Ухвала суду № 64971111, 23.02.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 225/1020/14-ц Номер провадження 22-ц/775/104/2017

Головуючий у 1 інстанції Челюбєєв Є.В.

Доповідач Санікова О.С.

Категорія 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Санікової О.С.

суддів Дундар І.О., Канурної О.Д.

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Торецька» Торецької міської ради, виконавчого органу Торецької (Дзержинської) міської ради Донецької області, Торецької міської ради про зобов'язання виконати певні дії, усунення перешкод та відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 листопада 2016 року,

в с т а н о в и в :

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 листопада 2016 року, яким у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Торецька» Торецької міської ради, виконавчого органу Торецької (Дзержинської) міської ради Донецької області, Торецької міської ради про зобов'язання виконати певні дії, усунення перешкод та відшкодування моральної шкоди відмовлено, - та ухвалити рішення, яким зобов'язати виконавчий орган Торецької міської ради виписати сім'ю ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1; визнати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 незаконним; зобов'язати Торецьку міську раду скасувати рішення про приватизацію землі ОСОБА_2 під квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати виконавчий орган Торецької міської ради направити в БТІ рішення виконкому від 1981 року для складання нового технічного паспорта будинку АДРЕСА_1 або для внесення змін.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на однобічність розгляду справи, що є порушенням вимог ст. 8 Конституції України; ухвалюючи рішення суд першої інстанції не врахував і не прийняв до уваги прийняті рішення про те, що відповідач ОСОБА_2 прописався до бабусі тимчасово і не мав права перепрописуватися на постійний час, що підтверджено ст. 99 ЖК УРСР а також постановою про відмову у порушенні кримінальної справи Торецьким МВВС від 29.10.2012 року; УЖКГ не мало права продавати квартиру, в якій проживала до смерті ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_2 не був наймачем квартири будинку АДРЕСА_1; не можна визнати законним рішення нотаріуса про посвідчення продажу квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, оскільки під зазначеним номером вона вже була продана, а крім того, покупцем договір купівлі-продажу ОСОБА_2 не підписаний, тому угода вважається нікчемною і договір є незаконним; суд не врахував той факт, що Торецька міська рада прийняла рішення про приватизацію земельної ділянки до квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_2, коли земельна ділянка вже була приватизована ним (ОСОБА_1) раніше за рішенням міськради, яке є законним і яке ніхто не скасовував; суд не дав можливості надати додаткові документи на підтвердження позову, необґрунтовано відхиливши клопотання про зупинення слухання справи до розгляду його заяви міською радою з питання скасування рішення про нумерацію земельних ділянок; розглядаючи його позовні вимоги до ОСОБА_2 щодо межі із-за паркана, суд спотворив нормативні документи; суд порушив ст.ст. 10, 15 ЦПК України; ухвалюючи рішення суд не прийняв до уваги рішення виконкому від 1981 року відносно міни квартир; суд не прийняв до уваги, що згідно інструкції від 1985 року КП «БТІ» зобов'язано було виконати рішення з видачі ордера на квартиру АДРЕСА_1 і нумерація квартир у будинку НОМЕР_1 здійснюється зліва на право, стоячи до будинку і сонцю обличчям (наказ №127 від 24.05.2001 року із змінами у 2013 році); суд також не врахував, що, всупереч поясненням представника КП «БТІ», згідно реєстраційного посвідчення на 6/20 АДРЕСА_1 номер квартири відсутній.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги.

Представники відповідачів - КП «Бюро технічної інвентаризації м. Торецька» Торецької міської ради, Торецької міської ради у судовому засіданні апеляційного суду заперечували проти апеляційної скарги, вважаючи рішення законним і обґрунтованим.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання апеляційного суду не з'явився; про час і місце розгляду справи повідомлений повісткою, отримання якої підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_1 придбав у приватну власність 9/20 житлового будинку АДРЕСА_1 житловою площею 74,9 кв. м, розташованого на земельній ділянці з надвірними спорудами. На підставі рішення Дзержинської міської ради ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності щодо земельної ділянки 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1.

