Постанова № 64975332, 22.02.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 лютого 2017 рокум. Ужгород№ 807/1599/16

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Грин-Лумей В.Г.

за участю:

позивача: ОСОБА_1, представник - ОСОБА_2;

відповідача: Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області, представник - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 346-17 від 30.06.2015 року та № 22072-13 від 29.06.2016 року про визначення сум податкового зобов'язання за транспортним податком.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, є власником автомобіля Toyota Land Cruiser 200 VХ 2012 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

30.06.2015р. відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення № 346-17, яким було визначено розмір транспортного податку з ОСОБА_1 у сумі 25000,00 (двадцять п'ять тисяч) гривень.

29 червня 2016 року відповідачем було складено податкове повідомлення-рішення № 22072-13, відповідно до якого позивач зобов'язаний сплатити транспортний податок у розмірі 25000 (двадцять п'ять тисяч) гривень, у зв'язку із перебуванням у власності ОСОБА_1 вищезазначеного транспортного засобу.

З обома податковими повідомленнями-рішеннями позивач не погоджується та вважає їх протиправними і такими, що підлягають скасуванню.

Зокрема, в позовних вимогах щодо податкового повідомлення-рішення № 346-17 від 30.06.2015р. позивач зазначив, що транспортний податок згідно з Податковим кодексом України (далі - ПК України) є місцевим податком. Водночас особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України. Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Окрім цього, позивач вказав на те, що місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з ст. 3 Бюджетного кодексу України, бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з норм ПК України, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Що стосується податкового повідомлення-рішення № 22072-13 від 29.06.2016р., то позивач зазначив, що починаючи з 2016 року, об'єктом оподаткування транспортним податком є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Отже, середньоринкова вартість транспортного засобу, як об'єкта оподаткування транспортним податком, повинна становити понад 1 033 500 (один мільйон тридцять три тисячі п'ятсот) гривень (750 х 1378 = 1 033 500).

Як зазначав позивач, у додатках до позовної заяви містився, зокрема, розрахунок середньоринкової вартості транспортного засобу на офіційному сайті «Мінекономрозвитку» від 12.09.2016р. Згідно з даним розрахунком середньоринкова вартість ідентичного транспортного засобу, а саме автомобіля позивача становить 1 019 130,00 грн., отже, відповідно до чинного законодавства, він не є об'єктом оподаткування транспортним податком.

Таким чином, в позовній заяві позивач просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 346-17 від 30.06.2015 року та № 22072-13 від 29.06.2016 року про визначення сум податкового зобов'язання за транспортним податком.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги повністю з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, але направив до суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову повністю з підстав, викладених в запереченнях на адміністративний позов, а також просив розглянути справу без участі представника інспекції (а.с.63-67).

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є власником транспортного засобу, зокрема легкового автомобіля марки TOYOTA, моделі LAND CRUISER 200 VX, тип - легковий універсал-В, тип пального - дизельне паливо, об'єм двигуна 4461 куб. см., колір - сірий, реєстраційний номер НОМЕР_2, рік випуску 2012, дата реєстрації транспортного засобу 13.03.2012р. Це підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4, виданого Ужгородським ВРЕР УДАІ УМВС України в Закарпатській області (а.с.10).

30.06.2015 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 346-17 (а.с.11), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб та зобов'язано його сплатити суму податку в розмірі 25000,00 грн. за 2015 рік.

Окрім цього, 29.06.2016 року відповідачем також було прийнято податкове повідомлення-рішення № 22072-13 (а.с.18), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб та зобов'язано його сплатити суму податку в розмірі 25000,00 грн. за 2016 рік.

Не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач в порядку адміністративного оскарження звернувся з заявою від 12.09.2016 року до Головного управління ДФС у Закарпатській області про перегляд податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016р. № 22072-13 (а.с.22), в якій просив переглянути та скасувати податкове повідомлення-рішення № 22072-13 від 29.06.2016р.

Рішенням Головного управління ДФС у Закарпатській області від 04.10.2016р. № 376/Т/07-16-10-01-47 залишено без розгляду скаргу фізичної особи ОСОБА_1 від 12.09.2016р. на податкове повідомлення-рішення Ужгородської ОДПІ ГУ ДФС у Закарпатській області від 29.06.2016р. № 22072-13 (а.с.19-21).

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, листом Головного управління ДФС у Закарпатській області «Про надання податкової консультації щодо визначення середньоринкової вартості автомобіля» від 29.02.2016р. № 356 (а.с.24), повідомлено позивача, що Порядок визначення середньоринкової вартості автомобілів, мотоциклів, мопедів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 року № 403. Разом з тим, з питань вартості легкового автомобіля рекомендовано позивачу звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у даній справі, а також, враховуючи предмет розгляду даної справи та вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Зокрема, що стосується податкового повідомлення-рішення винесеного від 30.06.2015 року № 346-17, тобто прийнятого в 2015 році, суд зазначає наступне.

Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», норми якого набрали чинності 01.01.2015р., викладено у новій редакції статтю 267 ПК України, якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб.

Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, станом на 2015 рік): платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.4 ст. 267 ПК України: ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України: базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України: податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам-нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.

Разом з тим, надаючи правову оцінку щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 30.06.2015 року № 346-17, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 8.1.ст. 8 ПК України: в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 ПК України). Окрім цього, згідно з п. 9.4 ст. 9 ПК України: установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно, (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.

Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року N 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з нормами ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Тому, відповідно до ст. 8.3 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення): до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України: установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 ПК України: місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно з п. 12.3 ст. 12 ПК України: сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України: офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення органу місцевого самоврядування про встановлення та справляння транспортного податку на 2015 рік відсутнє.

Згідно з ст. 3 Бюджетного кодексу України: бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм ПК України, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

У той же час, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 ПК України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України: у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Тому, відповідно до вказаної норми, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року

Враховуючи наведені обставини та особливості правового регулювання, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява N 39766/05), «Щокін проти України» (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 (Захист власності) Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України у постанові від 30.08.2016 по справі № К/800/8077/16.

Що стосується податкового повідомлення-рішення від 29.06.2016 року № 22072-13, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Законом України від 24.12.2015 році № 909-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» внесені зміни до ПК України, зокрема у частині сплати транспортного податку, які набрали чинності з 01.01.2016р.

Згідно з пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, станом на 2016 рік): платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті.

У відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.3 ст. 267 ПК України: базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до п. 267.4 ст. 267 ПК України: ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України: базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Пункт 267.6 статті 267 ПК України визначає порядок обчислення та сплати транспортного податку.

Зокрема, згідно з п. 267.6 ст. 267 ПК України: обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Як вже зазначалося вище та враховуючи положення пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Тобто, даною нормою встановлено два критерії, згідно з якими нараховується та справляється транспортний податок з фізичних осіб у 2016 році, а саме:

- легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно), (в 2016 році, це автомобілі не старіше 2011 року включно);

- середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (тобто, легкові автомобілі, вартість яких у 2016 році складала понад 1 033 500 грн.).

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» передбачено розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня 2016 року в розмірі 1378,00 грн.

Отже, об'єктом оподаткування у 2016 році стали легкові автомобілі, середньоринкова вартість яких у 2016 році становила понад 1 033 500 грн. (750х1378) та з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно), тобто не старіше 2011 року.

З 19 лютого 2016 року набула чинності Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016р. № 66 «Про затвердження Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів та внесення змін у додатки 1 і 2 до Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів» (далі-Постанова), яка встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів для цілей віднесення таких автомобілів до об'єктів оподаткування транспортним податком.

В силу п. 2 Постанови зазначено, що середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною у пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2013 р. № 403 (Офіційний вісник України, 2013 р., № 44, ст. 1576), де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.

В п. 14 цієї ж Постанови передбачено, що Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг.

Як встановлено судом та підтверджується в матеріалах справи, позивач - ОСОБА_1, є власником легкового автомобіля марки TOYOTA, моделі LAND CRUISER 200, об'ємом двигуна 4,5 л., рік випуску 2012, пробігом 46200 км., середньоринкова вартість якого становить 1 019 130,00 грн., визначена на офіційному веб-сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, що підтверджується відповідною роздруківкою з офіційного сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (а.с.23).

Тобто, ціна легкового автомобіля, що є предметом спору у даній справі є меншою ніж 750 розмірів мінімальних заробітних плат (1 033 500 грн.), встановленої законом на 1 січня 2016 року.

Відповідачем не надано жодних доказів того, що належний позивачу автомобіль, станом на 01.01.2016р., мав вартість більшу, ніж вона розрахована, згідно з методикою, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України.

За таких підстав, належний позивачу транспортний засіб не є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п. 267.2 ст. 267 ПК України також і в 2016 році, а тому він не зобов'язаний сплачувати транспортний податок.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, що придбаний та зареєстрований позивачем автомобіль був ще у 2012 році, тобто ще до прийняття Закону України від 28.12.2014 №71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи», норми якого набрали чинності лише 1 січня 2015 року.

Тобто, транспортний податок був введений лише з 1 січня 2015 року, а придбаний позивачем автомобіль був ще у 2012 році, а тому, визначення податковою інспекцією транспортного податку з зобов'язанням сплатити 25000,00 грн. посилює відповідальність особи, та аж ніяк не пом'якшує її.

Отже, суд вважає, що оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями на позивача покладено додаткове зобов'язання зі сплати податку, що впливає на право мирного володіння майном (легковим автомобілем), а тому констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства України згідно з Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого проколу та проколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997р. № 475/97-ВР.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України): суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, урахуванням наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що позивачу безпідставно визначено суму податкового зобов'язання по транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн. за 2015 рік та 25000,00 грн. за 2016 рік, а тому податкові повідомлення-рішення Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області від 29.06.2016 року № 22072-13 та від 30.06.2015 року № 346-17 є протиправними та підлягають скасуванню.

З огляду на викладене, виходячи з наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України: якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі наведеного та керуючись статтями 19, 94, 104-106, 160, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов ОСОБА_1 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 346-17 від 30.06.2015 року та № 22072-13 від 29.06.2016 року про визначення сум податкового зобов'язання за транспортним податком ОСОБА_1.

3.Стягнути з Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області (м. Ужгород, вул. Загорська, 10 а, код ЄДРПОУ 39595916) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_3) витрати зі сплати судового збору в сумі 551,20 (п'ятсот п'ятдесят одну гривню двадцять копійок) грн.

4.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяО.М. Шешеня

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 22 лютого 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови виготовлено та підписано 27 лютого 2017 року.