Рішення № 64957919, 22.02.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/2657/16-ц Головуючий у 1-й інст. Замега О. В.

Категорія 54 Доповідач Галацевич О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Борисюка Р.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця"

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2016 року,

встановила:

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог від 20 вересня 2016 року, 11 жовтня 2016 року (а.с. 156-157, 167), посилаючись на звільнення його без законної підстави, просив скасувати наказ Державного територіально-галузевого обєднання «Південно-Західна Залізниця» відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Київ пасажирський Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" (далі ПАТ "Українська Залізниця") № 4670 від 04 листопада 2014 року про звільнення його з посади провідника пасажирського вагона за п. 4ст. 40 КЗпП України, поновити його на цій посаді та стягнути з ПАТ «Українська Залізниця» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2014 року по 20 вересня 2016 року в сумі 220171, 50 грн. Свої вимоги мотивував тим, що з 22 травня 2014 року по 22 січня 2015 року перебував під вартою у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності, тому вважає, що його було незаконно звільнено із займаної посади на підставіп. 4ст. 40 КЗпП Україниза прогул без поважних причин.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано наказ відокремленого підрозділу вагонна дільниця станції Київ - пасажирський Державного територіально - галузевого об"єднання "Південно - Західна Залізниця" ПАТ "Українська Залізниця" № 4670 від 04 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідника пасажирського вагона за п. 4ст. 40 КЗпП України. Поновлено останнього на посаді провідника пасажирського вагона у відокремленому підрозділі вагонна дільниця станції Київ - пасажирський Державного територіально - галузевого обєднанні "Південно-Західна Залізниця" ПАТ "Українська Залізниця". Стягнуто з ПАТ "Українська Залізниця" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 55841,35 грн. (з урахування ухвали цього суду від 26 грудня 2016 року про виправлення арифметичної помилки). Стягнуто з ПАТ "Українська Залізниця" на користь держави судовий збір в розмірі 1294,29 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду в частині часткового задоволення його вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, ухваливши нове - про задоволення позову у цій частині в розмірі 181391,46 грн. На його думку судом неправильно розраховано заборгованість за час вимушеного прогулу.

В апеляційній скарзі представник ПАТ "Українська Залізниця", посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухваливши нове - про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 було дотримано порядок та умови, визначені чинним законодавством. Вказав, що при перебуванні під вартою позивач не був позбавлений права на листування з роботодавцем, тому міг повідомити про обставини відсутності його на роботі, однак цього не зробив. Оскільки роботодавець не був повідомлений позивачем про обставини відсутності на роботі та його місце перебування, вважає, що у суду були відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того зазначив, що роботодавцем витримано строк більш ніж 5 місяців з моменту незявлення ОСОБА_1 на робочому місці, після чого його звільнено.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 06 липня 2008 року працював у ДТГО «Південно- Західна Залізниця» відокремлений підрозділ Вагонна дільниця станції Київ-Пасажирський на посаді провідника пасажирського вагона (а.с. 10)

Відповідно до наказу (розпорядження) відповідача від 04 листопада 2014 року № 4670/00 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади 28 травня 2014 року на підставі п. 4ст. 40 КЗпП Україниза прогул без поважних причин (а.с. 11).

Установлено, що з 22 травня 2014 року по 22 січня 2015 року ОСОБА_1 перебував під вартою в Київському СІЗО Державного департаменту з питань виконання покарань у зв'язку з відкриттям відносно нього кримінального провадження №12014100130000023 від 01 квітня 2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1ст. 263 КК України.

07 жовтня 2014 року вироком Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_1 було засуджено до 3 років позбавлення волі. 22 січня 2015 року Ухвалою Апеляційного суду м. Києва вирок суду першої інстанції було скасовано і призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції. На підготовчому засіданні обвинувальний акт було повернуто до прокуратури. З 22 січня 2015 року відносно ОСОБА_2 обрано міру запобіжного заходу особисте зобовязання (а.с.13-33 т.1).

Судове рішення по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 1ст. 263 КК Українина момент розгляду справи у суді не ухвалено.

