Постанова № 64978884, 22.02.2017, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017 справа № 908/2380/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Ломовцева Н.В., Скакун О.А. , Татенко В.М. , секретар судового засідання за участю представників сторін: від прокурора: від відповідача 1: від відповідача 2: від третьої особи: Склярук С.І. не з'явився не з'явився Кузнєцов Д.О. - адвокат за договором не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від05.12.2016р. у справі№ 908/2380/16 (суддя Азізбекян Т.А.)за позовомКерівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області до відповідача 1: до відповідача 2: за участю третьої особи на стороні відповідача 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Запоріжжя Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії м. Запоріжжяпровизнання договору оренди нерухомого майна № 2513/д від 10.12.2009р. недійсним та повернення майна

В С Т А Н О В И В:

Керівник Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м. Запоріжжя та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Запоріжжя за участю третьої особи на стороні відповідача 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Запорізького металургійного коледжу Запорізької Державної інженерної академії м. Запоріжжя про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009 р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області (орендодавець) та приватним підприємцем ОСОБА_6 (орендар) та зобов'язання Фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Запорізькій області, державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літера В) нежитлових приміщень з № 2 по № 6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, шляхом їх звільнення.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. у справі №908/2380/16 в позові відмовлено.

Заступника прокурора Запорізької області м. Запоріжжя, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. у справі №908/2380/16 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 в інтересах держави про визнання договору оренди недійсним та повернення нежитлових приміщень - задовольнити.

Підставами для скасування рішення місцевого суду апелянт зазначає порушення норм матеріального та процесуального права.

Прокурор вважає, що будівля гаражу, яка передана в оренду на підставі спірного договору, відноситься до об'єктів закладу освіти, а Закон України «Про освіту» містить заборону на передачу цього майна в оренду, оскільки орендований об'єкт освіти не підлягає використанню не за призначенням.

Апелянт також зазначає про те, що діяльність фізичної особи-підприємця на території учбового закладу не пов'язана з навчальним та науковим процесом, що в свою чергу може призвести до порушення організації ефективного навчально-виховного процесу учнів, слухачів та високопродуктивної праці співробітників.

Прокурор у судове засідання не з'явився.

Представники відповідача 1 та третьої особи на стороні відповідача 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, у судове засідання не прибули, заперечували проти доводів прокурора, надали відзиви на апеляційну скаргу.

Представник відповідача 2 у судове засідання з'явився, заперечував проти доводів апеляційної скарги, направив відзив.

Представник відповідача 2 проти розгляду скарги за відсутністю представників відповідача 1, третьої особи на стороні відповідача 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та прокурора не заперечували.

Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представників відповідача 1, третьої особи на стороні відповідача 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та прокурора за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2009р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області (орендодавець, відповідач-1) та Приватним підприємцем ОСОБА_6 (орендар, відповідач-2) укладено договір оренди державного нерухомого майна №2513/д, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії.

Відповідно до п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з №2 по №6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка/Гастелло, 71/46 (надалі - майно).

Пунктом 1.3 Договору визначено, що майно передається в оренду з метою розміщення майстерні, що здійснює обслуговування та ремонт автомобілів.

За умовами п. 2.1 Договору вступ орендаря у користування майном наступає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передавання орендованого майна (додаток №1).

Згідно з п. 10.1 Договору цей договір укладено строком на 364 дні, що діє з 10.12.2009р. по 08.12.2010 р. включно з пролонгацією на тих самих умовах відповідно до п.10.4 Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

Додатковими угодами від 20.12.2010 р., від 22.12.2011 р., від 17.12.2012 р., 06.12.2013р. продовжено дію договору до 05.12.2016 р. включно.

Згідно з п. 3.1 договору в редакції додаткової угоди від 22.02.2013 р. орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786, зі змінами та доповненнями, шляхом її збільшення на конкурсну надбавку, скориговану на індекс інфляції за період інфляції.

Розмір орендної плати за перший після перегляду місяць оренди грудень 2012 року становить без ПДВ - 2426,30 грн. та діє з 07.12.2012 р. (додаток 1).

Договір та Додаткові угоди до нього підписані обома сторонами без заперечень.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд погодився з висновком господарського суду про правову природу договору як договору оренди, який підпадає під правове регулювання Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та глави 58 Цивільного кодексу України.

Керівник Запорізької місцевої прокуратури № 2 Запорізької області звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, що знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії № 2513/д від 10.12.2009р., укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Запорізькій області та приватним підприємцем ОСОБА_6, зобов'язання Фізичну особу - підприємця ОСОБА_6 повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Запорізькій області, державне нерухоме майно - частини вбудованих в будівлю гаражу (літера В) нежитлових приміщень з №2 по №6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1, шляхом їх звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви господарський суд виходив з того, що майно, яке є предметом спірного договору оренди, в силу положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна», може бути об'єктом оренди, оскільки об'єктом освіти в розумінні Закону України «Про приватизацію державного майна» є заклади, які здійснюють освітню діяльність, як цілісні майнові комплекси, а не окреме індивідуально визначене майно, що входить до їх складу і призначене для здійснення освітньої діяльності. Пославшись на приписи Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1997р. №38, суд визначив про можливість здавання в оренду нерухомого майна, оскільки воно не пов'язано з навчально-виховною, навчально-виробничою, науковою діяльністю.

