Рішення № 64978832, 27.02.2017, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua

=====

Іменем України

Р І Ш Е Н Н Я

22 лютого 2017 року Справа №927/1213/16

За ПОЗОВОМ: Заступника прокурора Чернігівської області

вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000

в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації

вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000

До ВІДПОВІДАЧА-1: Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини"

адреса реєстрації: вул. Квітнева, 22, с. Новий Білоус, Чернігівський район,

Чернігівська область, 15542

адреса засновника, керівника: вул. Чернишевського, 15/70, м. Чернігів, 14000

ВІДПОВІДАЧА-2: Чернігівської районної державної адміністрації

вул. Шевченка, 48, м. Чернігів, 14027

Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

Суддя І.В. Кушнір

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від Позивача: ОСОБА_1 головний спеціаліст юридичного відділу, дов.№10-05/1383 від 01.04.2015.

Від Відповідача-1: не з'явився.

Від Відповідача-2: ОСОБА_2 головний спеціаліст юридичного відділу, дов.№02-15/878 від 04.05.2016.

У судовому засіданні прийняла участь заступник начальника відділу Прокуратури Чернігівської області ОСОБА_3, службове посвідчення №045073 від 29.11.2016.

СУТЬ СПОРУ:

Заступником прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації подано позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини" та Чернігівської районної державної адміністрації про:

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 09.11.2005, укладеного між Чернігівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство „Союз підприємців України-Німеччини;

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство „Союз підприємців України-Німеччини повернути Чернігівській обласній державній адміністрації землі водного фонду, а саме земельну ділянку загальною площею 18,6564 га, у тому числі 13,3461 га під водою, 5,3103 під дамбами, що знаходяться на території Слобідської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, до державної власності шляхом підписання акту приймання-передачі.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.12.2016 зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №927/1213/16, розгляд справи призначено на 17.01.2017.

Ухвалою суду від 17.01.2017 та від 08.02.2017 розгляд справи було відкладено та призначено на 08.02.2017 та 22.02.2017 відповідно.

Прокурор підтримала позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Позивача надала письмове пояснення по справі від 06.02.2017 №10-05/560, в якому зазначено, що Чернігівська обласна державна адміністрація підтримує позов Прокуратури Чернігівської області.

Відповідач-2 надав відзив на позовну заяву, у якому викладені заперечення проти позову, зокрема, зазначено, що дійсно 09.11.2005 між Чернігівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство „Союз підприємців України-Німеччини укладено договору оренди землі, що зареєстрований в Чернігівському районному відділі регіональної філії Центру ДЗК 09 листопада 2005 року за №040583900001.

Вказаний договір укладено на підставі Типового договору оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220.

При укладанні договору Чернігівська районна державна адміністрація керувалась виключно чинним на момент його підписання законодавством, в тому числі щодо розрахунку орендної плати.

Так, відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який вносить орендодавець за користування земельною ділянкою.

Відповідно до Закону України "Про плату за землю" (в редакції 2005 року), а саме згідно статті 2, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Статтею 11 Закону визначено, що податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової одиниці площі ріллі по області.

Нормативно грошова оцінка сільськогосподарських угідь в Україні була проведена в повному обсязі станом на 01 липня 1995 року відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року №213. Результати зазначеної грошової оцінки є базою для справляння земельного податку, фіксованого сільськогосподарського податку, орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, визначення мінімального розміру орендної плати за земельну частку (пай), державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно із законом.

Значення нормативної грошової оцінки земель щороку уточнюється на коефіцієнт індексації.

З 01 січня 2013 року відбулися зміни у земельному законодавстві, в тому числі щодо повноважень органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Відповідно до ч.5 ст.122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідач-2 зазначає, що з 2013 року розпорядником вищевказаних земель державної власності є Чернігівська обласна державна адміністрація.

Окрім того, на даний час Відповідач-1 має заборгованість щодо сплати орендної плати за вищевказаним договором оренди землі, в звязку з чим Чернігівська районна державна адміністрація вживає заходи щодо подачі позову до суду для стягнення заборгованості по орендній платі та для розірвання договору оренди в звязку з його невиконанням. Враховуючи даний факт Відповідач-2 вважає, що позов поданий Прокуратурою Чернігівської області в інтересах держави є передчасним та таким, що не в повному обсязі захищає інтереси держави.

Враховуючи вищевикладене, Чернігівська районна державна адміністрація вважає, що вона не є Відповідачем по даній справі, оскільки на момент укладення оскаржуваного договору оренди землі діяла виключно на підставі, у межах та у спосіб, визначений чинним законодавством та жодним чином не порушила інтересів держави, зокрема, Чернігівської обласної державної адміністрації.

