Рішення № 64964964, 27.02.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/144/17Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3» про захист прав споживачів, визнання несправедливими окремих умов кредитного договору, визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним кредитного договору в цілому, стягнення незаконно отриманих коштів,-

в с т а н о в и л а :

В березні 2016 року ПАТ «ОТП ОСОБА_3» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 24 грудня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП ОСОБА_3» правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП ОСОБА_3» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № ML-0CV/029/2007, на виконання умов якого, на підставі кредитних заявок від 24 грудня 2007 року, 24 березня 2008 року та 24 березня 2008 року банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 22 900 швейцарських франків.

Проте, ОСОБА_6 в свою чергу неналежно виконує взяті на себе зобовязання, у звязку з чим станом на 01 березня 2016 року утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 556723.72 гривень, яка складається із: заборгованості по кредиту в розмірі 16813.39 швейцарських франків, що еквівалентно по курсу НБУ 454 469.29 гривень; заборгованості по процентах за користування кредитом в розмірі 3782.97 швейцарських франків, що в еквіваленті по курсу НБУ становить 102 254.43 гривень.

На забезпечення виконання грошових зобовязань за кредитним договором 24 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_7 було укладено договір поруки № SR-0CV/029/2007, відповідно до якого поручитель прийняв на себе зобовязання відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його зобовязань перед кредитором в повному обсязі.

У звязку з утвореною заборгованістю та неналежним виконанням боржником своїх зобовязань ПАТ «ОТП ОСОБА_3» просило суд стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в солідарному порядку заборгованість по кредиту в розмірі 454 469.29 гривень та заборгованість по відсоткам за користування кредитом в розмірі 102 254.43 гривень, а також судовий збір в розмірі 8350.87 гривень.

У травні 2016 року ОСОБА_6 подав до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «ОТП ОСОБА_3» про захист прав споживачів, визнання несправедливими окремих умов кредитного договору, визнання недійсним окремих пунктів кредитного договору, визнання недійсним кредитного договору в цілому, стягнення незаконно отриманих коштів, посилаючись на те, що 24 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ЗАТ «ОТП Банком» правонаступником якого є ПАТ «ОТП ОСОБА_3» укладено кредитний договір № ML-0CV/029/2007, відповідно до якого позивач за зустрічним позовом отримав кредит у сумі 22900 швейцарських франків.

ОСОБА_6 вказує, що вказаний договір укладений з чисельними, грубими порушеннями законодавства, які полягають в тому, що він отримав текст спірного договору в день його підписання і часу для його вивчення в нього не було. Крім того, банк не виконав вимог ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобовязаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови.

Крім того, ОСОБА_6 зазначає, що йому не було розяснено про типи відсоткових ставок, не проведено розяснень, який тип відсоткової ставки встановлено саме йому. При цьому вказує, що пункти договору суперечать один одному та додатку № 2 до Договору, а тому є такими, що прямо вводять його в оману, оскільки він був позбавлений можливості прогнозувати свої витрати при погашенні кредиту.

Також Договором передбачено обовязок позичальника сплатити на користь Банку комісію за управління кредитом, проте при укладенні вказаного договору жодних доручень за плату вчиняти будь-які правочини від імені позичальника та за його рахунок він банку не надавав. Окремий договір комісії між сторонами не укладався.

Таким чином передбачена умовами кредитного договору сплата комісійної винагороди в розмірі 338.42 швейцарських франків від загальної суми кредиту є несправедливою умовою договору та відповідно до положень ст.. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» являється нікчемною з моменту укладення кредитного договору.

Крім того, введення в оману позичальника перед підписанням спірного кредитного договору проявилося в тому, що формування волі ОСОБА_6 відбулось під впливом неповної та суперечливої інформації, яка не відповідала дійсності, а виконання спірного правочину направлено на отримання банком прихованого прибутку та виникнення непередбачених втрат у самого позичальника.

На підставі викладеного, ОСОБА_6 просив суд визнати частково недійсними положення пункту 2 частини 1 кредитного договору № ML-0CV/029/2007 від 24 грудня 2007 року, укладеному між ЗАТ «ОТП ОСОБА_3», правонаступником якого є ПАТ «ОТП ОСОБА_3» та ним в частині оплати комісії банку; визнати недійсними положення пунктів 1.4.1.1.2; 1.4.1.1.3; 1.4.1.1.4; 1.4.1.1.5 частини №2 вказаного кредитного договору; визнати несправедливими умови пункту 3 даного кредитного договору; визнати недійсним кредитний договір № ML-0CV/029/2007 від 24 грудня 2007 року; стягнути з ПАТ «ОТП ОСОБА_3» незаконно отримані кошти як комісію банку на загальну суму 338.42 швейцарських франків, що еквівалентно на день подачі даної зустрічної позовної заяви 8769.94 гривень.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 травня 2016 року вказані позови обєднані в одне провадження.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2016 року в задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ «ОТП ОСОБА_3» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку та задовольнити первісні позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції лише в частині відмови в задоволенні первісного позову.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено заборгованість та пропущений строк позовної давності.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до частини 1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП ОСОБА_3», правонаступником якого є ПАТ «ОТП ОСОБА_3» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір № ML-0CV/029/2007 (а.с.4-9), за умовами якого банк надає кредит в сумі 22900 швейцарських франків строком до 23 грудня 2022 року з використанням плаваючої процентної ставки (Фіксований відсоток 5.99% + FIDR). Позичальник зобовязався повертати кредит та нараховані проценти щомісяця відповідно до графіку (п.п.1.5.1, 1.5.1.1 кредитного договору).

Вказаний графік доданий апелянтом (т.1 а.с.217-224).

Кредит видається: перший транш на споживчі цілі-11330.05 швейцарських франків, на оплату комісії банку 169.95 швейцарських франків; другий транш-на споживчі цілі 5615.76 швейцарських франків, на оплату комісії банку 84.23 швейцарських франків; третій транш на споживчі цілі-5615.77 швейцарських франків, на оплату комісії банку 84.24 швейцарських франків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 1.7.2 додаткового договору від 24 грудня 2007 року, встановлено, що видача кредиту здійснюється згідно з кредитною заявкою позичальника у безготівковій формі, шляхом перерахування всієї суми кредиту чи траншу, зменшену на утриману комісію банку у розмірі визначеному тарифами, на поточний рахунок. Для подальшого отримання кредиту готівкою, а також у випадку перерахування кредиту на поточний рахунок продавця, позичальнику необхідно конвертувати отриману суму кредиту в іншу валюту 1-ї групи класифікатора (долари США чи євро) чи продати кредит отриманий в іноземній валюті за національну валюту(українська гривня) на міжбанківському валютному ринку України.(а.с.9)

Банк виконав взяті за договором зобовязання, що підтверджується кредитними заявками (т.1 а.с.12-14).

Відповідач зобовязання порушив, внаслідок чого станом на 1 березня 2016 року утворилась заборгованість по кредиту в розмірі 16813.39 швейцарських франків та заборгованість по відсоткам 3782.97 швейцарських франків, що підтверджується розрахунком наданого позивачем, остання проплата боржником була здійснена 30 грудня 2014 року.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

З метою забезпечення зобовязання за кредитним договором 24 грудня 2007 року між Банком та ОСОБА_7 було укладено договір поруки №SR-0CV/029007 відповідно до умов якого остання зобовязалась відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобовязань перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобовязань.(т.1 а.с.10-11)

Пунктом 1.9 кредитного договору сторони домовились, що незважаючи на інші положення цього договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобовязань в цілому або у визначеній банком частині у випадку невиконання позичальником та/або поручителем своїх боргових та/чи інших зобовязань за цим договором. При цьому, зобовязання позичальника щодо дострокового виконання Боргових зобовязань в цілому настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути проведено позичальником протягом 30 календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги.

26 лютого 2016 року, банк скориставшись вказаним правом, на підставі ст..1050 ЦК України, як боржнику так і поручителю, предявив вимогу про дострокове виконання боргових зобовязань.(а.с.15-20)

Частинами 1,4 статті 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів приходить до висновку, що позичальник ОСОБА_6 неналежним чином виконував свої зобовязання за договором, а тому у Банку виникло право дострокового стягнення всієї суми заборгованості.

Щодо доводів ОСОБА_7 в частині пропущення банком строку для звернення з вимогою до неї як до поручителя, то колегія суддів не погоджується з таким твердженням, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 Договору поруки №SR-0CV/029007 від 24 грудня 2007 року визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами (дата договору) і діє до повного виконання боргових зобовязань за кредитним договором. Відповідальність поручителя припиняється лише після виконання боргових зобовязань в повному обсязі.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення усіх зобовязань боржника за кредитним договором.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобовязання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобовязань за цим договором строк предявлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту порушення позичальником строку виконання зобовязання згідно з такими умовами або у звязку із застосуванням банком права на вимогу про повернення кредиту достроково порушення встановленого банком строку дострокового повернення позичальником кредиту.

Предявивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним, кредитор відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобовязання й міг предявити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту.

Вказаний правовий висновок викладений у Постанові ВСУ у справі № 6-1077цс15 від 02 вересня 2015 року.

Таким чином банк, предявивши 26 лютого 2016 року досудову вимогу до позичальника та поручителя, змінив строк виконання основного зобовязання, а тому звернувшись до суду 21 березня 2016 року не пропустив визначені законом шість місяців.

Вказана позиція колегії суддів також узгоджується із висновком ВСУ у справі № 6-190цс14 від 21 січня 2015 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобовязання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами ст. 1048 ЦК України ), що підлягає сплаті.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена в постанові ВСУ від 06 листопада 2013 року № 6-116цс13.

Щодо заявленого ОСОБА_6 23 травня 2016 року клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, то колегія суддів виходить з того, що відповідно до розрахунку заборгованості остання проплата позичальником тіла кредиту була здійснена 30 грудня 2014 року, процентів 23 вересня 2013 року, з позовом банк звернувся 21 березня 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Окрім цього суми сплачувались з перевищенням нарахованого місячного платежу, чим вчинювались дії, що свідчать про визнання боргу, а тому переривався строк позовної давності.(ч.1 ст.264 ЦК)

За таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині відмови банку у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості.

Керуючись ст.ст. 303,307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3» - задовольнити.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 12 жовтня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «ОТП ОСОБА_3» скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення яким:

Стягнути солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3» заборгованість за кредитним договором № ML-0CV/029/2007 від 24 грудня 2007 року у розмірі 556723 гривні 72 копійки.

Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП ОСОБА_3» судові витрати по 8768 гривень 42 копійки з кожного.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів.

Головуючий :

Судді :