Ухвала суду № 64962394, 22.02.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №581/598/16-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Кузьмінський О. В.Номер провадження 22-ц/788/338/17 Суддя-доповідач - Собина О. І. Категорія - 55

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

22 лютого 2017 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Левченко Т. А. , Криворотенка В. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Пархоменко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 грудня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колядинець»

про стягнення середнього заробітку,-

в с т а н о в и л а :

16 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернулася до місцевого суду з позовними вимогами, які уточнила в ході судового розгляду справи і остаточно свої вимоги мотивувала тим, що з 16 вересня 2011 року працювала на посаді завідуючої СТФ №1 СВК «Колядинець». 10 вересня 2014 року нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням. На підставі протоколу № 17 від 27 вересня 2014 року була звільнена із займаної посади з 11 вересня 2014 року. У день звільнення їй не було виплачено заробітну плату, компенсацію за невикористану щорічну відпустку та не видано трудову книжку. Після неодноразових звернень лише 16 грудня 2015 року була видана трудова книжка, а 17 грудня 2015 року виплачена частина заробітної плати, без розрахунку відпускних та її індексації, що підтверджує факт нарахованої, але своєчасно невиплаченої заробітної плати роботодавцем. Просила поновити строк звернення до суду, який був пропущений з поважної причини та стягнути з СВК «Колядинець» на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 вересня 2014 року по 16 грудня 2015 року у розмірі 26840 грн. 66 коп., компенсацію за невикористану щорічну основну відпустку у розмірі 730 грн. 14 коп., компенсацію за порушення термінів виплати заробітної плати в розмірі 281 грн. 62 коп.

Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 грудня 2016 року позов задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача компенсацію за порушення термінів виплати заробітної плати в розмірі 281 грн. 62 коп. В задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору. Стягнуто з позивача на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідач, незважаючи на заявлені представником позивача клопотання про витребування додаткових доказів у справі, ухилявся від їх надання, а тому судом не було досліджено обставини наданні відповідачем відпусток позивачу за попередні роки або виплату компенсації у випадку їх ненадання. Також вважає, що судом безпідставно було відмовлено у поновленні строків звернення до суду, оскільки вважає, що ці строки були порушені з поважних причин.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи представника апелянта, заперечення, представника відповідача та пояснення свідка вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Місцевим судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2011 року ОСОБА_3 на підставі протоколу № 9 від 22 червня 2011 року була прийнята на посаду завідуючої СТФ №1 Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колядинець» (а.с. 11).

10 вересня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до СВК «Колядинець» із заявою про звільнення із займаної посади за власним бажанням, яка була задоволена, що підтверджується випискою з протоколу №17 засідання правління СВК «Колядинець» від 27 вересня 2014 року та записом у трудовій книжці позивача про звільнення її з роботи саме 11 вересня 2014 року (а.с. 12, 13).

З копії табелю обліку використання робочого часу СВК «Колядинець» за вересень 2014 року вбачається, що ОСОБА_3 11 та 12 вересня 2014 року перебувала на роботі, а надалі на роботі була відсутня (а.с. 48).

16 грудня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до СВК «Колядинець» та отримала трудову книжку, а 17 грудня 2015 року звернулася та отримала 521,26 грн. заробітної плати за вересень 2014 року (а.с. 14, 15, 130, 131).

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції врахував всі факти, що входять до предмета доказування. Обставини, якими мотивовано рішення підтверджуються належними й допустимими доказами, яким суд дав оцінку з дотриманням вимог ст. 212 ЦПК України, тому підстав для їх переоцінки колегія суддів не вбачає. Названі обставини доведено представником відповідача, тоді як позивач на порушення положень ст. 60 ЦПК України, не надала належних доказів на підтвердження своїх доводів.

Висновки суду по суті спору відповідають встановленим фактам. Суд дійшов цих висновків з дотриманням та правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, на які послався в рішенні.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують з наступних підстав:

Відповідно до ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника.

Згідно ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений орган письмово за два тижні.

Згідно з вимогами ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за усі не використані ним дні щорічної відпустки (ч. 1 ст. 83 КЗпП України).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого суду про виплату позивачу 17 грудня 2015 року усіх сум, що належали їй від роботодавця у зв'язку із звільненням.

При цьому колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про невиплату позивачу компенсації за невикористані відпустки за 2012 та 2013 роки, оскільки, як встановлено у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_3 надавалась відпустка за 2012 рік у січні 2013 року з виплатою відпускних у сумі 971 грн. 00 коп. і дана обставина підтверджується протоколом засідання правління СВК «Колядинець» № 1 від 17 січня 2013 року, відомостями у книзі по зарплаті за січень 2013 року та відомістю про видачу заробітної плати за січень 2013 року (а.с. 187-188, 190, 192-195).

Також позивачу надавалась відпустка за 2013 рік у січні 2014 року з виплатою відпускних у сумі 991 грн. 00 коп. і дана обставина підтверджується протоколом засідання правління СВК «Колядинець» № 1 від 27 січня 2014 року, відомостями у книзі по зарплаті за січень 2014 року та відомістю про видачу заробітної плати за січень 2014 року (а.с. 187- 189, 191, 199-207).

10 червня 2014 року позивач звернулась до роботодавця із заявою про надання їй тарифної відпустки за 2014 рік з 11 червня 2014 року по 16 червня 2014 року (а.с.127). Незважаючи на те, що її заява була розглянута і задоволена рішенням правління СВК «Колядинець» лише 27 вересня 2014 року (протокол засідання № 17), їй, за погодженням з керівництвом кооперативу, було надано відпустку на 6 календарних днів з 11.06.2014 року по 16.06.2014 року, але в серпні 2014 року були нараховані та виплачені відпускні не за 6-ть, а за 24 календарні дні у сумі 978 грн. 00 коп. і дана обставина підтверджується відомістю про видачу заробітної плати за серпень 2014 року, відомостями у книзі по зарплаті за серпень 2014 року, відомістю про нарахування заробітної плати за серпень 2014 року (а.с.132, 185-186, 191).

Таким чином, на день звільнення з роботи (11 вересня 2014 року) позивач використала частину належної їй відпустки у розмірі 6 календарних дні та мала право на компенсацію за невикористану відпустку за 10 календарних днів ((2х8)-6). На день звільнення позивача з роботи нею вже було отримано відпускні за 24 календарні дні у розмірі 978 грн. 00 коп. Розмір відпускних отриманих нею за 6 днів фактично використаної відпустки складає 244 грн. 50 коп. ((978:24)х6), розмір компенсації за 10 днів невикористаної відпустки на яку вона мала право при звільненні складає 407 грн. 50 коп. ((978:24)х10), а загалом 652 грн. 00 коп. Таким чином, до дня звільнення позивач отримала суму відпускних у розмірі 978 грн. 00 коп., що значно перевищує розмір відпускних за дні фактично використаної відпустки та розмір компенсації за невикористану відпустку на яку вона мала право при звільненні у загальному розмірі 652 грн. 00 коп. Перерахунок відпускних належних до виплати позивачу в сторону зменшення відповідачем не проводився.

За таких підстав колегія суддів вважає, що 17 грудня 2015 року відповідач виплатив позивачу всі суми, що належали їй від кооперативу при звільненні, а тому судом обгрунтовано було відмовлено їй у задоволенні позову у частині стягнення компенсації за невикористану відпустку.

Погоджується колегія суддів і з висновком місцевого суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та затримки у видачі трудової книжки з підстав пропущення строку на звернення із позовом до суду.

При цьому колегія суддів виходить з того, що за змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивач звернулась із заявою про звільнення за власним бажанням 10 вересня 2014 року, а тому на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України зобов'язані була відпрацювати два тижні. Після написання заяви 10 вересня 2014 року позивач перебувала на роботі до 12 вересня включно після чого перестала виходити на роботу.

Незважаючи на порушення позивачем вимог передбачених ч.1 ст.38 КЗпП України і не відпрацюванням передбачених двох тижнів, правлінням СВК «Колядинець» 27 вересня 2014 року було прийняте рішення про задоволення її заяви і на підставі цього рішення було унесено запис до трудової книжки позивача про звільненні її саме з 11 вересня 2014 року. Виходячи з такого рішення роботодавця останнім робочим днем позивача є 11 вересня 2014 року і в цей день вона перебувала на роботі, що підтверджується табелем обліку робочого часу, а тому саме у цей день відповідно до вимог передбачених ст.116 КЗпП України з нею повинен був проведений остаточний розрахунок при звільненні та видана трудова книжка.

Відповідач порушив вимоги передбачені ст.ст.47, 116 КЗпП України та не провів з позивачем остаточний розрахунок і не видав трудову книжки, а тому місцевий суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вона має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Зазначені правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України № 6-409цс16 від 6 квітня 2016 року, № 6-77цс11 від 26.12.2011 року, № 6-116цс15 від 24.06.16 року, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог з підстав пропущення строку звернення з позовом до суду, місцевий суд обґрунтовано керувався рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012, а також посилався на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, відповідно до якої середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду основної чи додаткової заробітної плати, а значить для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку встановлюється тримісячний строк.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для поновлення пропущеного строку на звернення з позовом до суду, у зв'язку із первісним зверненням з відповідним позовом ще 5 січня 2016 року, та подальшим залишенням без розгляду даного позову ухвалою Липоводолинського районного суду Сумської області від 14 січня 2016 року на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України, у зв'язку із поданням заяви про залишення позову без розгляду, оскільки відповідно до ч.1 ст.265 ЦК України залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності.

Отже, місцевий суд, відмовляючи в задоволенні цих вимог з підстав пропущення строку звернення до суду, обґрунтовано керувався тим, що остаточний розрахунок із ОСОБА_3 був проведений 17 грудня 2015 року, а звернулась вона до суду із зазначеним позовом лише 16 серпня 2016 року, тому відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, справа розглянута в межах позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1; 308; 313-315 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 23 грудня 2016 року у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -