Ухвала суду № 64955347, 30.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" січня 2017 р. м. Київ К/800/31517/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Островича С.Е., Веденяпіна О.А., Степашка О.І.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія „Біопрепарат" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія „Біопрепарат" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія „Біопрепарат" (далі - ТОВ „ВК „Біопрепарат") звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області) в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів ТОВ „ВК „Біопрепарат" подано касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 до 31.12.2015, правильності нарахування та обчислення єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування за період з 01.01.2013 до 31.12.2015. За результатами перевірки складено акт №198/16-31-14-01-09/34 від 06.06.2016.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, занижено податок на прибуток в сумі 351613 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість в сумі 284352 грн.; п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, завищено р. 24 "Сума від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду" декларації з податку на додану вартість у сумі 106329 грн.; пп. 164.2.11 п. 164.2 ст. 164, абз. "е" пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п. 164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, п. 170.9 ст. 170, абзац "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, порушення повноти обчислення та своєчасного внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період у сумі 1358, 15 грн.; п. 3.1, п. 3.2, п. 7.39, п. 7.41 "Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", затвердженого постановою Правління НБУ №637 від 15.12.2004 із зміна, проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів оригіналу платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів у сумі 5921, 12 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем 15 червня 2016 року винесено податкові повідомлення - рішення: №0001841401 від 15.06.2016, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання із податку на прибуток приватних підприємств у сумі 351613, 00 грн.; №0001901401 від 15.06.2016, яким збільшено позивачу суму податкового зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 284352, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 142176, 00 грн.; №0001891401 від 15.06.2016, яким зменшено позивачу від'ємне значення суми податку на додану вартість у сумі 106329, 00 грн.; №0000121305 від 15.06.2016, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб та пеню у сумі 1971, 24 грн.; №0001881401 від 15.06.2016, яким застосовано штрафну санкцію за порушення законодавства про регулювання обліку готівки та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 5921, 12 грн.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Датою виникнення права платника податку на додану вартість на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. А тому, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що судами попередніх інстанцій при винесенні рішення не досліджено реальність та виконання договорів між позивачем та ТОВ „Бонасент-Агро".

Наведена неповнота встановлення обставин зі спору призвела до прийняття судами попередніх інстанцій рішень, які не відповідають вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованості судового рішення, тоді як передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають Вищому адміністративному суду України права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Під час нового розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія „Біопрепарат" задовольнити частково.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року - скасувати.

Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробнича компанія „Біопрепарат" до Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С.Е. Острович О.А. Веденяпін О.І. Степашко