Дослідивши матеріали справи та враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила наступне.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: частина 1 - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; частина 2 - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; частина 3 - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; частина 5 - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; частина 6 - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013р. «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірного договору оренди є частини вбудованих в будівлю гаражу (літ. В) нежитлових приміщень з №2 по №6 включно, загальною площею 117,2 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_1

Відповідно до інформації, яка міститься у витязі з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 м. Запоріжжя є: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (45.20), роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (45.32), діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (56.10), надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що нерухоме майно - будівля гаражу (літера В) по АДРЕСА_1 належить до державної власності, а цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про освіту» навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно з абз. 2 ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцем нерухомого майна, що є державною власністю, є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

Спірний договір укладено регіональним відділенням Фонду державного майна України в Запорізькій області в якості орендодавця, тобто уповноваженим державним органом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 63 Закону України «Про освіту» матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.

Відповідно до ч. 1 ст.4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного договору) об'єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).

Згідно ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не можуть бути об'єктами оренди, зокрема, об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». Згідно з положеннями вказаної норми приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства; загальнодержавне значення мають, зокрема, об'єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Водночас ст. 61 Закону України «Про освіту» у ч.ч. 1, 4 передбачає, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Проте, згідно імперативних вимог ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

У відповідності до приписів п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14.08.2001 №63, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Отже, колегія суддів не погоджується з висновком господарського суду, що будівля гаражу не належить до майна, яке не може бути предметом оренди відповідно до ч. 2 ст. 4 вказаного Закону, оскільки вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту» законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 27.05.2015р. у справі № 3-165г15, згідно якої метою оренди приміщення в навчальному закладі є його використання за призначенням, пов'язаним з навчально-виховним процесом, оскільки орендоване приміщення використовується для надання безоплатних медичних (стоматологічних) послуг учням і педагогічному складу навчального закладу.

Пославшись на Перелік платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.1997р. №38, господарський суд не врахував, що системним аналізом наведених вище норм та приписів Закону України «Про освіту», який в даному випадку є спеціальним по відношенню до спірних правовідносин, вбачається, що законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що укладаючи договір оренди державного нерухомого майна, яке знаходиться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009р. з метою розміщення майстерні для здійснення технічного обслуговування та ремонту автомобілів, сторонами договору фактично змінено цільове призначення орендованого приміщення, що є порушенням вищезазначених законодавчих норм та дає підстави вважати вказаний договір укладеним з порушенням Закону.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем-2 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 заявлено клопотання про застосування до спірних відносин позовної давності, яке обґрунтовано тим, що прокурор не навів обґрунтувань, які б пояснили, що раніше, тобто до 18.01.2016р., він не міг звернутись до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області з запитом про надання інформації щодо державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ст.ст. 256-257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України вказано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування клопотання про застосування до спірних відносин позовної давності Запорізька місцева прокуратура №2 посилається на звернення із запитом про надання інформації щодо державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії, звернулась до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м.Запоріжжя 18.01.216р., про що свідчить відповідь Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м.Запоріжжя від 21.01.2016р. №10-13-00317.

Згідно з відбитку штемпелю Прокуратури Запорізької області, який міститься на відповіді Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м.Запоріжжя від 21.01.2016р. №10-13-00317, зазначена відповідь була отримана нею 25.01.2016р.

Відповідно до п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. № 10 у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга статті 29 Господарського процесуального кодексу України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 30.09.2015р. у справі №3-374гс15, згідно якої держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. На позови прокуратури поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини 1 статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Водночас, прокурором було заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності при подачі позовної заяви про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, що знаходяться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009р.

Згідно з абз. 3 та 4 п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10 позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Враховуючи вищенаведене, виходячи з того, що спірні правовідносини між сторонами виникли ще в грудні 2009р. на момент укладення договору, а прокурором не було наведено обґрунтувань, які б пояснили, що раніше він не міг звернутись до Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м.Запоріжжя з вказаним запитом і отримати таку інформацію, тому колегія суддів зазначає, що строк позовної давності вважається таким, що сплив.

Крім того, як вже зазначалось вище, прокурор отримав відповідь від Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Запорізькій області м.Запоріжжя 25.01.2016р., а до господарського суду Запорізької області прокурор з позовом звернувся лише 08.09.2016р., про що свідчить відбиток поштового штемпеля на конверті, в якому надійшла позовна заява, тобто зі спливом тривалого часу.

За таких обставин, враховуючи викладену позицію Верховного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання керівника Запорізької місцевої прокуратури №2 Запорізької області про поновлення строку позовної давності при подачі позовної заяви про визнання недійсним договору оренди державного нерухомого майна, що знаходяться на балансі Запорізького металургійного коледжу Запорізької державної інженерної академії №2513/д від 10.12.2009р., задоволенню не підлягає, оскільки наведені причини пропуску строку позовної давності суд вважає неповажними і такими, що не випливають з об'єктивних причин, незалежних від заявника.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При таких обставинах, колегія апеляційного суду відмовляє у задоволенні позовних вимог прокурора у зв'язку із пропущенням строку позовної давності, встановленого для звернення з позовом до суду, і відсутністю підстав для його поновлення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. по справі №908/2380/16 підлягає залишенню без змін за мотивами викладеними в постанові апеляційного суду, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись статтями 25, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. по справі №908/2380/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 05.12.2016р. по справі №908/2380/16 - залишити без змін, з мотивів, викладених у постанові.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: О.А. Скакун

В.М. Татенко

Надруковано 4 прим.:

1) позивачу;

2) відповідачам;

3) третій особі;

4) у справу;

5) ДАГС;

6) ГСЗО.