Постанова № 64979148, 21.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2017 р. Справа № 922/1665/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І. В., суддя Фоміна В. О.

за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - не зявився,

відповідача ОСОБА_1 (довіреність №942 від 03.06.2016),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2906 Х) на рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2016 у справі № 922/1665/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Захист ЛТД", м.Запоріжжя,

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м.Харків,

про стягнення 12928,31 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 10.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Шарко Л.В., суддя Кухар Н.М., суддя Байбак О.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 12928,31 грн заборгованості за договором транспортного перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015 та 1378,00 грн судових витрат.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Скарга обґрунтована тим, що 02.12.2015 між позивачем та відповідачем було укладено договір про транспортне перевезення №ю02/12/15. В той же день була подана заявка на перевезення вантажу за №Ю02/12_1 від 02.12.2012 до вищевказаного договору, яка підписана учасниками спору. Однак, позивач надав до суду факс-копію заявки з таким самим номером але на іншу суму та видану ФОП ОСОБА_3, а не відповідачу, без підпису відповідача, з іншим ідентифікаційним номером, який не має відношення до відповідача та іншим вказаним розрахунковим рахунком. Крім того, як зазначає апелянт, на факс-копії заявки, яка надана до суду для стягнення боргу, заявка має частину печатки, яка не відноситься до відповідача.

17.01.2017 до суду від позивача надійшло клопотання (вх.№515), в якому позивач просив у звязку з неможливістю направлення представника у призначене судове засідання розглядати справу без його участі за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати.

Представник позивача у судове засідання не зявився, вимоги ухвал Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2016, 20.12.2016, 19.01.2017 не виконав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В травні 2016 ТОВ "Захист ЛТД" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 заборгованості за договором транспортного перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015 в розмірі 12929,31 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 02.12.2015 між ФОП ОСОБА_2, експедитором, та ТОВ "Захист ЛТД", перевізником, укладено договір транспортного перевезення №Ю02/12/15, згідно з яким перевізник зобов'язався доставити довірений експедитором вантаж в пункт призначення і передати його вантажоодержувачу.

Відповідно до п.3.1.3. договору перевізник має право на відшкодування погоджених з експедитором додаткових витрат, що виникли в нього при виконанні договору, при умові їх документального підтвердження.

Відповідно до п.4.1. договору оплата транспортних послуг проводиться експедитором згідно рахунка перевізника, акта про виконання транспортних послуг, податкових накладних, оригіналів товарно-транспортних документів з відмітками вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника, митних органів.

Відповідно до п.4.2. договору оплата послуг перевізнику визначається в заявці.

Відповідно до п.8.5. договору даний договір укладено в 2-х примірниках, кожний з яких має однакову юридичну силу.

Відповідно до п.8.9. договору факсова копія договору має повну юридичну силу до моменту його підписання в оригіналі.

Як свідчать матеріали справи, даний договір підписаний обома сторонами та скріплено печатками.

Як зазначає позивач, в рамках виконання даного договору, за заявкою на перевезення вантажу №Ю02/12_1 від "02" грудня 2015 року, перевізником було здійснене перевезення вантажу - 2,2424 тони вафельних напівфабрикатів, за маршрутом м. Богодухів (Харківська область, Україна) - м. Шомон (Франція), на підтвердження чого надав товарно-транспортні документи.

Відповідно до наданої позивачем заявки, експедитор зобовязався здійснити оплату перевізнику за перевезення вантажу 1500 євро за курсом НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати, по оригіналам документів на протязі 5-7 днів.

Супровідним листом № 01/16 - 3186 від 11.01.2016 позивач направив відповідачу оригінали документів відповідно до договору №Ю02/12/15 від 02.12.2015 щодо перевезення вантажу, зокрема: договір про транспортне перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015, копію заявки на перевезення вантажу №Ю02/12_1 від 02.12.2015, рахунок №361 від 18.12.2015, акт №11 від 18.12.2015, рахунок №1 від 11.01.2016 на суму 1211,83 грн, акт №1 від 11.01.2016.

Супровідним листом № 01/16 - 3215 від 20.01.2016 позивач повторно направив відповідачу копії документів відповідно до договору №Ю02/12/15 від 02.12.2015 щодо перевезення вантажу.

04.02.2016 відповідач платіжним дорученням №716 сплатив позивачу 1018,00 грн додаткових послуг відповідно до договору.

09.02.2016 позивач направив відповідачу претензію №02/16-3262 про невиконання договірних зобовязань у розмірі 38388,31 грн, в якій зазначив, що до теперішнього часу оплата вартості перевезення в повному розмірі не проведена. Експедитором сплачено лише частково додаткові витрати в розмірі 1018 грн. Решта боргу в розмірі 38388,31 грн не сплачена. Просив в найкоротший термін направити оригінали підписаних і скріплених печаткою документів, а також оплатити перевізнику заборгованість в розмірі 38388,31 грн.

01.03.2016 відповідач платіжним дорученням №790 сплатив позивачу 25460,00 грн за транспортні послуги відповідно до договору.

17.03.2016 позивач направив відповідачу повторну претензію №03/16-3350/1 про невиконання договірних зобовязань у розмірі 12928,31 грн, в якій зазначив, що вартість перевезення сплачена частково у розмірі 26478,00 грн. Просив в найкоротший термін направити оригінали підписаних і скріплених печаткою документів, а також оплатити перевізнику решту заборгованості в розмірі 12928,31 грн.

Враховуючи те, що відповідачем решта заборгованості сплачена не була, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.№23008 від 13.07.2016) проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не доведено суду наявність заборгованості. Посилався на те, що відповідно до поданої заявки на перевезення вантажу до вищевказаного договору, підписаної учасниками спору, зазначена інша сума розрахунку, а саме у розмірі 25460,00 грн, яка була сплачена ним платіжним дорученням №790 від 01.03.2016. Також були сплачені додаткові послуги у розмірі 1018,00 грн. Тому, на думку відповідача, станом на 01.03.2016 відповідачем виконані зобовязання перед позивачем у повному обсязі. На підтвердження зазначеного надав копію заявки на перевезення вантажу №Ю02/12_1 від 02.12.2015, відповідно до якої експедитор зобовязаний оплатити перевізнику за перевезення вантажу 1000 євро за курсом НБУ на день підготовки довідки про транспортні витрати, по оригіналам документів на протязі 5-7 днів (а.с.124 т.1).

10.10.2016 Господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, 02.12.2015 між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ "Захист ЛТД" було укладено договір транспортного перевезення №Ю02/12/15.

Позивач обґрунтовуючи позов, посилався на те, що за заявкою на перевезення вантажу №Ю02/12_1 від "02" грудня 2015 року, ним було здійснене перевезення вантажу - 2,2424 тони вафельних напівфабрикатів, за маршрутом м. Богодухів (Харківська область, Україна) - м. Шомон (Франція), вартість перевезення вантажу складає 1500 євро; вага брутто, обєм, кількість та розмір паллет визначено - до 2,5 т, 25м3. Також надано копію міжнародної товарно-транспортної накладної А №379701 від 11.12.2015, в якій зазначена вага брутто 2242,400 кг.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилався на те, що в заявці була вказана інша сума розрахунку за перевезення вантажу, а саме 25460,00 грн, на підтвердження чого надав заявку на перевезення вантажу №Ю02/12_1 від 02.12.2015, в якій зазначена вага брутто, обєм, кількість та розмір паллет до 1 т, 25м3. Вартість перевезення вантажу складає 1000 євро. Крім того, відповідач звертав увагу на те, що в спірній заявці позивача невірно вказано найменування експедитора, його ідентифікаційний код та розрахунковий рахунок.

Як вбачається з заявки на перевезення вантажу №Ю02/12_1 від "02" грудня 2015 року, наданої позивачем до матеріалів справи, експедитором зазначено ФОП ОСОБА_3, а не ФОП ОСОБА_2, зазначено код експедитора НОМЕР_1, тоді як код ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_2 та зазначено п/р експедитора 26002011343481 в ПАТ «Укрсоцбанк», тоді як поточний рахунок відповідача інший, а саме 26002011345481.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.09.2016 було зобовязано, зокрема, позивача надати до суду розгорнутий розрахунок суми боргу із зазначенням його складових частин та розшифровкою сум; письмові пояснення щодо заявленої до стягнення суми; чи входять до стягуваної суми додаткові витрати (п.3.1.3. договору); письмові пояснення стосовно наданих документів, оригінали заявок на перевезення.

Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 01.12.2016, від 20.12.2016 та від 19.01.2017 було зобовязано сторони надати суду апеляційної інстанції: позивача- письмові пояснення з приводу наявності інших договорів з відповідачем у спірний період; письмові пояснення з приводу суми заявленої до стягнення з обґрунтуванням курсу валют на дату нарахування послуг перевізника та розгорнутий розрахунок суми боргу з зазначенням його складових частин та розшифровкою сум; письмові пояснення з приводу інших заявок на перевезення від 02.12.2015р. на суми 1000 евро, 25460,00 грн, 1000,00 евро; докази вручення товару вантажоодержувачу; оригінали заявок за якими здійснювались перевезення за договором у спірний період (грудень 2015р.); оригінали актів про виконання транспортних послуг, податкових накладних, оригіналів товаро-транспортних документів з відмітками вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника, митних органів - оригінали для огляду (належним чином засвідчені копії до матеріалів справи); відзив на апеляційну скаргу з посиланням на відповідні норми чинного законодавства в обґрунтування своєї позиції у справі та докази на підтвердження своїх заперечень; відповідача - оригінал договору про транспортне перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015, оригінали заявок за якими здійснювались перевезення за договором у спірний період (грудень 2015р.), письмові пояснення з приводу виконання перевізником умов договору про транспортне перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015р.

