Рішення № 64959584, 23.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/3314/16-ц 23.02.2017 23.02.2017 23.02.2017

Провадження №22-ц/784/512/17

справа № 488/3314/16-ц

провадження № 22ц-784/512/2017 Головуючий у першій інстанції: ОСОБА_1

категорія 55 Доповідач в апеляційній інстанції: ОСОБА_2

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

23 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лівінського І.В.,

суддів: Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

за участі: позивача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_3

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2016 року

за позовом

ОСОБА_3 до Державного підприємства науково-виробничого комплексу газотурбобудування «Зоря»-«Машпроект» (далі ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект») про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,

в с т а н о в и л а:

В серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» з позовом, який в подальшому уточнив, про стягнення заробітної плати та моральної шкоди.

Позивач зазначав, що перебуває у трудових відносинах з ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект». 4 квітня 2014 року його призвано та направлено для подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до наказу військового комісара Корабельного районного військового комісаріату № 16. До цього часу він не демобілізований.

Між тим, з квітня 2015 року відповідач не сплачує йому заробітну плату.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача 65620 грн. заборгованості з середньої заробітної плати та 60000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає зміні, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 5 грудня 2013 року ОСОБА_3 прийнято на роботу у ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» на посаду інженера-технолога цеха 35. Наказом військового комісара Корабельного районного військового комісаріату № 16 від 4 квітня 2014 року позивача призвано для проходження військової служби за мобілізацією.

Наказом командира військової частини 3012 № 69 від 4 квітня 2014 року ОСОБА_3 зараховано в списки особового складу частини та на фінансове забезпечення.

Під час проходження служби ОСОБА_3 було надано вихідні дні для вирішення соціально-побутових проблем з 7 по 17 грудня 2014 року. Між тим, в передбачений строк ОСОБА_3 до розташування військової частини не прибув.

22 грудня 2014 року позивача виключено з усіх видів забезпечення наказом командира військової частини 3012 № 72, а з 25 березня 2015 року зараховано в розпорядження командира військової частини 3012 наказом № 73.

Як видно з обвинувального акту, 29 грудня 2014 року військовою прокуратурою Одеського гарнізону Південного регіону України внесено до ЄРДР провадження № 42014161010000451 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 407 КК України, за фактом вчасним нез'явленням ОСОБА_3 на службу зі звільнення до військового формування без поважних причин тривалістю понад один місяць в грудні 2014 року, яке 7 квітня 2015 року виведено в окреме кримінальне провадження № 42015161010002649.

На момент вирішення спору справа № 521/6347/16-к за кримінальним провадженням перебуває на розгляді в Малиновському районному суді м. Одеси, рішення по справі не прийнято.

Статею 119 КЗпП України передбачено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків.

Зокрема, за ч. 3 вказаної норми, в редакції, яка була чинною на момент призову позивача на військову службу, працівникам, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

В подальшому у зазначену норму неодноразово вносились зміни.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, в редакції Закону на час розгляду справи, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже за змістом ст. 119 КЗпП України, визначені цією нормою гарантії надаються на певний час, зокрема на час виконання держаних обовязків, повязаних з проходженням військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

За таких обставин та враховуючи, що ОСОБА_3 з грудня 2014 року не перебуває у військовій частині за місцем проходження військової служби та не виконує зазначені державні обовязки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обовязку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з квітня 2015 року.

Не встановивши порушень відповідачем вимог трудового законодавства, суд правильно відмовив у стягненні моральної шкоди.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам матеріального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що він до цього часу не звільнений з військової служби, не може бути достатньою підставою для виплати йому середнього заробітку за правилами ст. 119 КЗпП України, в звязку з тим, що зазначене суперечить змісту вказаної норми трудового законодавства.

Твердження ОСОБА_3 про те, що частиною 3 статті 119 КЗпП України не передбачено виконання обовязків, повязаних з проходженням військової служби, є наслідком помилкового тлумачення апелянтом положень даної норми.

Доводи апеляційної скарги про недотримання судом норм процесуального права щодо строків розгляду справи, не можуть бути підставою для скасування рішення, оскільки такі порушення не призвели до неправильного вирішення справи.

Посилання суду в мотивувальній частині рішення на частину 4 статті 119 КЗпП України, також не може бути підставою для скасування рішення суду відповідно до положень ч. 2 ст. 308 ЦПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог.

Між тим, рішення в частині розподілу судових витрат підлягає зміні відповідно до положень ч. 5 ст. 88 ЦПК України.

Так, із матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи ОСОБА_3 заявив нові вимоги про стягнення моральної шкоди, у зв'язку з чим збільшилась ціна позову. Однак, в супереч ч. 3 ст. 80 ЦПК України позивач не сплатив судовий збір в розмірі 551 грн. 20 коп.

Крім того, апеляційним судом розстрочено ОСОБА_3 сплату 606 грн. 32 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги до ухвалення судового рішення.

Таким чином, оскільки апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, з останнього підлягає стягненню 1157 грн. 52 коп. (551,2 + 606,32) судового збору в дохід держави.

Керуючись статями 303, 309, 310, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2016 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 1157 грн. 52 коп. судового збору в дохід держави.

Рішення суду в частині позовних вимог залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий І.В. Лівінський

Судді О.О. Данилова

ОСОБА_5