Ухвала суду № 64957915, 22.02.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №287/422/16-ц Головуючий у 1-й інст. Волощук В. В.

Категорія 57 Доповідач Худяков А. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді: Худякова А.М.,

суддів: Косигіної Л.М.,

Григорусь Н.Й.,

при секретарі судового засідання Гайдамащук Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" на заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів

в с т а н о в и л а :

Заочним рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2016 року позов задоволено. Визнано договір фінансового лізингу №004317 від 24 червня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» та ОСОБА_2, недійсним.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» на користь ОСОБА_2 сплачені грошові кошти у розмірі 80000 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат

У поданій апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки ґрунтуються на вимогах закону.

З даним висновком погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 24 червня 2016 року між ОСОБА_2 (лізингоодержувач) та ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» (лізингодавець) укладений договір фінансового лізингу № 004317, за умовами якого товариство зобов'язалося придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу - мінітрактор марки «Chery RD 244-1» вартістю 133000 грн., а лізингоодержувач прийняти предмет лізингу і сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору.

На виконання умов даного договору, 24 червня 2016 року та 29 червня 2016 року ОСОБА_2, здійснив платіж на рахунок відповідача в розмірі 80000 грн. авансового платежу (а.с.16-18).

За умовами вказаного договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю перший внесок, який не входить до обсягу фінансування та складається з: адміністративного платежу; авансового платежу.

Згідно з умовами спірного договору адміністративний платіж - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу першого платежу, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір адміністративного платежу відображається у додатку № 1 до договору та становить погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з наведеного договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Частинами першою, другою ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 вказаного Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму зазначеної статті, слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України), по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Вирішуючи спір та встановивши, що умови спірного договору фінансового лізингу є несправедливими у контексті ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для визнання вказаного договору недійсним, а відтак обґрунтовано задовольнив позов, навівши відповідні мотиви з посиланням на роз'яснення, які викладені у правових висновках згідно постанов Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року та від 11 травня 2016 року.

Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, на правильність судового рішення не впливають та зводяться до переоцінки доказів.

При розгляді даної справи порушень норм матеріального і процесуального права не встановлено.

Висновки суду відповідають обставинам справи.

На підставі викладеного, суд об'єктивно оцінив зібрані по справі докази, дав їм правильну правову оцінку і ухвалив обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" відхилити.

Заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 04 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього ж дня на протязі двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді