Рішення № 64960852, 21.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1267/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Цихиселі Л.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про припинення права спільної часткової власності та визнання права власності,

встановила:

30 квітня 2014 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив припинити право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 177,2 кв.м., та визнати за ним право власності на вказану квартиру (далі спірна квартира).

Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29.06.2011 р. по цивільній справі № 2/1522/3558/11 за ним та відповідачами було визнано право власності на спірну квартиру у рівних долях - по 1/3 частині.

Також зазначив, що житловий будинок, в якому знаходиться вищевказана квартира, був зданий в експлуатацію в 2010 році. Протягом тривалого часу квартира знаходилась у непридатному для проживання стані, зі спливом часу її станпогіршувався і потребував термінового ремонту.

Виходячи з таких обставин, він звернувся до інших співвласників, відповідачів по справі, які погодились з необхідністю проведення ремонтних робіт в квартирі і приведення її до придатного для мешкання стану. Однак відповідачі відмовились надавати на це грошові кошти.

Посилаючись на те, що він за власний рахунок провів ремонтні роботи і привів квартиру до житлового стану, просив його вимоги задовольнити.

Справа була розглянута у відсутність відповідачів при заочному розгляді справи.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені (а.с. 84).

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 листопада 2016 року заяву відповідача ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення (а.с. 117).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного судового рішення, із ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

До суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_4, відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_3 двічі не зявились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у тому числі відповідачі: ОСОБА_5 - через свого представника ОСОБА_6, ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_7

До суду апеляційної інстанції зявилась лише ОСОБА_7, у звязку з чим колегія суддів вирішила слухати справу лише за її участю, без участі інших осіб, які беруть участь у справі.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що вартість проведених позивачем ОСОБА_4 ремонтних робіт перевищила вартість часток інших співвласників квартири відповідачів у справі. При цьому, оскільки позивач отримав згоду від відповідачів на проведення ремонту у спірній квартирі, то за ним можливо визнати право власності на всю спірну квартиру, припинивши право спільної часткової власності на неї.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступне.

Ті обставини, що спірна квартира належала на праві спільної часткової власності позивачу і відповідачам у рівних частках по 1/3 частині кожному, підтверджуються матеріалами справи та не заперечується сторонами, а тому у відповідності до ч.1 ст.61 ЦПК України вважаються встановленими і не підлягають доказуванню.

Спірним в даному випадку є те, чи були правові підстави для визнання права власності на всю спірну квартиру за позивачем, припинивши право спільної часткової власності на неї, у тому числі припинити право власності відповідачів на спірну квартиру.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, в них не міститься жодного доказу того, що відповідачі надали згоду позивачу на здійснення ремонту всієї спірної квартири з подальшим припиненням спільної часткової власності на неї і визнання права власності на всю спірну квартиру за позивачем.

Крім того, апелянт ОСОБА_3 категорично заперечує зазначені обставини.

У відповідності до ч.3 ст. 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Таким чином, співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов'язкової наявності таких чотирьох умов:

поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Зі змісту ч.1 ст.187 ЦК України слідує, що нерозривний зв'язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень;

поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК);

поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників, при цьому, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що належним доказом цього, має бути письмова згода співвласників, яка в даному випадку відсутня;

при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.

З огляду на викладене, та аналізуючи положення ч.3 ст. 357 ЦК України, слід дійти висновку, що співвласник в даному випадку позивач ОСОБА_4, не мав права на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, оскільки не було дотримано чотирьох обов'язкових умов, у тому числі умови одержання згоди всіх інших співвласників.

Крім викладеного, слід зазначити, що обрунтованими є доводи апелянта стосовно того, що відповідно до ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

річ є неподільною;

спільне володіння і користування майном є неможливим;

таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сімї.

Однак, судом вимоги вищевказаної норми права не були враховані і суд взагалі не застосував її до спірних правовідносин, припинивши право власності на частки у спірній квартирі за відповідачами без належних до того підстав, при тому безпідставно пославшись на ст. 392 ЦК України, якою регулюються інші правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що у разі здійснення поліпшення спільного майна, в даному випадку спірної квартири, за рахунок одного із співвласників, то між останніми, при наявності до того підстав, можуть виникнути правовідносини щодо компенсації вартості цих поліпшень, а не позбавлення співвласника права у спільній частковій власності.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що у суду першої інстанції не було підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки жодний із відповідачів не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, в якому було ухвалено заочне рішення, як того вимагає ст. 224 ЦПК України.

Повістки про виклик до суду відповідачів, з розписками останніх, які маються в матеріалах справи (а.с.76, 79), зазначених висновків колегії суддів не спростовують, оскільки не відповідають вимогам щодо порядку вручення судових повісток, які передбачені 76 ЦПК України.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення зазначеним вимогам законодавства не відповідає, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у звязку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Враховуючи, що спір, який виник між сторонам, є майновим, оціночна (ринкова) вартість спірної квартири становить 1134080 грн. (а.с.7-15), то за подання позову ОСОБА_4 мав сплатити судовий збір у сумі 3654 грн. У звязку з цим, за подання апеляційної скарги апелянт ОСОБА_3 мав сплатити судовий збір у розмірі 110% від зазначеної суми, тобто 4019,40 грн.

Оскільки за подання апеляційної скарги ОСОБА_3 сплатив лише 606,32 грн., то у відповідності до ст. 88 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у сумі 606,32 грн.

Решту судового збору у сумі 3413,08 грн., слід стягнути із ОСОБА_4 на користь державного бюджету України за наступними реквізитами:

Отримувач: УК у м.Одесі/Малиновськ.р-н/22030101, код ЄДРПОУ 38016923, р/р 31214206780007, МФО 828011, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, призначення платежу: Судовий збір, Код 02892913, пункт 1.8 КБК 22030001.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 липня 2016 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у сумі 606,32 грн.

Стягнути із ОСОБА_4 на користь державного бюджету України судовий збір у сумі 3413,08 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції України.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_8

ОСОБА_2