Ухвала суду № 64955910, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" лютого 2017 р. м. Київ К/800/16644/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Борисенко І.В., Ведяняпіна О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2015 року ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до суду першої інстанції із позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби (далі - відповідач, ДПІ) в Одеській області від 03.11.2014 року №0032961701.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року, адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що судами попередніх інстанцій не повно встановлено обставини, що мають визначальне значення для правильного вирішення даного спору.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч . 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

ОСОБА_4 уклала договір про надання споживчого кредиту № 0011014091000 від 30.06.2006 року з АКІБ «УкрСиббанк», згідно умов якого Банк зобов'язується надати Позичальнику, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 56 000 дол. США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених Договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 282800 грн. по курсу НБУ.

У зв'язку з неспроможністю позичальником виконати умови кредитного договору від 30.06.2006 року, АКІБ «УкрСиббанк» подав до Малиновського районного суду м. Одеси позовну заяву про стягнення заборгованості із ФОП ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту №11014091000 від 30.06.2006 року, яка, у зв'язку із зміною курсу, станом на 28.07.2010 року складає 468 772,43 грн.

В подальшому АТ «УкрСиббанк» передало ТОВ «Кей-Колект» справу про стягнення заборгованості з ОСОБА_4 за договором про надання споживчого кредиту № 11014091000 від 30.06.2006 року в сумі 461459,62 грн. В свою чергу, ТОВ «Кей-Колект» запропонувало ОСОБА_4 добровільно погасити кредиторську заборгованість в сумі 35880 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ становило 286 788,84 грн. Згідно квитанції №1 від 20.08.2013 року ОСОБА_4 погасила кредиторську заборгованість згідно кредитного договору № 0000011014091 в сумі 286 788,84 грн.

TOB «Кей-Колект» листом від 20.08.2013 року вих. № 083-11529 повідомило ОСОБА_4 про анулювання боргу у сумі 194276,98 грн. При цьому, ОСОБА_4 повідомлено, що відповідно до підпункту «д» 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, на неї покладається обов'язок сплати податку на доходи фізичних осіб з доходу у вигляді суми анульованих боргових зобов'язань та відображення суми отриманого доходу у річній податковій декларації. У зв'язку з цим, за наслідками перевірки податковий орган дійшов висновку, що платник податків - фізична особа ОСОБА_4 отримала дохід у розмірі 194276,98 грн., як додаткове благо (ознака 126), у вигляді анульованої (прощеної) заборгованості, а тому вказаний дохід підлягає оподаткуванню.

Посадовими особами відповідача на підставі пп. 78.1.13 та 78.1. ст. 78 Податкового кодексу України (далі - ПК України), наказу від 17.09.2014 року № 492 було проведена документальна позапланової невиїзна перевірка фізичної особи-платника податків ОСОБА_4, яка мешкає: АДРЕСА_1 з питань нарахування та перерахування до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за результатами якої було складено акт від 22.10.2014 року № 1740/15-09-17-01/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи - платника податків ОСОБА_4, щодо нарахування та перерахування до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013 рік».

У висновках вказаного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог: п.п.16.1.2 та 16.1.3 п. 16.1 ст.16, п.п.49.18.4 п. 49.18 ст. 49, ст. 176 , ст. 179 та п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 ПК України (а саме: неподання ФОП ОСОБА_4 податкової декларацій за 2013 рік), а також було встановлено порушення ст. 162, ст. 163, п. 164.1 та п. 164.2 ст. 164, п. 167.1 ст. 167, ст. 168, ст. 176, ст. 179 ПК України, а саме, позивачем не було сплачено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 32797,69 грн.

На підставі висновків акту від 22.10.2014 року №1740/15-09-17-01/НОМЕР_1 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0032961701 від 03.11.2014 року, яким позивачу донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 32797, 69 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Відповідно до пп. 14.1.47, 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).

Згідно з пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

У пп. 14.1.56 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі.

Згідно з абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо, крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 165.1.49 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються інші доходи, які згідно з цим Кодексом не включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

При цьому, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання (пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України).

Згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 605 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.

Нарахування пені та штрафів є лише засобом забезпечення виконання основного зобов'язання перед третьою особою - банком.

Відповідно до частин 2-3 ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

За змістом частин 4-5 ст. 11 КАС України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Отже, з метою правильного вирішення даної справи підлягають встановленню та дослідженню обставини справи щодо наявності у позивача обов'язку подання річної декларації та, відповідно, щодо відображення у ній доходів на підставі абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, мотивували свої рішення тим, що відсотки, нараховані боржнику внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов'язання, не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, так як відносини, що виникли між банком та його клієнтом з питань надання кредиту, є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України, зокрема, нормами ЦК України. Нарахування пені є лише засобом забезпечення виконання зобов'язання перед банком. Штрафні санкції та пеня за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, нарахована банком відповідно до умов договору та анульована за його рішенням або рішенням підприємства, якому передано право вимоги за кредитним договором, не є доходом платника податків в розумінні Податкового кодексу України, що підлягає оподаткуванню, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

Дійшовши вищевказаного висновку, суди попередніх інстанцій вказували, що ТОВ ТОВ «Кей-Колект» прощено позивачу виключно нараховані пеню та штрафні санкції за невиконання грошових зобов'язань за договором про надання споживчого кредиту № 0011014091000 від 30.06.2006 року.

В матеріалах справи наявні копії лише двох документів які стосуються розміру прощеної суми кредитної заборгованості у розмірі 194276,98 грн., а саме лист «ТОВ «Кей-Колект» № 135-14970 від 27.10.2014 року та повідомлення про анулювання боргу вих. 083-11529 від 20.08.2013 року (а.с. 71-72). в той же час, у зазначених документах не виокремлено складові прощеної заборгованості, а судами вказані обставини не встановлювались.

В процесі розгляду даної справи судам попередніх інстанцій необхідно встановити правовий статус усієї суми прощеної заборгованості за кредитом, з огляду на те, що вказана сума може включати в себе, як основну суму кредиту, відсотки за користування кредитом, неустойки, та комісії, пеню, що, відповідно, зумовлює настання для позивача різних правових наслідків у межах спірних правовідносин.

Висновки судів про погашення основної суми кредиту за рахунок продажу предмету іпотеки є передчасними, оскільки судами попередніх інстанцій не встановлено яка частина (сплата основної суми, відсотків за користування кредитом чи неустойки та комісії) на суму 286788,84 грн. була погашена за рахунок продажу предмета іпотеки.

Крім того, матеріали справи містять копію позовної заяви ПАТ «УкрСиббанк» поданої до Малиновського районного суду м. Одеси, в яких останній просить стягнути з позивача кошти за вищевказаним договором споживчого кредиту, однак судами попередніх інстанцій не встановлено які судові рішення приймались за вищевказаною позовною заявою, чи виконані такі судові рішення, в якій частині.

Отже, вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об'єктивного та всебічного з'ясування обставин справи судам попередніх інстанції необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу, який міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин, що мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм процесуального права, а тому рішення судів ухваленні з порушенням положень ст. 159 КАС України.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд або для продовження розгляду.

Згідно ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2016 року у справі № 815/651/15 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

І.В. Борисенко

О.А. Веденяпін