Відповідач-1 письмового відзиву на позов не надав, явку повноважного представника у судові засідання 17.01.2017, 08.02.2017 та 22.02.2017 не забезпечив.

Ухвали суду про порушення провадження у справі від 26.12.2016 та відкладення розгляду справи від 17.01.2017 та від 08.02.2017, направлені на адресу Відповідача-1, зазначену в позовній заяві, повернулись до суду неврученими адресату з відмітками оператора поштового зв'язку про причини повернення "організація не знайдена".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань станом на 05.12.2016 місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини": вул. Квітнева, 22, с. Новий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область, 15542.

Відповідно до ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Згідно з п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали про порушення провадження у справі від 26.12.2016 та відкладення розгляду справи від 17.01.2017, направлені на адресу засновника, керівника Відповідача-1 ОСОБА_4, а саме: вул. Чернишевського, 15/70, м. Чернігів, 14000, повернулись до суду неврученими адресату з відмітками оператора поштового зв'язку про причини повернення "не за запитом".

Ухвала про порушення провадження у справі від 26.12.2016, повторно направлена на адресу засновника, керівника Відповідача-1 ОСОБА_4, а саме: вул. Чернишевського, 15/70, м. Чернігів, 14000, та ухвала про відкладення розгляду справи від 08.02.2017, направлена на вказану адресу, були отримані останнім 21.01.2017 та 10.02.2017, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (ухвал суду від 26.12.2016 та від 08.02.2017).

До початку судового засідання 08.02.2017 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду Відповідачем-1 подано заяву про перенесення судового засідання у зв'язку з відрядженням керівника.

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 08.02.2017 розгляд справи було відкладено та призначено на 22.02.2017.

До початку судового засідання 22.02.2017 через відділ документального забезпечення (канцелярію) суду Відповідачем-1 подано заяву про перенесення судового засідання у зв'язку з можливістю вирішення питання мирової угоди.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Позовна заява датована 20.12.2016, до суду фактично надійшла 22.12.2016, тобто встановлений ч.1 ст.69 Господарського процесуального кодексу України строк розгляду спору закінчується 22.02.2017.

Враховуючи, що клопотань про продовження строку розгляду спору учасниками судового процесу не заявлено, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання Відповідача-1 про перенесення розгляду справи.

На підставі зазначеного, враховуючи, що Відповідач-1 не скористався своїм правом брати участь у судових засіданнях, передбаченим ст.22 Господарського процесуального кодексу України, явка представників сторін обовязковою судом не визнавалася, суд приходить до висновку про розгляд справи за наявними матеріалами на підставі ст.75 Господарського процесуального кодексу України та без участі представника Відповідача-1.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення Прокурора, представників Позивача та Відповідача-2, суд,

В С Т А Н О В И В:

09 листопада 2005 року між Чернігівською районною державною адміністрацією (Орендодавець, Відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство «Союз підприємців України-Німеччини» (Орендар, Відповідач-1) укладено договір оренди землі (далі-Договір).

Згідно з п.1 Договору Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для вирощування риби, яка знаходиться на території Слобідської сільської ради Чернігівського району та області.

Відповідно до п.2 Договору в оренду передається земельна ділянка площею 18,6564га, з них 13,3461 га під водою, 5,3103 га під дамбами.

Згідно з п.5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась.

Відповідно до п.8 Договору його укладено на 50 років.

Згідно з п.п.15-16 Договору земельна ділянка передається в оренду для вирощування риби. Цільове призначення земельної ділянки для несільськогосподарського призначення, підприємницької діяльності.

Договір зареєстрований у Чернігівському районному відділі регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 листопада 2005 р. за №040583900001.

15.06.2010 між Чернігівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини" укладено додаткову угоду №37/2 до договору оренди землі від 09.11.2005р. реєстраційний №040583900001, в частині встановлення розміру орендної плати, яка зареєстрована у Чернігівському районному реєстраційному відділі регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22 липня 2010 р. за №041083900001.

Як вбачається з вищевказаної додаткової угоди, орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі у сумі 1558,33 грн. на рік та складається з плати за орендовану земельну ділянку та плати за розташований на ній орендований водний обєкт загальнодержавного значення.

Відповідно до листа Слобідської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 06.12.2016 №158/03-14 від Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини" згідно договору оренди землі водного фонду від 09.11.2005 на території Слобідської сільської ради на рахунок Слобідської сільської ради за 2014-2016 роки надійшло 3862,00 грн., з них в 2014 300,00 грн., в 2015 3260,00 грн., в 2016 302,03 грн.

