Постанова № 64976026, 23.02.2017, Хмельницький окружний адміністративний суд

Копія

Справа № 822/551/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року 15:10м. ХмельницькийХмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіБожук Д.А. при секретаріЛитвинюк К.Б. за участі:представників сторінрозглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Авто Центр" до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

У судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частини постанови згідно ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер Авто Центр" (далі по тексту - ТОВ "Інтер Авто Центр", позивач) звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області (далі по тексту - ГУ ДФС у Хмельницькій області, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.01.2017 №0000471405, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені в сумі 72232,55 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки прийняте поза межами визначеного ст.250 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) граничного строку для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні та наданих письмових запереченнях просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним, оскільки положення ст.250 ГК України не поширюються на застосовані штрафні санкції.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку і сукупності, суд вважає, що позовні вимоги належить задовольнити з підстав наведених нижче.

Суд встановив, що 27.12.2016 працівниками відповідача проведено фактичну перевірку позивача щодо дотримання порядку здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про державну реєстрацію виробництва та обігу підакцизних товарів. За результатами перевірки складено акт №0007/22/25/РРО/38481937 від 06.01.2017.

У вказаному акті, відповідачем зазначено про порушення п.2.2, 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 із змінами та доповненнями, а саме готівкові кошти, отримані за 09.02.2015 у сумі 2418,30 грн. несвоєчасно оприбутковані згідно денного 7-звіту №532 - 10.02.2015, готівкові кошти отримані за 10.02.2015 у сумі 4507,32 грн. несвоєчасно оприбутковані згідно 7-звіту №533 - 11.02.2015, готівкові кошти отримані за 06.07.2015 у сумі 7520,89 грн. несвоєчасно оприбутковані згідно 7-звіту №654 - 07.07.2015. Всього несвоєчасно оприбутковано готівкових коштів у сумі 14446,51 грн.

За вказане порушення до позивача застосовано штрафні санкції у сумі 72232,55 грн. на підставі п.1 абз.2 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки".

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями) визначено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320 (далі по тексту - Положення).

Відповідно до п.1.2 Положення:

- готівкові розрахунки - платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна;

- каса - приміщення або місце здійснення готівкових розрахунків, а також приймання, видачі, зберігання готівкових коштів, інших цінностей, касових документів;

- касові операції - операції підприємств (підприємців) між собою та з фізичними особами, що пов'язані з прийманням і видачею готівки під час проведення розрахунків через касу з відображенням цих операцій у відповідних книгах обліку;

- книга обліку - касова книга, книга обліку доходів і витрат, книга обліку виданих та прийнятих старшим касиром грошей або книга обліку розрахункових операцій;

- книга обліку доходів і витрат - документ установленої форми, що застосовується відповідно до законодавства України для відображення руху готівки. Форму відповідної книги обліку доходів і витрат установлено Державною податковою адміністрацією України;

- оприбуткування готівки - проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Разом з тим, каса - це не тільки касовий апарат або спеціальне приміщення, це також будь яке місце здійснення готівкових розрахунків.

Згідно п.2.2 Положення, підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів.

Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Пунктом 7.15 Положення визначено, що уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно та в повній сумі оприбутковуватися. Порядок оприбуткування готівки в касах, у тому числі і під час розрахунків із застосуванням РРО (РК), визначено в пункті 2.6 цього Положення.

Відповідно до п.2.6 Положення, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК).

Підприємствам, яким Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку.

Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

З урахуванням наведених вище норм, для підприємця (підприємтсва) оприбуткування готівки в касу - це здійснення відповідного запису в книгу обліку доходів та витрат на повну суму операції.

Позивач не заперечував факту порушення законодавчо встановлених термінів оприбуткування готівки.

Суд констатує, що у даній справі предмет спору становить лише питання правомірності застосування відповідачем адміністративно-господарських санкцій на підставі оспорюваного податкового повідомлення-рішення у контексті дотримання контролюючим органом строку, передбаченого ст.250 ГК України. З таким висновком суду погодились й сторони під час судового засідання, тим самим, визначили обставини, які підлягають з'ясуванню під час судового розгляду.

Застосовані до позивача штрафні санкції за своєю суттю є адміністративно-господарськими санкціями, визначення яких закріплено ч.1 ст.238 ГК, оскільки, є заходом майнового характеру, спрямовані на припинення порушення суб'єктом господарювання встановлених правил здійснення господарської діяльності та застосовуються уповноваженим органом державної влади. При цьому, їх розмір, порядок та строки застосування не визначаються Податковим кодексом України.

Відповідно до ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність" та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і зборів.

Фактично у наведеній статті містяться два строкові обмеження. Одне з них полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися після закінчення одного року з дня вчинення порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема, вчинення правопорушення у сфері валютного регулювання.

Другий обмежувальний строк, встановлений у цій статті, полягає у тому, що адміністративно-господарські санкції не можуть бути застосовані пізніше шести місяців з дня виявлення порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності уповноваженим органом державної влади або органом місцевого самоврядування. Таким чином, другий обмежувальний строк у застосуванні адміністративно-господарських санкцій за правопорушення у сфері зовнішньоекномічної діяльності полягає у тому, що їх не може бути застосовано пізніше шести місяців із дня виявлення правопорушення.

Аналіз приписів наведеної статті дає підстави для висновку, що при виявленні факту вчинення суб'єктом господарювання правопорушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, контролюючий орган, приймаючи рішення про накладення штрафу, має діяти в межах граничних строків, встановлених ч.1 ст.250 ГК України. Закінчення будь-якого із встановлених зазначеною статтею строків застосування адміністративно-господарських санкцій виключає застосування таких санкцій.

Водночас, Податковим кодексом України не передбачено порядок і розмір застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки.

Такий порядок та розмір штрафних санкцій визначено нормами п.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 №436/95, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Указ), яким установлено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за неоприбуткування (неповне та/або несвоєчасне) оприбуткування у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Згідно податкового повідомлення-рішення від 27.01.2017 №0000471405, до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 72232,55 грн. (14446,51 грн. х 5).

Відповідно до ст.75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Статтею 85 Конституції України визначено, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, прийняття законів.

Оскільки Указ та Положення не є законами, контроль за дотриманням яких покладено, в тому числі і на відповідача, суд зазначає, що в даному видатку адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання на умовах, визначених ст.250 ГК України.

Враховуючи те, що порушення норм з регулювання обігу готівки мало місце в лютому та в липні 2015 року, а штрафні санкції до позивача за вказане порушення були застосовані у січні 2017 року, тобто після спливу строку, визначеного ст.250 ГК України, суд приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Аналогічні висновки викладені в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.10.2014 у справі №К/800/47939/13, постанові Вищого адміністративного суду України від 17.03.2015 у справі №К/800/53998/14.

Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв без дотримання вимог ч.3 ст.2 КАС України.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно рішення Європейського Суду з прав людини від 23.07.2002 у справі " Vаstberga Taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Суд враховує, що відповідачем не доведена, а позивачем спростована, правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, з'ясувавши фактичні обставини справи та проаналізувавши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 27.01.2017 №0000471405.

3. Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Авто Центр" (Проспект Миру буд.101/2, м. Хмельницький, Хмельницька обл., Хмельницька обл., 29000, ідентифікаційний код - 38481937) 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот гривень) судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Хмельницькій області.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 27 лютого 2017 року

Суддя/підпис/Д.А. Божук"Згідно з оригіналом" Суддя Д.А. Божук