Однак, сторонами вимоги ухвал суду виконано не було, позивач в жодне судове засідання суду апеляційної інстанції не зявлявся, хоча був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи.

Представником відповідача у судовому засіданні було пояснено, що оригінал договору про транспортне перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015 у нього відсутній та зазначено про сплату ним суми заборгованості за договором з урахуванням курсу євро станом на 18.12.2015, що становить 25460,00 грн, а також 1018,00 грн додаткових послуг.

Відповідно до абз.2 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 №6).

Згідно зі ст.ст. 42, 43 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 4 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Однак, колегія суддів зазначає, що зі змісту прийнятого у цій справі судового рішення вбачається, що господарський суд першої інстанцій зазначених вимог ГПК України не дотримався.

Так, місцевий господарський суд не надав належної оцінки тому факту, що звертаючись до суду з позовом, позивач не зазначив на яку саме дату ним, з посиланням на офіційний курс євро, була розрахована загальна сума оплати за даною заявкою.

Також позивачем не зазначено з яких складових визначена ним сума боргу заявлена до стягнення (оплата транспортних послуг, додаткові витрати). У випадку заявлення додаткових витрат докази їх понесення (документальне підтвердження) та докази їх погодження з експедитором згідно умов п.3.1.3. договору від 02.12.2015.

Крім того, позивачем в обґрунтування заявленого позову наданий розрахунок додаткових витрат, повязаних з перенавантаженням при перевезенні вантажу (а.с.199 т.1) на суму 7152,92 грн та не обґрунтовано чи включено дану суму до суми позову.

Відповідно до положень п.5 ч.2 ст.54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Крім того, як вже було зазначено раніше заявка на перевезення вантажу №Ю02/12_1 від "02" грудня 2015 року, надана позивачем до матеріалів справи, містить інші дані ідентифікуючи відповідача (інше призвіще - ОСОБА_3, інший код- НОМЕР_1, та інший п/р експедитора -26002011343481 в ПАТ «Укрсоцбанк»), ніж зазначено в договорі про транспортне перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015. В той час як заявка подана відповідачем (а.с.130 т.1) містить вірні реквізити щодо коду, номера рахунку та призвіща відповідача та підписана як директором позивача так і ОСОБА_2

Місцевий господарський суд в своєму рішенні, надаючи пріоритет заявці, наданій позивачем в обґрунтування позовної заяви, зазначив, що заявка, на яку посилається представник відповідача, не може бути прийнята, як належний доказ, зважаючи на те, що вага вантажу вказана інша, ніж та, яка вказана в товарно-транспортній накладній CMR №379701 від 11.12.2015. Натомість, заявка, що надана до суду представником позивача в обґрунтування позову повністю співпадає з даними, вказаними в міжнародній товарно-транспортній накладній.

Однак, дослідивши заявку, надану позивачем (а.с.87 т.1) та товарно-транспортну накладну № 379701, колегія суддів зазначає, що вага визначена в заявці- до 2,5 т., 25 м3, в той час як в товарно-транспортній накладній 2242,400 вага брутто, кг, з огляду на що не є тотожною.

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що заявка, надана позивачем, не є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 34, 36 ГПК України та не підтверджує обставини звернення з відповідною заявкою сторони за договором про транспортне перевезення №Ю02/12/15 від 02.12.2015 ФОП ОСОБА_2 на виконання п.п.2.1., 2.2. договору.

Натомість, заявка, надана відповідачем в обгрунтування заявлених заперечень, відповідає умовам договору, містить вірні реквізити відповідача та скріплена печатками обох сторін за договором.

На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено наявність заборгованості відповідача по зазначеному вище договору, тоді як відповідачем надано докази сплати ним суми заборгованості за договором у розмірі 25460,00 грн, а також 1018,00 грн додаткових послуг.

Відповідно до ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобовязує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що позивачем до матеріалів справи не надано належних доказів в обґрунтування його позовних вимог, які б обєктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію, тому у задоволенні позову слід відмовити, в звязку з чим рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2016 у справі № 922/1665/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенню позову.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.2 статті 103, п.4 ч.1 ст.104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 10.10.2016 у справі № 922/1665/16 скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Повний текст постанови складено 27.02.2017

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Тарасова І. В.

Суддя Фоміна В. О.