Згідно з листом Чернігівської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 12.12.2016 №3190/9/25-22-012 станом на 01.12.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини" сплачено 2048,38 грн., обліковується борг у сумі 8709,12 грн., який виник 25.12.2015 року.

Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Чернігівському районі Чернігівської області від 19.09.2016 №10-28-99.3-5051/2-16 на запит Прокуратури Чернігівської області для земельних ділянок ТОВ "Союз підприємців України-Німеччини" нормативна грошова оцінка не розроблялась та не затверджувалась.

У матеріалах справи міститься копія листа Чернігівської районної державної адміністрації від 21.06.2016 №02-15/1230 на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини", в якому повідомлено останнього, що у звязку зі змінами у чинному законодавстві виникла потреба в перегляді чинних договорів водних обєктів, укладених до 1 липня 2013 року, приводячи їх у відповідність до чинного законодавства.

Як вбачається з листа Чернігівської районної державної адміністрації від 19.12.2016 №02-13/2759 на запит Прокуратури Чернігівської області, інформація щодо проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки площею 18,6564 га на території Слобідської сільської ради у Чернігівської районної державної адміністрації відсутня.

Відповідно до листа Чернігівської районної ради від 19.12.2016 №01-06/1532 Чернігівська районна рада сьомого скликання не затверджувала технічну документацію по вивченню нормативно-грошової оцінки земельних ділянок, зокрема, земельної ділянки площею 18,6564 га, розташованої на території Слобідської сільської ради та переданої Чернігівською районною державною адміністрацією Товариству з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини" згідно договору оренди землі від 09.11.2005.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурором зазначено, що договір оренди землі від 09.11.2005 укладено з порушенням вимог законодавства, оскільки його укладено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, технічна документація з нормативної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки не розроблялась та не погоджувалась, на розгляд до Чернігівської районної ради не надавалась, останньою не затверджувалась. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки до цього часу не проведена, що призвело до неправильного визначення розміру орендної плати, і як наслідок до бюджету не надходять кошти у визначеному законодавством розмірі, чим порушуються інтереси держави у вигляді ненадходження коштів до бюджету. За таких підстав заявлена вимога про визнання спірного договору недійсним та повернення земельної ділянки.

Згідно статті 13 Конституції України земля є обєктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

У статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 118 Конституції України зазначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Відповідно до статті 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують, зокрема, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Як зазначено у ст.3 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Землі водного фонду, склад яких визначений у ст.58 ЗК України, можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, про що зазначено у ст. 59 ЗК України.

За приписами ч.4 ст.59 ЗК України в редакції, чинній на час укладення спірного договору, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до пункту 12 розділу Х Перехідних положень ЗК України у зазначеній редакції, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 122 ЗК України у редакції, чинній на час укладення спірного договору, унормовано, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті (частина 3).

Як вбачається з п.п.1,2,8 договору, Чернігівська районна державна адміністрація надала в оренду строком на 50 років Товариству з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини" земельну ділянку для вирощування риби, яка знаходиться на території Слобідської сільської ради Чернігівського району та області, площею 18,6564 га, з них 13,3461 га під водою, 5,3103га під дамбою.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

За змістом ч. 2 ст. 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Як визначено частиною першою статті 15 Закону України „Про оренду землі, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю відповідно до статті 21 Закону України „Про оренду землі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України „Про плату за землю).

У ст.2 Закону України „Про плату за землю зазначено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Таким чином, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Частиною 1 статті 13 Закону України „Про оцінку земель від 11 грудня 2003 року №1378-ІV (далі Закон №1378-ІV) унормовано, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру земельного податку, визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ст.20 Закону №1378-ІV за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Згідно зі ст.21 Закону №1378-ІV технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель, нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а також звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності у разі їх продажу підлягають державній експертизі відповідно до закону.

Статтею 23 Закону №1378-ІV передбачено, що технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

Як зазначено у пункті 5 договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилась.

Відповідачі не надали суду належних і допустимих доказів проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини", приведення договору у відповідність до вимог законодавства стосовно визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати, шляхом внесення до договору відповідних змін.

За таких обставин суд доходить висновку про те, що спірний договір не відповідає вимогам вищенаведеного законодавства.

Дані висновки суду повністю відповідають висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду України по справах №916/2772/14, №916/1736/14 від 1 липня 2015 року, №916/2294/14 від 20 травня 2015 року, №916/2439/14 від 8 квітня 2015 року, які є обовязковими для суду в силу положень ч.1 ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, Верховний Суд України в своїх постановах зазначив наступне:

«Проте суд касаційної інстанції у цій справі ототожнив поняття «земельний податок» та «орендна плата за землю», внаслідок чого дійшов безпідставного висновку, що положення частини 1 статті 13 Закону України «Про оцінку земель» щодо обовязковості проведення нормативної грошової оцінки для визначення розміру орендної плати суперечать положенням Податкового кодексу України, яким передбачено можливість і порядок обчислення орендної плати за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких не проведено, оскільки відповідно до пункту 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час укладення спірного договору) земельний податок обовязковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Водночас згідно з пункту 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності обовязковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відтак, земельний податок і орендна плата за своєю правовою природою є різними видами платежів, які мають різний порядок обчислення та нарахування.

Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку, що для визначення розміру орендної плати за землі державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель не є обовязковою, застосувавши до спірних правовідносин норми Податкового кодексу України, які регламентують встановлення земельного податку, до розрахунку орендної плати за землі державної власності.»

З урахуванням викладеного, суд не приймає доводи Відповідача-2, що згідно статті 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції 2005 року) розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом, а статтею 11 зазначеного Закону визначено, що податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком земельних ділянок, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової одиниці площі ріллі по області, оскільки «земельний податок» і «орендна плата» за своєю правовою природою є різними видами платежів, які мають різний порядок обчислення та нарахування.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, серед яких є вимога про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Статтею 207 Господарського кодексу України унормовано, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Згідно зі ст.236 Цивільного кодексу України:

« 1. Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

2. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.»

Відповідно до ч.2 ст.208 Господарського кодексу України, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Ураховуючи, що судом встановлено факт невідповідності спірного договору вимогам Земельного кодексу України, Законам України „Про оренду землі, „Про оцінку земель, суд дійшов висновку, що договір оренди землі (земельної ділянки для вирощування риби, яка знаходиться на території Слобідської сільської ради Чернігівського району та області, площею 18,6564 га, з них 13,3461 га під водою, 5,3103 га під дамбою) від 09.11.2005, укладений між Чернігівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини", має бути визнаний недійсним з моменту його укладення та припинено права та обовязки по ньому на майбутнє, а земельна ділянка повернута особі, яка на даний час має повноваження щодо передачі в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України та Законом України „Про аквакультуру Чернігівській обласній державній адміністрації.

Вищевказаний висновок суду, що договір оренди повинен визнаватися судом недійсним з моменту укладення, а зобовязання за цим договором припинятися на майбутнє, повністю відповідає висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду України по справі №3-912гс16 від 21 грудня 2016 року.

Разом з тим, Прокурор просить зобов'язати Відповідача-1 повернути земельну ділянку загальною площею 18,6564 га, у тому числі 13,3461 га під водою, 5,3103 га під дамбою), що знаходяться на території Слобідської сільської ради Чернігівського району та області, до державної власності шляхом підписання акту приймання-передачі.

Оформлення повернення наймачем предмета договору найму саме відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору, передбачено лише ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України і визначено як підстава та наслідок саме припинення договору найму.

Норми, яка б вимагала складання такого акту внаслідок реституції по визнаним недійсними договорам, в т.ч. оренди, Прокурором та Позивачем суду не наведено, а тому суд не знаходить підстав для такого зазначення.

Аналогічно суд не знаходить підстав для зазначення про повернення спірної земельної ділянки саме до державної власності, оскільки суду не представлено доказів, що внаслідок укладення спірного договору оренди землі дана земельна ділянка саме вибувала з державної власності і переходила у власність орендаря.

Проте, враховуючи, що суттю другої позовної вимоги є саме зобовязання повернення обєкту оренди, виключення зазначення про здійснення такого повернення саме шляхом підписання акту прийому-передачі та до державної власності суд не вважає частковою відмовою у позові.

Згідно з п."а" ст.17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.3-5, 8 ст.122 Земельного кодексу України:

"3. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

4. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

5. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

8. Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обовязкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи."

Згідно Концепції розвитку водного господарства України, схваленої Постановою Верховної Ради України від 14 січня 2000 року N 1390-XIV:

"Водне господарство галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків."

Відповідно до ст.1 Водного кодексу України:

"Водні ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території.

Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт)."

Згідно ч.1 ст.3 Водного кодексу України:

"Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд."

Разом з тим, з 01.07.2013 набрав чинності Закон України "Про аквакультуру".

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.11 цього Закону:

"1. До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері аквакультури належать:

·надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об'єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України."

