ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 лютого 2017 року справа № 813/4582/16
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Кухар Н.А.
при секретарі судового засідання Телиця О.В.
за участю представника відповідача - Ворошилової Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-
в с т а н о в и в :
Позивач 27.12.2016 звернувся до суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі Дрогобицька ОДПІ) та просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.09.2016 за наступними номерами № 71557-13, №71558-13, № 71559-13, № 71560-13, № 71561-13.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що він є власником нерухомого майна, яке відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України, є об'єктом оподаткування. Однак, податковим органом не було враховано, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України. На території Болехівської сільської ради вказаний вище вид податку був встановлений рішенням Болехівської сільської ради «Про встановлення на території Болехівської сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки » від 30.01.2015 року. З огляду на те, що зазначене рішення було прийняте після 15.07.2014, підстави для сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році відсутні.Враховуючи наведене зазначив, що при винесенні податкового повідомлення-рішення податковий орган діяв не в межах чинного законодавства, а тому воно є протиправним та має бути скасоване.
Позивача явку повноважного представника не забезпечив. Скерував до суду клопотання в якому зазначив, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить скасувати оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Також просить розглядати справу без його участі за наявними матеріалами у справі.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, надав письмові заперечення та пояснив, що з 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено новий податок з громадян України: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Оскільки позивач є власником нежитлових приміщень він зобов'язаний сплачувати відповідний податок. При прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень Дрогобицька ОДПІ керувалася чинними нормами Податкового кодексу України та не має інших повноважень, окрім як нараховувати податок на нерухоме майно відповідно до встановлених законодавством вимог. У зв'язку із наведеним вважає, що при винесенні оскаржуваного повідомлення-рішення податковий орган діяв в межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом.
Оцінивши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень, які відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України є об'єктом оподаткування, відтак Дрогобицькою ОДПІ відповідно до пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54, пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийнято податкові повідомлення-рішення від № 71557-13, №71558-13, № 71559-13, № 71560-13, № 71561-13 від 16.09.2016 року, яким позивачу визначено суми податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає таке.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIІI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України, було введено повий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1, 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).
Аналізуючи вищенаведене суд зазначає, що нежитлові приміщення позивача є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а ОСОБА_2, як його власник, зобов'язаний сплачувати вказаний податок відповідно до вимог ст. 266 Податкового кодексу України.
Відповідно до пп. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.
Відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Пунктом 4.3 ст. 4 Податкового кодексу України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому згідно із п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені ст. 12 Податкового кодексу України.
Згідно із ст. 8 Податкового кодексу України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пунктів 10.1 та 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку, податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та плати за землю).
Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення якого передбачені ст. 12 Податкового кодексу України.
Згідно із п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При цьому, суд звертає увагу, що згідно із п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 цієї статті.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
З наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це компетенція відповідних місцевих рад.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення транспортного податку, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Однак, Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений на території села Болехівці був встановлений рішенням Болехівської сільської ради від 30.01.2015 року «Про встановлення на території Болехівської сільської ради податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки», у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України з урахуванням внесених Законом змін та рішення з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року.
Суд звертає увагу, що норми пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 та пп. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України зобов'язують, у разі коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, приймати рішення на користь платника податків.
Положеннями п. 4 розділу ІІ «;Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи», яким було передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Також вказаною нормою права було установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Разом з тим, вказаним Законом не було передбачено, що до рішень органів місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не застосовуються правила, зазначені у ст. 12 Податкового кодексу України.
Суд звертає увагу щодо необхідності врахування у контексті розгляду даної справи в силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» позиції, висловленої Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі «Щокін проти України» та від 07.07.2011 у справі «Серков проти України», що в разі, коли національне законодавство припускало неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків національні органи зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків.
Оскільки нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України), то визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік, враховуючи, що рішення місцевої ради про введення на території міста цього податку було оприлюднене лише в лютому 2015 року, є передчасним та неправомірним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки не відповідає положенням Податкового кодексу України, є протиправним, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ № 71557-13, №71558-13, № 71559-13, № 71560-13, № 71561-13 від 16.09.2016 року мають бути скасовані.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області № 71557-13, №71558-13, № 71559-13, № 71560-13, № 71561-13 від 16.09.2016 року.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (код ЄДРПОУ 39507175) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної карги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Повний текст постанови складено та підписано 24 лютого 2017 року.
Суддя Кухар Н.А.
Судове рішення № 64975628, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 23.02.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 813/4582/16. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: