Ухвала суду № 64956890, 22.02.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

22 лютого 2017 р.м.ОдесаСправа № 490/11371/16-а

Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Гуденко О.А.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2016 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання неправомірним та скасуавння рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13 червня 2016 року № 526 «Про встановлення межі між земельними ділянками, розташованими по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2».

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2016 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і передати справу на новий розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи рішення про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, відповідно до якого суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки в даному випадку спір щодо захисту цивільних прав, що виникають із земельних відносин, має не публічний характер, а приватно-правовий, тому вирішення такого спору не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що сторони є користувачами спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Відповідно до частини першої статті 10, статті 25, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради

Відповідно до пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу до повноважень сільських, селищних, міських рад належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Системний аналіз положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (частини першої статті 10, статей 16, 17, 18, 25, 26 та інших) свідчить про те, що органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їхньої компетенції, є суб'єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб'єкти владних повноважень органи місцевого самоврядування вирішують в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Так, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 01.04.2010 № 10-рп/2010 положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 Земельного кодексу у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на "спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності" слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на відсутність у відповідача у спірних правовідносинах визначальних ознак суб'єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тому підстави, для відмови у відкритті провадження у справі, у зв'язку з відсутністю у даному спорі ознак справи адміністративної юрисдикції відсутні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень що здійснюють владні функції. В іншому ж випадку (наприклад, оспорювання формування волі власника) виокремлення цього способу захисту було б позбавлено сенсу. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення, чи вчинення ним дій, вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні зазначеної ухвали про відмову у відкритті провадження грубо порушено права позивача на звернення до суду за захистом його прав, свобод та інтересів, передбачених ст. 2 КАС України, а також ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист права людини і основоположних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків...

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Центрального районного суду м. Миколаєва підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 199, 204, 205, 206, 211 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 листопада 2016 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.

Повний текст рішення виготовлено 27.02.2017 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик