобіля у розпорядженні відповідача він не може його повернути ТОВ "Український лізинговий фонд". В даний час автомобіль знаходиться у розшуку відповідно до постанови державного виконавця від 06 квітня 2015 року, що також підтверджує відсутність його у відповідача. Апелянт вважає, що у неповерненні автомобіля відсутня вина відповідача, так як зняття номерних знаків працівниками позивача унеможливило повернення автомобіля позивачу. Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, в даному випадку неповернення предмету лізингу сталося саме з вини позивача.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпові Т.Л., суддя Бучинська Г.Б.) від 20 грудня 2016 року у справі №902/879/16 було прийнято до провадження апеляційну скаргу відповідача та призначено дату судового засідання на 25 січня 2017 року.

Від позивача ТОВ "Український лізинговий фонд" надійшов відзив №26864 від 20 січня 2017 року на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. В обґрунтування відзиву посилається на доводи викладені в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду. Додатково зазначає, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що він повернув позивачу предмет лізингу за актом прийому-передачі, а твердження відповідача про те, що він втратив інтерес до автомобіля та не знає про його місцезнаходження не є доказом того, що він здійснив усі дії, щоб повернути предмет лізингу його законному власнику ТОВ "Український лізинговий фонд". Також, всі дії відповідача під час виконавчого провадження свідчать про те, що він навмисно ухилявся від виконання умов договору фінансового лізингу та виконавчого документу.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 січня 2017 року у справі №902/879/16 було задоволено клопотання позивача та відповідача про проведення судового засідання в режимі відео конференції; розгляд справи було відкладено на 20 лютого 2017 року об 12:00 год. в режимі відео конференції; доручено забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції господарському суду м. Києва (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-Б ); доручено забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції господарському суду Вінницької області (21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 29).

На підставі розпорядження №01-04/184 від 20 лютого 2017 року "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ", у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Василишина А.Р. у період з 17 лютого 2017 року по 20 лютого 2017 року включно та відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 9.2. Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді було проведено повторний автоматизований розподіл справи №902/879/16 та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Мамченко Ю.А., суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л..

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 20 лютого 2017 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського апеляційного господарського суду, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі №902/879/16 - ОСОБА_3 у період з 20 лютого 2017 року по 21 лютого 2017 року включно та відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду та пункту 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Рівненському апеляційному господарському суді, на виконання службової записки головуючого судді (судді - доповідача) у справі, було внесено зміни до складу колегії суддів та визначено наступний її склад: головуючий суддя Мамченко Ю.А., суддя Саврій В.А., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 20 лютого 2017 року у справі №902/879/16 справу було прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів.

Розгляд справи 20 лютого 2017 року відбувся в режимі відеоконференції у відповідності до статті 74-1 ГПК України та ухвали Рівненського апеляційного господарського суду від 25 січня 2017 року.

Безпосередньо в судовому засіданні представники відповідача та позивача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 24 вересня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Бранд Сервіс" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №1943/09/13-В /а.с.8-21/.

Предметом лізингу є - автомобіль Renault Koleos, 2013 року випуску, загальна вартість якого 275500 грн (в т.ч. ПДВ 45916 грн 67 коп.), реєстраційний номер НОМЕР_1, шасі/кузова VF1VY0C0VUC458490, номер двигуна НОМЕР_2.

Згідно із пунктом 12 Договору невідємними частинами договору є Додаток №1 до договору Графік внесення лізингових платежів, Додаток №2 Специфікація, Додаток №3 Загальні умови договору фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 1.1. Загальних умов договору фінансового лізингу (Загальні умови), лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння та користування з правом викупу майно (предмет лізину), найменування та характеристики якого зазначені в специфікації (Додаток 2 до договору), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (графік платежів), а також інші платежі відповідно до умов договору.

Пунктом 1.2 Загальних умов сторонами обумовлено, що термін користування лізингоодержувачем предметом лізингу (строк лізингу) зазначений в пункті 5 договору та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, проте в будь-якому випадку не може бути меншим одного року.

Згідно із пунктом 2.1 Загальних умов всі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем по факсу та/або на e-mail лізингоодержувача. Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу.

За умовами пункту 2.2 Загальних умов загальна сума лізингових платежів на дату укладання Договору визначається пунктом 8.1 Договору і може змінюватися відповідно до умов цього договору. Порядок, розмір та терміни оплати лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюються в графіку платежів (додаток №1 до Договору).

Всі чергові лізингові платежі лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати не пізніше за дату, встановлену для їх оплати відповідно до графи 2 графіка платежів, в сумі, зазначеній у графі 6 графіка платежів. У разі вказівки в пункті 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ, розміщеними на сайті: http://bank.gov.ua/control/uk/index) за визначеною формулою. Для погашення вартості Предмета лізингу відноситься сума, зазначена в графі 4 Графіка платежів на відповідну дату. Різниця поточного лізингового платежу, розрахованого за правилами цього пункту Загальних умов, і суми, що відшкодовує вартість Предмета лізингу, вважається комісією Лізингодавця (пункти 2.4, 2.6 Загальних умов).

Пунктом 3.4 Загальних умов передбачено, що приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом підписання сторонами акта прийому-передачі предмета лізингу. Одночасно з актом прийому-передачі предмета лізингу лізингоодержувачу передається реєстраційна, технічна документація, документи зі страхування, а також оформляється весь необхідний для цілей бухгалтерського і податкового обліку комплект документів (видаткова накладна, податкова накладна).

Поряд з цим, пунктом 7.1.2. Загальних умов сторони обумовили, що за несвоєчасне повернення предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингоодержувач сплачує неустойку в розмірі 0,3% відсотка від загальної вартості предмета лізингу за кожен день прострочення повернення предмета лізингу.

Згідно із пунктом 11.2.1 Загальних умов лізингодавець має право достроково, в односторонньому порядку розірвати (відмовитись) від договору та вилучити предмет лізингу у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або повністю) і/або інший платіж, передбачений договором, та прострочення оплати становить більше 30 (тридцяти) днів з дня настання строку платежу, встановленого графіком платежів або загальними умовами.

За змістом пункту 11.4 Загальних умов передбачено, що якщо протягом 20 календарних днів з дати направлення лізингоодержувачу повідомлення щодо сплати заборгованості, лізингоодержувач не усуне порушення, лізингодавець направляє на юридичну адресу лізингоодержувача цінний лист з описом вкладення або вручає нарочно повідомлення про відмову від Договору (його розірвання) і повернення предмета лізингу із зазначенням терміну та місця його передачі лізингодавцю. При цьому у разі відмови лізингоодержувача від передачі (повернення) предмета лізингу лізингодавцю, лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання / знаходження або ремонту без будь-яких дозволів лізингоодержувача (у тому числі, але не виключно, у беззаперечному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса або відповідного рішення суду) з покладанням на лізингоодержувача понесених витрат.

Відповідно до пункту 11.6 Загальних умов датою розірвання договору є дата фактичної передачі предмета лізингу лізингоодержувачем лізингодавцю (дата повернення) або дата вилучення предмета лізингу. Передача/вилучення предмета лізингу лізиногодержувачем лізингодавцю оформляється підписанням сторонами акта повернення предмета лізингу або підписання уповноваженим особами лізингодавця акта вилучення предмета лізингу.

Згідно із пунктом 11.8. Загальних умов вилучення предмету лізингу, відмова (розірвання) від Договору, не звільняє лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та не сплачених платежів згідно Договору. У разі односторонньої відмови лізингодавця від договору (розірвання договору), лізингоодержувач зобов'язаний на протязі строку зазначеному в повідомленні про відмову від договору (його розірвання) сплатити лізингодавцювся нараховані та несплачені лізингові платежі згідно Графіку платежів; витрати, понесені Лізингодавцем в зв'язку з виконанням договору (в тому числі в зв'язку з вилученням предмету лізингу, транспортуванням, зберіганням, витратами на здійснення виконавчого напису нотаріуса, судові витрати, витрати пов'язані з оплатою юридичних послуг), а також передбачені договором та діючим законодавством України штрафні санкції.

Пунктом 13.1 Загальних умов передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов'язань за договором.

Як встановлено судами обох інстанцій та підвереджується матеріалами справи, позивач належним чином виконав взяті на себе договірні зобовязання, придбавши та передавши відповідачу у його користування за актом прийому-передачі від 04 жовтня 2013 року предмет лізингу - автомобіль Renault Koleos, 2013 року випуску /а.с. 36/.

За невиконання відповідачем умов договору щодо вчасної оплати лізингових платежів 12 листопада 2014 року позивачем направлено відповідачу повідомлення про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу вих. №794-УПК від 04 листопада 2014 року на підставі статті 7 Закону України „Про фінансовий лізинг" та пункту 11.4. Загальних умов Договору фінансового лізингу. При цьому відповідно до умов пункту 11.4. Загальних умов договору в повідомленні позивач зобов'язав відповідача повернути предмет лізингу та всі належні документи протягом 7 днів /а.с.26/.

Проте, як встановлено судами, зазначена вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення, в звязку з чим позивач на підставі пункту 11.4 Загальних умов та пункту 2 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" скористався своїм правом на вилучення (повернення) предмету лізингу в позасудовому порядку, на підставі виконавчого напису нотаріусу. Виконавчий напис був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 04 лютого 2015 року за реєстровим №111 /а.с.28/.

16 лютого 2015 року відділом державної виконавчої служби Ленінського відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №46525837 та зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю фірмою "Бранд Сервіс" повернути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" майно - транспортний засіб - автомобіль Renault Koleos, 2013 року випуску /а.с.29/.

У звязку з тим, що вимоги виконавчого документу відповідачем не були виконані, предмет лізингу повернутий не був, 06 квітня 2015 року було винесено постанову про розшук майна ВП №46525837 /а.с.30/.

В подальшому виконавчий напис повторно предявлявся до виконання, у звязку із чим відкривалося виконавче провадження №51606487, про що свідчить постанова від 11 липня 2016 року /а.с.31/.

Однак, як свідчать матеріали справи, вказані дії не призвели до повернення автомобіля власнику. На момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції у справі відсутні докази отримання лізингодавцем предмета лізингу, зокрема відсутній акт повернення чи вилучення предмета лізингу.

Вказані обставини в їх сукупності стали підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення пені згідно договору фінансового лізингу №1943/09/13-В від 24 вересня 2013 року за неповернення предмета лізингу.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Правовідносини, що виникли між сторонами у справі є правовідносинами фінансового лізингу, що врегульовані положеннями параграфу 6 Лізинг глави 58 розділу ІІІ Цивільного кодексу України та положеннями спеціального Закону України Про фінансовий лізинг.

Окрім того, відповідно до рішення господарського суду Вінницької області від 15 жовтня 2015 року у справі 902/823/15, залишеним в силі за наслідками апеляційного та касаційного переглядів, встановлені факт порушення ТОВ фірмою Бранд Сервіс зобовязань щодо оплати лізингових платежів, у наслідок чого було стягнуто відповідну заборгованість, а також факт відмови позивача від договору з 12 листопада 2014 року.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Таким чином, судове рішення у справі №902/823/15 не може бути поставлена під сумнів, а інші рішення не можуть йому суперечити.

Разом із цим, як уже зазначалося, пунктом 7.1.2. Загальних умов сторони обумовили, що за несвоєчасне повернення предмета лізингу при достроковому розірванні договору лізингоодержувач сплачує неустойку в розмірі 0,3% відсотка від загальної вартості предмета лізингу за кожен день прострочення повернення предмета лізингу.

Тобто, договором сторони погодили відповідальність, а саме - в розмірі 0,3% відсотка від загальної вартості предмета лізингу за кожен день прострочення повернення предмета лізингу - для лізингоодержувача у випадку неповернення предмету лізингу у встановлених законом та договором випадках. Вказане не суперечить чинному законодавству. Даний пункт договору є чинним, недійсним не визнавався.

При цьому слід зазначити, що положеннями статей 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 546 Цивільного кодексу України договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

В Постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2010 року у справі №14/80-09-2056, прийнятої з мотивів неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права визначено, що право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Дане рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх судів України на підставі ст. 111-28 ГПК України.

В даному випадку умовами договору встановлено санкцію за несвоєчасне повернення предмету лізингу.

Статтями 193, 199 Господарського кодексу України, частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Заходи відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій передбачено частиною 1 статті 216 та частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтями 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку повернення предмету лізингу лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку у 0,3 % від вартості предмета лізингу, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок лізингоодержувача повернути предмет лізингу не стає грошовим зобов'язанням.

В постанові Верховного Суду України від 03 грудня 2013 року у справі №3-35гс13 висловлено правову позицію про те, що в разі невиконання зобов'язань з поставки товару до боржника може бути застосована пеня. При цьому на цю пеню не розповсюджуються дія Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", оскільки зобов'язання з поставки товару не є грошовим. Дане рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх судів України на підставі статті 111-28 ГПК України.

Отже, як вірно зазначено місцевим господарським судом, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не застосовуються при обчисленні неустойки за пунктом 7.1.2. Загальних умов.

Так само не застосовуються приписи частини 6 статті 231 Господарського кодексу України в частині обмеження строку нарахування 6 місяцями, оскільки вони не є імперативними та підлягають застосування у випадках, якщо інше не встановлено договором або законом (згідно диспозиції даної статті).

З дослідженого місцевим господарським судом та перевіреного судом апеляційної інстанції вбачається, що у даному ж випадку сторонами погоджено нарахування неустойки за весь час прострочення, тобто до моменту повернення предмета лізингу, що знову ж таки узгоджується з принципами диспозитивності та свободи договору.

Таким чином, господарський суд Вінницької області прийшов до правильного висновку щодо підставності нарахування позивачем неустойки за весь час прострочення повернення предмета лізингу. Однак сам період нарахування, а саме початок нарахування неустойки правомірно уточнений місцевим судом, оскільки названий період має розпочинатися з моменту закінчення семиденного строку на добровільне повернення предмета лізингу, про що йде мова в повідомлення про відмову (розірвання) від договору. З урахуванням того, що відповідач дізнався про таку вимогу 12 листопада 2014 року, а також правил обчислення строків, визначених в главі 18 Цивільного кодексу України, цим днем є 22 листопада 2014 року.

Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування до позовних вимог позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Строк позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Положенням частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як роз'яснив Вищий господарський суд України у постанові Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів №10 від 29 травня 2013 року, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, враховуючи встановлення порушеного права позивача та обґрунтованості позовних вимог, при цьому відсутність доводів ТОВ Український лізинговий фонд про поважність пропуску строку позовної давності, відсутність умов договору про збільшення строку позовної давності, місцевий суд правомірно застосував позовну давність.

Відповідно до пункту 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності при вирішенні господарських спорів Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Суди обох інстанцій, з огляду на правову природу неустойки, яка нараховуються за кожен день прострочення виконання зобовязань, строк позовної давності в один рік, дату звернення позивача з позовом до суду - 12 жовтня 2016 року (відбиток засобу поштового звязку на конверті, в якому надіслано позовну заяву), прийшли до висновку, що стягненню підлягає пеня в межах попереднього року до дня подання позову, а саме з 12 жовтня 2015 року по 06 жовтня 2016 року - до дати заявленої позивачем.

Колегією суддів перевірено здійснений місцевим господарським судом розрахунок пені, виходячи із вартості автомобіля 275500 грн. та встановлено, що визначена судом першої інстанції пеня в розмірі 298366 грн 50 коп. є арифметично правильною, відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства. Відтак, судом було правомірно відмолено в задоволенні решти позовних вимог.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Бранд Сервіс" у апеляційній скарзі на факт відсутності у нього предмета лізингу і відсутності у останнього обовязку його повернути є безпідставними, оскільки за умовами договору і вимогами чинного законодавства з моменту отримання і до моменту повернення автомобіля, лізингоодержувач несе за нього відповідальність. При цьому належним та допустими доказом, який свідчить про повернення предмета лізингу лізингодавцю, є лише підписаний між сторонами акт, якого матеріали справи не містять.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Відтак, місцевий господарський суд правомірно частково задоволив позовні вимоги.

Інші доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки їм була надана вичерпна правова оцінка судом першої інстанції на підставі наданих сторонами доказів, які відповідно до статей 33, 34 ГПК України засвідчують певні обставини і на яких ґрунтується висновок суду.

Відповідно до пункту 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та зважаючи на наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.16 року у справі №902/879/16 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Бранд Сервіс" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу № 902/879/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Саврій В.А.