Ухвала суду № 64962784, 21.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/5155/14-ц Головуючий у І інстанції Медведєв К. В.Провадження № 22-ц/780/1261/17 Доповідач у 2 інстанції Іванова І. В.Категорія 46 21.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

21 лютого 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.,

суддів - Сліпченка О.І., Гуля В.В.

при секретарі - Тимошевській С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до Київської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на землю та витребування земельних ділянок,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах КМУ та ДП «Київське лісове господарства» з вказаним позовом, мотивуючи тим, що відповідно до розпоряджень голови Київської районної державної адміністрації від 12.12.2007 року №№1368-1372 "Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадянам" вилучено із постійного користування ДП "Київське лісове господарство" змінено цільове призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею 4,995 га в межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району Київської області, на землі сільськогосподарського призначення та передано у власність громадян ОСОБА_6, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_7

Позивач стверджує, що вищезазначені розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації є недійсними, оскільки ними вилучено ліси загальною площею 4,995 га, які знаходилися в одному кварталі лісництва і є єдиним лісовим масивом, а тому Київська обласна державна адміністрація розпорядилась землями лісового фонду у вигляді єдиного масиві площею, яка перевищує 1 га, що свідчить про перевищення головою обласної державної адміністрації передбачених законом повноважень. Тому просив визнати недійсними розпорядження голови Київської обласної державної адміністрації від 12.12.2007 р. №№ 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельних ділянок у власність громадян»; визнати недійсними державні акти на право власності видані на ім'я ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, на земельні ділянки площею 0,999 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району, визнати недійсними державні акти на право власності ОСОБА_7, ОСОБА_6 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_5 на земельні ділянки площею 0,999 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району; витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, земельні ділянки площею 0,999 га у кожного на користь держави, витребувати із незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку площею 1,98 га і визнати за державою право користування на земельні ділянки загальною площею 4,995 га.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 13 березня 2015 року у задоволенні позову відмовлено. Зазначене рішення було оскаржено в судах різних інстанцій й постановою Верховного Суду України були скасовані рішення першої, апеляційної та касаційної інстанції і повернуто на новий розгляд до суду першої інстанціїз посиланням що судами не було встановлено з якого моменту КМУ та ДП «Київлісгосп» довідалися про порушення свого права.

Під час нового розгляду прокурор позов підтримав, просив його задовольнити та зазначив, що строк позовної давності не пропущено.

Представник Київської ОДА подав заяву про застосування строків позовної давності та просив в позові відмовити.

Представник ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5 просив відмовити в задоволенні позову, також подав заяву про застосування строків позовної давності.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду від 17 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду Перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а саме помилково визначено початок перебігу строку позовної давності та проігноровано доводи того, що відчуження об'єктів, що є власністю Українського народу та не можуть перебувати у приватній власності, є триваючим правопорушенням, тому строки позовної давності вважає непорушеними та просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

У своїх запереченнях на апеляційну скаргу Київська ОДА зазначила, що діяла в межах повноважень визначених законом, оскільки спірними розпорядженнями вилучались земельні ділянки площею 0,99 га кожна, а прокурор дійшов хибного висновку що дані земельні ділянки є єдиним масивом загальною площею 4,995 га. Вважають рішення Васильківського суду законним та обґрунтованим та просять відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено, що розпорядженнями Київської обласної державної адміністрації від 12.12.2007 року № 1368-1372 «Про вилучення, зміну цільового призначення та передачу земельної ділянки у власність» затверджено розроблений ДП «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 0,99 га (ліси) кожна в адміністративних межах Іванковичівської сільської ради Васильківського району та передано у власність ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_6 земельні ділянки, зазначені в п. 2 цих розпоряджень для ведення особистого селянського господарства, цими ж розпорядженнями земельні ділянки вилучені із постійного користування державного підприємства «Київське лісове господарство», а їх пунктом 3 змінено цільове призначення земельних ділянок на землі сільськогосподарського призначення без права вирубки дерев.

В подальшому на підставі вказаних розпоряджень управлінням земельних ресурсів у Васильківському районі зареєстровано та видано державні акти на право власності на земельні ділянки.

У листі Управління Держземагенства у Васильківському районі №1396/01-1 від 18.03.2014 року, зареєстровано перехід права власності земельних ділянок ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_5 та правовстановлюючі документи на його ім'я.

Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що прокурор пропустив строк позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права, а відповідачі у справі заявили про застосування вказаного строку.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Заявляючи позов, прокурор послався, що не пропустив строк позовної давності. Разом із тим, судова колегія з такими доводами прокурора не погоджується виходячи з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У справі, яка є предметом перегляду, відповідачами заявлено про застосування позовної давності.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Саме до такого правового висновку прийшов Верховний Суд України при розгляді справ №6-2407цс15 від 17.02.2016р., №6-3029цс15, №6-3089цс15 від 08.06.16р., №6-2165цс15 від14.09.2016р.

Так, держава здійснює повноваження власника землі через спеціально створені уповноважені органи в галузі земельних відносин.

Відчуження спірних земельних ділянок відбувалось на підставі розпорядження органу державної влади в особі Київської ОДА. При цьому підготовка цих розпоряджень, виготовлення відповідної технічної документації, затвердження її, реєстрації права власності на землю відбувалась за участю інших державних органів, які мали повноваження контролю та виявлення порушень при здійсненні Київської ОДА повноважень власника землі.

Відповідно до ч.2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (№ 963-IV) основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України; запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Відповідно до ст. 9 Закону (№ 963-IV) державний контроль за використанням та охороною земель у системі центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів здійснює Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель і її територіальні органи.

Державна інспекція з контролю за використанням та охороною земель відповідно до Постанови КМУ №1958 від 25.12.2002 року була утворена в складі Державного комітету по земельних ресурсах.

В свою чергу Держземагентсва України-Головне управління земельних ресурсів у Київській області надало 19 жовтня 2007 року свої висновки державної експертизи землевпорядної документації при виготовленні технічної документації на спірні земельні ділянки, в яких підтвердило відповідність вимогам чинного законодавства вказаних дій відповідачів та позитивно оцінило вилучення вказаних земельних ділянок, зміну цільового призначення та передачі їх у власність громадянам України - відповідачам у справі.

Тобто державі, в особі утворених нею органів, які мали повноваження щодо розпорядження землями державної власності та контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України, було і об'єктивно могло бути відомо про порушення права власності держави на землю з часу вчинення цього порушення.

З листів Державного підприємства "Київське лісове господарство" від 17 липня 2013 року № 139-143, в інтересах якого прокурором подано даний позов вбачається підтвердження сплати збитків лісогосподарського виробництва землекористувачам за вилучені земельні ділянки лісового фонду Васильківського лісництва в кварталі 16, а саме: ОСОБА_2 сплатила 62 610,61 грн; ОСОБА_4 сплатила 62 875,24 грн.; ОСОБА_3- 66 090,39 грн.; ОСОБА_5- 111 234,88 грн.

Також, з матеріалів справи вбачається, що, прокурор був належним чином повідомлений про ухвалені розпорядження голови Київської ОДА, оскільки на вимогу прокурора Київської області В.Стеценка своїм листом №07/1-185 вих від 20 січня 2005 року копії всіх розпоряджень голови Київської ОДА мають передаватись до прокуратури Київської області.

Разом із тим, ці уповноважені державою органи не вчинили покладених на них законом обов'язків щодо усунення цих порушень протягом строку позовної давності, позовна давність за вимогами про оскарження розпоряджень Київської ОДА від 12.12.2007 року закінчилась 13 грудня 2010 року, а з вказаним позовом прокурор звернувся до Васильківського міськрайонного суду Київської області лише у жовтні 2014 року, тобто з пропуском трирічного строку позовної давності.

З врахуванням наведеного, судова колегія прийшла до висновку, що позов пред'явлений поза межами позовної давності, у зв'язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог прокурора.

Наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, оскільки вони були перевірені судом першої інстанції та вмотивовано відхилені рішенням суду, з чим погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням, норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення місцевого суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 308,314,315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :