Ухвала суду № 64956417, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року м. Київ К/800/2716/17

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Степашка О.І., Олендер І. Я.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „МТІ" до Офісу великих платників податків ДФС України (правонаступник Міжрегіонального головного управління ДФС - Центрального офісу з обслуговування великих платників) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „МТІ" звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС України в якому просить скасувати податкове повідомлення - рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2017 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів відповідачем подано касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань повноти нарахування та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ „ТОРГ ВЕСТ" за період з 01.07.2014 до 31.07.2014. За результатами перевірки складено акт №824/28-10-42-30/13669756 від 30.07.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.6 ст. 198, пп. 201.1, пп. 201.4, пп. 201.6, пп. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість за липень 2014 року у сумі 3857826, 00 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001792202 від 10.08.2015, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 5786739, 00 грн.: (основний платіж 3857826, 00 грн., штрафні (фінансові) санкції 1928913, 00 грн.)

У відповідності до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом.

Згідно пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 цього Закону визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (стаття 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Як встановлено судами попередніх інстанцій, надані позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з контрагентами документи є первинними документами в розумінні Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Виходячи з положень Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товарів, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні валових витрат підстави для позбавлення його права на зазначені витрати відсутні.

Судами попередніх інстанцій належним чином досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій у межах господарської діяльності, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, товари (роботи, послуги) придбані з метою використання в господарській діяльності, оприбутковані позивачем, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманих товарів (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

На час здійснення позивачем господарських операцій ТОВ „ТОРГ ВЕСТ" був належним чином зареєстрований як суб'єкт господарювання у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та платником податку на додану вартість.

Позивач придбав товари у ТОВ „ТОРГ ВЕСТ" з метою подальшої реалізації через власну роздрібну мережу та оптовим покупцям.

Крім того, укладені договори не визнані у встановленому законом порядку недійсними, інших відомостей, які б свідчили, зокрема, про необґрунтоване завищення позивачем суми витрат та податкового кредиту, відповідачем до суду не надано, а судами попередніх інстанцій таких обставин не встановлено.

Зважаючи на встановлення факту документального підтвердження формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за результатом здійснення господарської діяльності з вказаними контрагентами, а також використання придбаного товару (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності, податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість, з податку на прибуток та зменшено позивачу суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів про те, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат вартості товару, який придбано у ТОВ „ТОРГ ВЕСТ".

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів ухвалені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС України залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 листопада 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко І. Я. Олендер