Згідно договору купівлі-продажу від 27.01.1993 року власником 6/20 частини житлового будинку по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2; житловий будинок складається з одноповерхової кам'яної житлової споруди, житловою площею 34,1 кв.м.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №708441 від 05.03.2013 року за відповідачем ОСОБА_2 було проведено державну реєстрацію права на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_7, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно довідки №649 від 01.12.2009 року, виданої комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» домобудівництво, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 належить на підставі договору купівлі-продажу відповідачу ОСОБА_2, в той же час квартира АДРЕСА_1 належить на підставі договору купівлі-продажу позивачу ОСОБА_1

Відповідно до інформації КП «Бюро технічної інвентаризації» домобудівництво АДРЕСА_1 складається з трьох квартир: квартира НОМЕР_2 загальною площею 127,4 кв.м, житлова - 74,9 кв.м; квартира НОМЕР_3 загальною площею 60,0 кв.м, житлова - 35,0 кв.м; квартира НОМЕР_4 загальною площею 69,3 кв.м, житлова - 34,1 кв.м. Нумерація квартир розташована зліва на право (що відповідає загальноприйнятому). Підтвердженням того, що нумерація квартир не змінювалась з 1949 року є поверхові плани та журнали внутрішніх обмірів. В договорах купівлі-продажу у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначена адреса: АДРЕСА_1, але в договорі ОСОБА_1 зазначена житлова площа 74,9 кв.м, що відповідає квартирі НОМЕР_2 (починаючи з 1949 року) та складає 9\20 частин житлового будинку; номера квартир ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідають нумерації квартир на місцях. Відповідно до архівних документів 1949 року квартира, що має велику загальну площу в будинку АДРЕСА_1

З наданих позивачем письмових доказів суд зробив висновок, що фактична адреса квартири ОСОБА_1 в частині нумерації будинку не відповідає адресі, яка вказана в правовстановлюючих документах. Тобто спір, що виник між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 виник у зв'язку із плутаниною в нумерації квартир, що розташовані по вулиці Руднічній, в договорах купівлі-продажу.

Судом оглянуто копію технічного паспорту будинку АДРЕСА_1, в якій розташовані квартири НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, виданого начальником БТІ, порівняно розмір житлових приміщень та встановлено, що в нумерації квартир вказаної будівлі при оформленні правовстановлюючих документів дійсно допущено помилку, тобто житлова площа - 74,9 кв.м, яку займає позивач ОСОБА_1 відповідає нумерації квартири НОМЕР_2, а житлова площа 34,1 кв.м, яку займає відповідач ОСОБА_2, відповідає нумерації квартири НОМЕР_4.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення ОСОБА_2 порушень при будівництві огородження суд послався на положення пункту 6.7 Державних будівельних норм України (ДБН Б.2.2-5:2011) «Благоустрій територій», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлового комунального господарства №259 від 28 жовтня 2011 року, відповідно до якого дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови. Висота огородження має бути не більше ніж 2,0м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

При цьому суд зазначив, що дотримання нормативної інсоляції підлягає доказуванню шляхом залучення спеціаліста або проведення експертного дослідження, що входить в обов'язок доказування позивача, а тому цей показник не може визначатися з позиції припущення.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов'язання пересадити ялину суд зазначив, що відповідно до ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення,при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Суд також зазначив, що Державними будівельними нормами - ДБН 79-92 «Житлові будинки для індивідуальних забудовників України» були встановлені такі відстані для зелених насаджень: від стін будинків та споруд до осі дерев - 5 м, для кущів - 1,5 м; від межі сусідньої ділянки до осі дерев - 3 м, для кущів - 1 м. Ці норми стосуються дерев з діаметром крон до 5 м та мають бути збільшені для дерев з кроною більшого діаметра. Гілки дерев та кущів не повинні перетинати межі сусідніх ділянок. У разі проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі ділянок мають право відрізати їх, якщо таке проникнення є перепоною у використанні ділянки за цільовим призначенням (стаття 105 ЗК).

Згідно ст. 104 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

В той же час ОСОБА_1, звертаючись до суду з позовом про зобов'язання відповідача ОСОБА_2 пересадити ялину від межі не ближче 3 метрів, не обґрунтував та не надав доказів такої необхідності з огляду на положення ст. 104 ЗК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог щодо: зобов'язання КП «БТІ м. Торецька» скласти новий технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 або внести відповідні зміни; зобов'язання виконавчий орган Торецької міської ради зняти з реєстрації в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 та членів його родини; зобов'язання Торецьку міську раду змінити рішення про видачу акта на землю ОСОБА_2 під квартиру НОМЕР_4; скасування рішення про державну реєстрацію державним нотаріусом договору купівлі-продажу ОСОБА_2 за №491 від 27.01.1993 року; скасування рішення Торецької міської ради з питання оформлення документів і видачі державного акту на землю ОСОБА_2; визнання факту проживання ОСОБА_1 та членів його родини в квартирі АДРЕСА_1 та визнання їх власністю, як пов'язаних між собою, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 застосував невірний спосіб захисту своїх порушених прав з огляду на те, що відповідно до нормативних документів реєстрація об'єктів нерухомості (нумерація квартир, приміщень) здійснюється комунальним підприємством в межах адміністративно-територіальних одиниць, а згідно пояснень позивача для усунення розбіжностей в нумерації квартир він до відповідних органів не звертався.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції виходив з не встановлення протиправних дій відповідачів.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 про усунення порушень при будівництві огородження та зобов'язання пересадити ялину суд першої інстанції виходив з їх недоведеності, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на обгрунтування позовних вимог в цій частині, зокрема доказів порушення відповідачем нормативів при спорудженні паркану між їх земельними ділянками та розташування насаджень (ялини) на межі, незважаючи на те, що суд неодноразово надавав позивачу можливість надати будь-які докази.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, пов'язаної саме з порушенням права користування власністю, суд виходив з не встановлення порушень права користування земельною ділянкою та власністю, так само як і протиправність дій відповідача ОСОБА_2

Такі висновки суду є правильними.

Відповідно до ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльність органу влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.

Таким чином, під способом захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Разом з тим, особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права частіше за все визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2, Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Торецька» Торецької міської ради, виконавчого органу Торецької (Дзержинської) міської ради Донецької області, Торецької міської ради про зобов'язання виконати певні дії, усунення перешкод та відшкодування моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що він працював помічником прокурора м. Добропілля, заступником прокурора м. Дзержинська, де був поставлений на квартирний облік і у відповідності до ст. 58 ЖК України отримав ордер №4046, виданий виконкомом Дзержинської міської ради від 06.05.1981 року за №117 на заселення в квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 221 м2 знаходився у комунальній власності АДРЕСА_1 складала 9/20 вказаної площі. 4 листопада 1992 року за договором купівлі-продажу, який зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_5 державним нотаріусом, він придбав зазначену квартиру у власність.

На підставі рішення Дзержинської міської ради №5/19-10 від 25.04.2008 року на його ім'я виданий Державний акт на земельну ділянку 0,1 га для обслуговування квартири АДРЕСА_1.

Але під час оформлення «сусідом» ОСОБА_2 документів на земельну ділянку він дізнався, що за документами БТІ їх (ОСОБА_1) квартира вказана під НОМЕР_2, а квартира ОСОБА_2 під НОМЕР_4, який оформив зазначену квартиру в свою власність за договором купівлі-продажу, який зареєстрований нотаріусом за №491 від 27.01.1993 року.

Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно інформації КП Бюро технічної інвентаризації м. Дзержинська домоволодіння АДРЕСА_1 складається з трьох квартир: квартира 1 - загальна площа 127,4 кв.м, житлова - 74,9 кв.м; квартира 2 - загальна площа 60,0 кв.м, житлова - 35,0 кв.м; квартира 3 - загальна площа 69,3 кв.м, житлова - 34,1 кв.м. Зазначена нумерація квартир вказана в інвентарній справі №6940 з 1949 року та не змінювалась по теперішній час.

З наданих позивачем документів вбачається, що він займає квартиру загальною площею 127,4 кв.м, житловою - 74,9 кв.м, яка значиться під НОМЕР_4.

Так, згідно архівного витягу з рішення №117 виконкому Дзержинської міської ради народних депутатів Донецької області від 6 травня 1981 року зазначеним рішенням дозволено обмін у зв'язку з реконструкцією міста ОСОБА_4, який проживає: АДРЕСА_1 із 3-х кімнат, житловою площею 75 кв.м, склад сім'ї 1 чоловік, з ОСОБА_5, який проживає: АДРЕСА_2, із 2-х кімнат житловою площею 27,3 кв.м.

Отже, номер квартири житловою площею 75 кв.м в рішенні виконкому Дзержинської міської ради зазначений не у відповідності даних КП Бюро технічної інвентаризації м. Дзержинська.

З урахуванням зазначеного рішення у подальшому були оформлені і всі інші документи на квартиру на ім'я ОСОБА_1: 13 травня 1981 року ОСОБА_1 виданий ордер №4046 на право заняття квартири НОМЕР_4; 4 листопада 1992 року укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав 9/20 частин житлового будинку НОМЕР_1, квартиру НОМЕР_4 по АДРЕСА_1, житловою площею 74,9 кв.м, розташовану на земельній ділянці з надвірними спорудами; 11 вересня 2008 року ОСОБА_1 виданий державний акт про право власності на земельну ділянку, серія НОМЕР_6, площею 0,1000 га, розташованої по АДРЕСА_1

Проте ОСОБА_1 не вирішувалось питання приведення документів на свою квартиру у відповідність із даними КП БТІ.

Звертаючись до суду за захистом своїх прав з даним позовом ОСОБА_1 просив скасувати рішення про реєстрацію державним нотаріусом договору купівлі-продажу саме ОСОБА_2 за №491 від 27.01.1993 року; скасувати рішення Дзержинської міської ради з питання оформлення документів і видачі державного акту на землю ОСОБА_2; зобов'язати начальника БТІ оформити новий технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 або внести відповідні зміни з огляду на те, що нумерація його квартири є правильною, а неправильною є нумерація квартири відповідача ОСОБА_2.

Виходячи із встановлених обставин та приведених норм матеріального права апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що по даній справі ОСОБА_1 обраний не вірний спосіб захисту своїх прав.

Доводи апеляційної скарги щодо зазначеного висновку суду не мають правового значення, оскільки не містять доводів на спростування саме висновку про неправильно обраний спосіб захисту.

При цьому суд правильно послався на розділ 11 «Порядок внесення поточних змін до інвентаризаційних документів» Інструкції про Порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року №127 (зі змінами та доповненнями), відповідно до якого у разі виявлення змін щодо складу, технічного стану, власників будинку тощо бюро технічної інвентаризації вносить до інвентаризаційних документів відповідні виправлення чи доповнення; при наявності змін технічний паспорт замінюється на новий з позначкою про це в старому технічному паспорті.

Як встановлено судом для усунення вказаних розбіжностей до відповідних органів (а саме КП БТІ м. Дзержинська (Торецька) ОСОБА_1 не звертався. А звернення 25.11.2016 року ОСОБА_1 із заявою про встановлення нумерації квартир будинку АДРЕСА_1 до Торецької міської ради не може вважатися зверненням до належного органу, оскільки міська рада не уповноважена вирішувати зазначені питання.

Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення порушень при будівництві паркану, ОСОБА_1 посилався на те, що ОСОБА_2 не погодив з ним будівництво паркану в частині межі, встановленої відповідними документами; при будівництві паркану ОСОБА_2 протягом 10 м 10 см поставив п'ять металевих опор для кріплення профнастилу і приварив металеві опори в кількості 5 штук товщиною 10 см і висотою від землі 75 см; крім того, на їх землі забетоновано до кожної опори по 4 і більше цеглин, що заважає проведенню земельних робіт і порушує естетику площі городу, чим спричинює йому моральну шкоду; ОСОБА_2 на своїй території посадив дерево -ялину на відстані від межі на 0.50 см, в той час як він повинен був посадити дерево не ближче 3 метрів від межі, яка виросла більше 2 метрів; вона буде затіняти їх город.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, всупереч зазначених норм процесуального права, ОСОБА_1 на доведеність обставин, викладених в позовній заяві не надано будь-яких належних та допустимих доказів, в тому числі і доказів того, що саме на його земельній ділянці ОСОБА_2 забетоновані до кожної опори по 4 і більше цеглин.

Доводи апеляційної скарги висновки суду і в цій частині не спростовують, оскільки також не містять посилання на конкретні докази на підтвердження порушень, допущених відповідачем ОСОБА_2

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд всупереч нормативним документам неправильно зазначив висоту паркана та відстань від межі щодо насадження (ялини) не має правового значення, оскільки не спростовує висновок суду щодо ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження цих вимог.

Таким чином, розглядаючи справу суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами, повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи і заперечення сторін, встановленим фактам і доказам дав вірну правову оцінку. Висновки суду ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст.303-304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 25 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Судді: