Ухвала суду № 64971526, 22.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/106/2017(м)

263/6306/16-ц

Категорія 21 Головуючий у 1 інстанції Ікорська Є.С.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2017 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Попової С.А, Ткаченко Т.Б.,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі ПАТ «УкрСиббанк») і просив визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту від 16 квітня 2008 року № 11334123000, укладений між ним та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та договір іпотеки, укладений 16 квітня 2008 року між цими ж сторонами.

У липні 2016 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення з них, як поручителів ОСОБА_3, заборгованості за кредитним договором від 16 квітня 2008 року №11334123000 в сумі 28 979,77 доларів США, яка складається із: строкової заборгованості за наданим кредитом - 21 886,40 доларів США; простроченої заборгованості за наданим кредитом - 1837,58 доларів США; заборгованості за відсотками, у тому числі простроченої заборгованості - 5255,79 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів - відмовлено.

Зустрічний позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 11334123000 станом на 05 липня 2016 року у загальній сумі 28979,77 доларів США, яка складається із: строкової заборгованості за наданим кредитом - 21 886,40 доларів США; простроченої заборгованості за наданим кредитом - 1 837,58 доларів США, заборгованості за відсотками, у тому числі простроченої заборгованості - 5 255,79 доларів США.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 11334123000 станом на 05 липня 2016 року у загальній сумі 28 979,77 доларів США, яка складається із: строкової заборгованості за наданим кредитом - 21 886,40 доларів США; простроченої заборгованості за наданим кредитом - 1 837,58 доларів США, заборгованості за відсотками, у тому числі простроченої заборгованості - 5 255,79 доларів США.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 11334123000 станом на 05 липня 2016 року у загальній сумі 28 979,77 доларів США, яка складається із: строкової заборгованості за наданим кредитом - 21 886,40 доларів США; простроченої заборгованості за наданим кредитом - 1837,58 доларів США, заборгованості за відсотками, у тому числі простроченої заборгованості - 5255,79 доларів США.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_6 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 16 квітня 2008 року № 11334123000 станом на 05 липня 2016 року у загальній сумі 28 979,77 доларів США, яка складається із: строкової заборгованості за наданим кредитом - 21 886,40 доларів США; простроченої заборгованості за наданим кредитом - 1 837,58 доларів США, заборгованості за відсотками, у тому числі простроченої заборгованості - 5 255,79 доларів США.

Стягнуто у дольовому порядку з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 10 780 грн 47 коп., тобто по 2 695 грн 12 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду, в частині відмови йому у позові про визнання недійсними кредитного та іпотечного договорів, задовольнити його позовні вимоги та прийняти нове рішення, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В решті частини судове рішення не оскаржується.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_7, розглянувши письмові заперечення проти апеляційної скарги представника ПАТ «Укрсиббанк», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 16 квітня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №11334123000, відповідно до якого банк зобов'язався надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті у сумі 28 500 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів у порядку і на умовах, визначених цим договором.

Того ж дня між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки, за яким іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1, яка є власністю іпотекодавця на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області Чичековою О.А. 16 квітня 2008 року за реєстровим № 2113 (т. 1, а. с. 19-21).

Згідно з випискою та кредитних документів від 16 квітня 2008 року за рахунком НОМЕР_1 та платіжним дорученням від 16 квітня 2008 року № 12231, банком видано ОСОБА_3 кредитні кошти у розмірі 28 500 доларів США (т. 1, а. с. 72, 73).

16 березня 2016 року банком боржнику направлена вимога про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором (т. 1, а. с. 86-91).

Згідно з довідкою-розрахунком, заборгованість ОСОБА_3 за кредитом, станом на 05 липня 2016 року, становила 28 979,77 доларів США та складалася із: строкової заборгованості за наданим кредитом - 21 886,40 доларів США; простроченої заборгованості за наданим кредитом - 1837,58 доларів США, заборгованості за відсотками, у тому числі простроченої заборгованості - 5255,79 доларів США (т. 1, а. с. 92-104).

Відмовляючи ОСОБА_3 у позові про визнання недійсними договору кредиту та договору іпотеки від 16 квітня 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 не надав доказів, які б вказували на те, що він помилявся щодо обставин укладення договорів або про наявність умислу банку діяти недобросовісно відносно боржника. Крім того, немає підстав вважати, що умови договору були несправедливими, в розумінні положень ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів».

З висновками суду не можна не погодитися.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Відповідно до принципу свободи договору, закріпленого в ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Звертаючись із позовом про визнання недійсними договорів та не погоджуючись із судовим рішенням, ОСОБА_3 посилався на те, що кредитний договір є несправедливим, оскільки кредитні кошти надані банком боржнику в іноземній валюті і виконання умов договору - погашення кредиту та процентів за користування кредитними коштами, повинно було проводитися в іноземній валюті за відсутності у банку ліцензії на право здійснення операцій з використанням валютних коштів.

З цими доводами позивача погодитися не можна.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

У зв'язку з наведеним вище слід дійти висновку про те, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, - стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 16 квітня 2008 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

За таких обставин доводи ОСОБА_3 про те, що банком було неправомірно надано кредитні кошти в іноземній валюті на час укладення спірного договору є безпідставними.

Не заслуговують на увагу і посилання позивача на те, що банк не мав ліцензії на здійснення операцій з іноземною валютою, оскільки відповідачем до матеріалів справи долучена банківська ліцензія № 75 та дозвіл № 75-3, згідно яких зареєстрований 28 жовтня 1991 року ПАТ «УкрСиббанк» мав право на здійснення валютних операцій в порядку визначеному Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Посилання у скарзі на неконкретність формулювання дозволу Національного банку України на здійснення ПАТ «УкрСиббанк» кредитування в іноземній валюті, як підставу для встановлення факту відсутності у банку ліцензії на здійснення валютних операцій, є неспроможними, оскільки предметом даного спору є кредитний договір від 16 квітня 2008 року, а не діяльність фінансових установ з зазначеного питання.

Що стосується доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про недійсність договорів з підстав несправедливості умов, в розумінні положень ст.ст.11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, ненадання інформації про сукупну вартість кредиту, переваги та недоліки запропонованого банком кредитування, ненаданням розрахунку суми відсотків за користування кредитом, не попередження про валютні ризики, то ці посилання колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон ) у редакції, чинній на час укладення оспорюваного кредитного договору, передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, містить перелік умов, які є несправедливими, однак цей перелік не є вичерпним, а частина 6 вказує на те, що у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Права споживача в разі придбання ним продукції у кредит встановлені статтею 11 Закону, частина 5 якого передбачає, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом;

2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Між тим, як убачається з матеріалів справи, укладений сторонами кредитний договір містить наступні умови: 1) розмір відсоткової ставки складає 12,50% річних (1.3.1); 2) щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 325 доларів США (п. 1.2.2); 3) нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів у періоді (30/360) на залишок заборгованості (п.1. 3.3).

Стаття 534 ЦК України передбачає, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Пунктом 1.6 спірного договору визначено наступний порядок виконання позичальником своїх зобов'язань у разі несвоєчасного та/чи неповного внесення чергового мінімально необхідного платежу та/чи іншого платежу за договором: прострочені комісії; строкові комісії; прострочені проценти; строкові проценти; прострочена сума основного боргу; строкова сума основного боргу; штрафні санкції за договором. У випадку перерахування коштів на погашення кредиту банк вправі самостійно перерозподіляти кошти позичальника, що надійшли відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті договору, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок.

Позивач ОСОБА_3 погодився з такими умовами та підписав кредитний договір, використовув кредитні кошти та вносив на рахунок банку суми за користування кредитом до грудня 2014 року, про що він зазначив в судовому засіданні апеляційного суду.

Крім того, матеріали справи не містять даних про звернення ОСОБА_3 до ПАТ «УкрСиббанк» щодо незгоди з умовами договору, роз'яснення кредитного договору, чи окремих його пунктів.

Ураховуючи наведене, підстави вважати, що укладений сторонами договір є недійсним у зв'язку з невідповідністю його вимогам закону, зокрема ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», як такого, що містить несправедливі для позивача умови, відсутні, а тому висновок, якого дійшов суд першої інстанції, є обґрунтованим.

При цьому, як вбачається з рішення суду, в ньому наведений повний перелік обставин, з якими не погодився позивач, оспорюючи договір, та, з посиланням на норми матеріального права, надано детальне спростування доводів позовної заяви ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги позивача з цього питання повторюють зміст позовної заяви та зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції дана належна оцінка. Тому, підстав для скасування рішення не вбачається.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_3 мав можливість ознайомитися з усіма умовами спірного договору та вирішити для себе - укладати його, чи ні.

Доводи апеляційної скарги про те, що банк не попередив позивача про валютні ризики, є необґрунтованими, оскільки це не є обов*язком банку, такі відомості є загальновідомими. Крім того сам позивач звернувся до банку з проханням про видачу кредиту в валюті і банк з цим погодився.

Інші доводи, що стосуються позовних вимог ОСОБА_3 про захист прав споживачів не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з урахуванням обставин справи та норм матеріального права, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про те, що волевиявлення ОСОБА_3 на укладення кредитного та іпотечного договорів було вільним та відповідало його внутрішній волі; договори не містять несправедливих умов для боржника, який був належним чином повідомлений про всі обставини, пов*язані з отриманням кредиту в іноземній валюті та виконанням зобов*язань; факт обману ОСОБА_3 банком при укладенні договорів або помилка боржника при підписанні договорів не доведені в судовому засіданні.

В рішенні повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду у суді першої інстанції та могли вплинути на рішення суду позивачем апеляційному суду не надано.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст. 308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді: С.А.Попова

Т.Б.Ткаченко