В свою чергу, стаття 1 цього Закону передбачає, що:

"Аквакультура (рибництво) сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування обєктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг."

З вищенаведеного вбачається, що чинне законодавство розрізняє поняття «ведення водного господарства», як галузі, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у воді, та "аквакультуру", саме як рибництво.

З урахуванням викладеного, розпорядження земельною ділянкою, призначеною, як в даному випадку, для вирощування риби, належить до повноважень обласних державних адміністрацій, а тому Чернігівська обласна державна адміністрація є належним Позивачем по справі.

Враховуючи, що Позивачем по справі не вживалися належні заходи по поверненню спірних земельних ділянок Відповідачем-1, Прокурор обґрунтовано звернувся за даним позовом відповідно до вимог ч.3 ст.23 Закону України Про прокуратуру.

Позовна заява підписана заступником прокурора Чернігівської області в межах повноважень, визначених ч.1 ст.24 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на момент подання позову.

Також суд відмічає наступне.

Підставою визнання недійсним договору є порушення чинного законодавства саме в момент його укладення.

В даному випадку підставою позову, яка визначена Прокурором і Позивачем та відповідно оцінювалася судом, є порушення саме Чернігівською РДА вищенаведеного земельного законодавства саме в момент укладення спірного договору.

З урахуванням викладеного, суд не приймає заперечення Відповідача-2, що оскільки Чернігівська районна державна адміністрація втратила право розпоряджатися землями державної власності, то вона не може бути Відповідачем по даній справі.

Також судом не приймаються доводи Відповідача-2, що позов, поданий Прокуратурою Чернігівської області в інтересах держави, є передчасним та таким, що не в повному обсязі захищає інтереси держави, оскільки Відповідач-1 має заборгованість щодо сплати орендної плати за вищевказаним договором оренди землі, в звязку з чим Чернігівська районна державна адміністрація вживає заходи щодо подачі позову до суду для стягнення заборгованості по орендній платі та для розірвання договору оренди в звязку з його невиконанням, з наступних підстав.

Предметом дослідження позову про визнання недійсним будь-якого договору є визначення законності такого договору саме в момент його укладення, а тому питання, повязані з наступним виконанням такого договору, не входять у вищевказаний предмет дослідження.

Згідно з ч.ч.1-2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України:

"Судовий збір покладається:

·у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

·у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору."

З урахуванням викладеного, з Відповідачів на користь Прокуратури Чернігівської області, яка фактично сплатила судовий збір за подання даного позову, підлягає стягненню у рівних частинах судовий збір.

Керуючись ст.ст.22,33,49,82-85,116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 09.11.2005, укладений між Чернігівською районною державною адміністрацією (вул. Шевченка, 48, м.Чернігів, 14027, ідентифікаційний код 04061688) та Товариством з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство „Союз підприємців України-Німеччини (вул. Квітнева, 22, с. Новий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область, 15542, ідентифікаційний код 32936597) щодо передачі в оренду земельної ділянки для вирощування риби, яка знаходиться на території Слобідської сільської ради Чернігівського району та області, площею 18,6564 га, з них 13,3461 га під водою, 5,3103 га під дамбою, зареєстрований у Чернігівському районному відділі регіональної філії Центру ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09 листопада 2005 р. за №040583900001, та припинити на майбутнє права та обовязки по даному договору.

3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство „Союз підприємців України-Німеччини (вул. Квітнева, 22, с. Новий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область, 15542, ідентифікаційний код 32936597) повернути Чернігівській обласній державній адміністрації (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 00022674) землі водного фонду, а саме земельну ділянку загальною площею 18,6564 га, у тому числі 13,3461 га під водою, 5,3103 під дамбами, що знаходяться на території Слобідської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-німецьке спільне підприємство "Союз підприємців України-Німеччини" (вул. Квітнева, 22, с. Новий Білоус, Чернігівський район, Чернігівська область, 15542, ідентифікаційний код 32936597) на користь Прокуратури Чернігівської області (вул. Князя Чорного, 9, м.Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 02910114, р/р 35215093006008 ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1378 грн. 00 коп. на відшкодування судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Стягнути з Чернігівської районної державної адміністрації (вул. Шевченка, 48, м.Чернігів, 14027, ідентифікаційний код 04061688) на користь Прокуратури Чернігівської області (вул. Князя Чорного, 9, м.Чернігів, 14000, ідентифікаційний код 02910114, р/р35215093006008 ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 1378 грн. 00 коп. на відшкодування судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 27 лютого 2017 року.

Суддя І.В. Кушнір