Відповідно до пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно роз'яснень, викладених у пункті 24постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9,при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого днябез поважних причин(наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4статті 40 КЗпП Україниєз'ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбаченістаттею 57 ЦПК України.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 у визначений відповідачем період прогулу перебував під кримінальним переслідуванням та знаходився під вартою.

Таким чином, причини його відсутності були поважними, оскільки перебування під вартою на підставі судового рішення унеможливлювало здійснення ним своїх трудових обов'язків.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не зявився на роботу внаслідок обмеження його пересування через тривання під вартою, висновок суду першої інстанції про його звільнення без законних підстав та обґрунтованість позову про скасування відповідного наказу є правильним.

При цьому, сам по собі факт неповідомлення працівником роботодавця про причини відсутності на робочому місці не може беззаперечно свідчити про її неповажність, а тому доводи апеляційної скарги ПАТ "Українська Залізниця" у цій частині є безпідставними.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 працював у відповідача на підставі контракту, який діяв з 02 липня 2013 року по 02 липня 2014 року (а.с. 6, 7).

У відповідності до п. 21 контракту за два місяці до закінчення його строку, він може бути за згодою сторін продовжений або укладений на новий строк (а.с. 6-7 т. 1).

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що дія контракту продовжувалась або з ним був укладений новий контракт.

Тому, у звязку із закінченням строку дії контракту, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на роботі є таким, що не ґрунтується на вимогах закону та підлягає скасуванню.

При цьому колегія суддів, у відповідності до ч. 3 ст. 235 ЦПК України, визнає формулювання причини звільнення ОСОБА_1 неправильним та вважає за необхідне зобов'язати відповідача змінити формулювання причини звільнення позивача з п. 4ст. 40 КЗпП Українина п. 2ст. 36 КЗпП України, зазначивши про його звільнення з 03 липня 2014 року, тобто у звязку із закінченням строку трудового договору.

Враховуючи, що ОСОБА_1 був звільнений без законної підстави, колегія суддів вважає, що висновок суду про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідає положенням ч. 2 ст. 235 ЦПК України.

Разом з тим, оскільки строк дії контракту закінчився 02 липня 2014 року, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 травня 2014 року по 02 липня 2014 року, виходячи з наступного розрахунку: 23 дні вимушеного прогулу помножені на 152,99 грн. середньоденного заробітку позивача, що становить 3518,77 грн.

Тому, рішення суду першої інстанції у цій частині (про стягнення середнього заробітку за 365 днів) підлягає зміні шляхом зменшення суми стягнення середнього заробітку з 55841,35 грн. до 3518,77 грн.

Доводи ОСОБА_1 щодо застосування при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу середньоденного заробітку в сумі 260,25 грн. (із розрахунку заробітна плата за січень 2014 року 7807,38 грн. поділена на 30 календарних днів) є такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Зокрема, механізм здійснення відповідного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8лютого 1995 року № 100. Під час його проведення слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні з використанням даних про середній заробіток позивача виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана дана виплата.

В матеріалах справи наявна довідка роботодавця, у якій правильно розрахований середньоденний заробіток позивача із розрахунку його заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували його звільненню (за березень, квітень 2014 року), яка поділена на кількість відпрацьованих позивачем днів (а.с.113 т. 1).

Враховуючи закінчення строку дії контракту, посилання ОСОБА_1 на застосування при здійсненні розрахунку середнього заробітку 697 днів вимушеного прогулу є безпідставними.

Враховуючи, що колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції, зміні також підлягає розмір судового збору з 1294,29 грн. до 1155,26 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2016 року у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі скасувати, ухваливши у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 14 грудня 2016 року у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судового збору змінити, зменшивши суму стягнення середнього заробітку з 55841,35 грн. до 3518,77 грн., судового збору з 1294,29 грн. до 1155,26 грн.

У решті рішення залишити без змін, доповнивши його абзацом наступного змісту: «Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Українська Залізниця" змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з п. 4ст. 40 КЗпП Українина п. 2ст. 36 КЗпП України, зазначивши про його звільнення з 03 липня 2014 року.».

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: