Рішення № 64971260, 22.02.2017, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/181/16-ц

Провадження по справі 2/305/40/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.02.2017 року Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого - судді Ємчук В.Е.

за участю: секретаря - Орос С.Ю.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди. Позов мотивував тим, що з часу свого народження 11.01.1960 року він проживав з батьками у місті Рахів, Закарпатської області. Його батько, ОСОБА_5, помер 01.04.2014 року, а 02 жовтня 2014 року померла мати позивача, ОСОБА_6. Після смерті батьків залишилося спадкове майно, а саме, житловий будинок з прилеглими прибудинковими будівлями, що розташовані за адресою: Закарпатська область, м.Рахів, вул.Київська, 35. Після смерті матері, у жовтні 2014 року, позивач довідався, що у листопаді 2013 року його батьком ОСОБА_5 був укладений договір дарування будинку за адресою м.Рахів, вул.Київська, 35, на користь колишньої дружини рідного брата позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4. Однак, як зазначив позивач, ним за власні кошти проводився ремонт і обслуговування будинку, який належав його батькам, а тепер належить на підставі договору дарування ОСОБА_4. Для ремонту позивачем за власні кошти були закуплені будівельні матеріали на загальну суму 42859,73 гривні. Вважає, що йому, відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України, має бути відшкодовано майнову шкоду, яку просить стягнути з відповідачів в сумі 42859,73 гривні та судові витрати.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та пояснив, що він проживав з батьками у одному дворогосподарстві за №35 по вул.Київська у місті Рахів. Маючи намір оформити спадщину після смерті матері він звернувся до Рахівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину та довідався про те, що у 2013 році будинок, що належав його батькам був подарований ОСОБА_4. Враховуючи, що ним витрачено значні кошти на ремонт будинку батьків, тому просить стягнути з відповідачів 42859 гривень 73 копійки витрат, понесених ним на закупівлю оздоблювальних матеріалів та судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та пояснив, що ОСОБА_4 в законний спосіб набула права власності на будинок, що належав ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Договір дарування не несе жодних правових підстав для відшкодування позивачу будь-яких збитків, а тому просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, відповідно до ч.9 ст.74 ЦПК України про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом розміщення оголошення в газеті «Новини Закарпаття» №115 від 11 жовтня 2016 року, заперечень проти позову та заяв про відкладення розгляду справи суду не подавав.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно дост. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зіст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 10 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зіст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 57 ЦПК України, встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно дост. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Стаття 11 Цивільного кодексу України, встановлює підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Позивач предявивши даний позов мотивував заподіяння йому матеріальної шкоди тим, що він ще за життя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проводив ремонт будинку, що належав його батькам, зокрема закуповував за власні кошти будівельно-оздоблювальні матеріали на загальну суму 42859,73 гривні.

Як встановлено з показів сторін, наданих в ході розгляду справи, позивач вважав, що після смерті батьків йому належатиме житловий будинок в порядку спадкування, а тому він здійснював там ремонтні роботи.

Однак, ще за життя його батьки розпорядилися іншим чином: 08 листопада 2013 року власником будинку №35 по вул.Київська, у місті Рахів, Закарпатської області за договором дарування, що був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, стала відповідач, ОСОБА_4, в цілій частині, у звязку з чим проведено державну реєстрацію права останньої на вказане майно.

Зі змісту статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.ст.717, 719 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Отже, виходячи з зазначених норм та встановлених в ході розгляду справи обставин слідує, що ОСОБА_4 є правомірним набувачем майна (будинку), що належало батькам позивача та в якому, зі слів позивача, він здійснював ремонт витративши власні кошти.

В ході розгляду справи не було встановлено жодних обставин, за яких позивач ОСОБА_1 мав би право на відшкодування збитків, понесених ним, у звязку із закупівлею матеріалів для ремонту будинку, що є предметом позову.

Так, згідно з наданими суду накладними, деякі з яких навіть належним чином не завірені, слідує, що зазначені у них товари відпущені ОСОБА_1 у березні 2005 року, липні та вересні 2009 року, липні та жовтні 2010 року однак, дійти висновку, що їх оплачував ОСОБА_1 власними коштами неможливо. Ба більше, жодних доказів підтвердження зазначених матеріалів для ремонту саме будинку №35 по вул.Київська, у місті Рахові, Закарпатської області, суду не надано.

Також, відповідно до частини 1статті 1166 ЦК Українимайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6 (зі змінами та доповненнями) зазначено, що «розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи».

З встановлених в ході розгляду справи обставин жодним чином не встановлено того, що саме діями відповідачів було заподіяно шкоду позивачу.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначав про те, що він з часу свого народження проживав з батьками у місті Рахів Закарпатської області. Отже, правовідносини, які існували між позивачем та його батьками, фактично полягали у наймі житла, що врегульовано главою 59 ЦК України. За приписами ст.ст. 815, 819 ЦК України наймач зобов'язаний утримувати будинок в належному стані, забезпечувати збереження житла, здійснювати поточний ремонт, вносити плату за комунальні послуги, тощо. Отже, позивач здійснюючи ремонт у будинку, про який він зазначав у позовній заяві, фактично виконував свій цивільний обовязок.

Фактичний аналіз змісту наявних у матеріалах справи доказових матеріалів свідчить про те, що позивачем не доведено факту заподіяння йому шкоди майнового характеру, внаслідок зазначеної ним ситуації - з проведенням ремонту в будинку №35 по вул.Київська у місті Рахів, Закарпатської області, в частині або існування протиправної поведінки відповідачів, причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою відповідачів та шкодою майнового характеру, а також наявності самої матеріальної шкоди.

Відсутність цих обовязкових елементів, виключає наявність складу цивільного правопорушення, за наявності якого можуть бути задоволенні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди.

Крім того, будинок, що являвся предметом позову, був за життя батьків позивача відчужений ними в користь ОСОБА_4, отже будинок не являвся предметом спадкових прав, відповідно до яких позивач, мав би право предявити вимоги про відшкодування шкоди (збитків), заподіяних спадкодавцем, що унеможливлює задоволення даного позову.

Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними та процесуальними правами та здійснює своє право на захист (ст.12 ч.1, ст.20 ч.1 ЦК України, ст.10 ч.1, ст.11 ч.2 ЦПК України); рішення судом про задоволення позову може бути прийняте лише за умови пред'явлення вимог до належного відповідача та їх обґрунтованості й доведеності саме щодо такого відповідача у відповідному процесі (ст.ст.57-60,212-215 ЦПК України).

Позивач, діючи вільно, на свій розсуд, просив стягнути матеріальну шкоду предявивши позов, у тому числі до ОСОБА_3, який, згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрів до 2013 року щодо обєкта нерухомого майна, не є належним відповідачем за даним позовом, оскільки будинок, що являвся предметом позову, за договором дарування від 08.11.2013 року перейшов у власність ОСОБА_4, що також є підставою для відмови у задоволенні даного позову.

У відповідності до ст.88 ЦПК України, з врахуванням відмови у задоволенні позову суд також відмовляє у задоволенні стягнення з відповідачів на користь позивача судових витрат.

На підставі наведеного, ст.ст. 10, 58, 60, 88, 212, 213, 223 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено у судову палату з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: В.Е. Ємчук

З оригіналом вірно:

Суддя Рахівського районного суду: В.Е.Ємчук