Ухвала суду № 64955884, 23.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2017 року м. Київ К/800/11956/16

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Голубєвої Г.К., Юрченко В.П.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач, далі ФОП ОСОБА_4) звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області від 24.12.2014 року № 0005721105.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Новоукраїнську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області замінено правонаступником Новоукраїнською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що постановлені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити в цій частині нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову. У доводах касаційної скарги відповідач зазначає, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача податкових накладних та інших документів, за відсутністю виконання істотних умов договору у спірних правовідносинах, не надають йому право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат. Крім того, позивачем не надано сертифікатів якості на товари, що унеможливлює визначення обставин фактичного постачання товару. Контрагент позивача не знаходиться за зареєстрованою адресою.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до ст. 220-1 КАС України.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовими особами відповідача проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) щодо здійснення фінансово-господарських операцій з ТОВ «Грін-Степ» за період з 01.04.2014 року по 30.06.2014 року, за результатами якої складено акт № 153/1700/НОМЕР_2 від 14.11.2014 року.

У висновках акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

До вказаних висновків відповідач дійшов на підставі на актів про неможливість проведення зустрічних звірок від 27.08.2014 року № 1987/26-59-22-08/38688999 та від 31.07.2014 року № 1721/26-59-22-08/38688999 контрагента позивача ТОВ «Грін-Степ».

На підставі вказаних висновків акту перевірки, 24.12.2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0005721105, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем 3014010100, податок на додану вартість, у розмірі 60154,67 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 30077,34 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача зазначені в акті перевірки про вчинення позивачем з ТОВ «Грін-Степ» правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оскільки вказані правочини, на думку відповідача, є нікчемними.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Недійсність правочину визначено статтею 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1, 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

За правилами ч.ч. 1-2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, ст. 228 ЦК України встановлено два окремих види недійсності правочинів: ті, що порушують публічний порядок і є нікчемними, і ті, що вчинені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства, і є оспорюваними, недійсність їх прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність в судовому порядку на підставах, установлених законом (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 18.11.2014 року № 21-422а14.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що застосування наслідків недійсності правочину, який був укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, передбачених ч. 3 ст. 228 ЦК України, мають застосовуватися до правочинів, недійсність яких встановлюється судом та у податкового органу відсутні повноваження щодо визнання правочинів нікчемними при проведенні перевірки платників податків, оскільки законодавством встановлено спеціальну судову процедуру для визнання правочинів нікчемними/недійсними, що не була дотримана відповідачем та свідчить про відсутність підстав для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, за змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

У перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Грін-Степ».

ФОП ОСОБА_4 відповідно до договору поставки від 26.12.2013 року № 26/12-13 придбав у ТОВ «Грін-Степ» товар (запасні частини).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 мав у власності та орендував транспортні засоби та причіп, що підтверджується договором оренди автомобіля № 2 від 02.06.2014 року, актом приймання-передачі орендованого автомобіля, свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.

Асортимент та ціна товару визначена рахунками - фактурами, фактичне отримання та оплата товару підтверджується видатковими накладними та банківською випискою.

Придбаний у контрагента товар (запасні частини) позивач перевозив власними та орендованими транспортними засобами. В подальшому придбаний товар використаний в межах господарської діяльності.

Вищенаведене підтверджується договором № 238 від 10.02.2014 року, податковими накладними, специфікаціями, видатковими накладними, довіреностями, рахунками, товарно-транспортними накладними, банківською випискою та актами звірки взаємних розрахунків.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагент ТОВ «Грін-Степ» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Відповідачем на надано доказів порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеним контрагентом.

Доводи відповідача про порушення контрагентом позивача податкового законодавства суд відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення. При цьому, не спростовано належної обачності позивача при укладанні господарських договорів та не встановлено залучення до схем з ухилення від сплати податків та його обізнаність у цьому.

Відповідачем також не доведено, що контрагенту позивача визначались суми податкових зобов'язань у зв'язку із порушенням вимог податкового законодавства по вказаним господарським операціям.

Згідно правової позиції висловленій у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Крім того, суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 220-1, 230, 231 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Новоукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області відхилити, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 березня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2015 року у справі № П/811/93/15 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Г.К. Голубєва

В.П. Юрченко