Ухвала суду № 64955342, 21.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2017 року № 876/9518/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Ніколіна В.В.

за участі секретаря судових засідань: Гелецького П.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради Тернопільської області на постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Управління соціальної політики Тернопільської міської ради Тернопільської області до ОСОБА_2, третя особа - Тернопільська об'єднана державна фінансова інспекція про стягнення надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, -

встановив:

19.10.2015 Управління соціальної політики Тернопільської міської ради Тернопільської області (далі - Управління) звернулося в суд з адміністративним позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з позивача надміру виплачених коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що при зверненні до Управління відповідач вказала неправдиві відомості про відсутність у членів її сім'ї земельних ділянок. Однак, під час проведення зустрічної перевірки Тернопільською міжрайонною державною фінансовою інспекцією цільового використання бюджетних коштів встановлено, що сім'я відповідачки отримує доходи від оренди земельного паю площею 2,69 га на території Оліївської сільської ради Зборівського району. За таких обставин, відповідач не мала права на отримання державної соціальної допомоги як малозабезпечена сім'я, в результаті чого незаконно отримала державну соціальну допомогу за період з 01.01.2012 по 31.07.2015 в розмірі 44 395,11 грн, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.

Постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.07.2016 позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Управління соціальної політики Тернопільської міської ради Тернопільської області виплачену державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям в сумі 550 (п'ятсот п'ятдесят) грн 00 коп.

Із цією постановою не погодився позивач та оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що така прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з неповним з'ясуванням судом обставин справи, а тому просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт посилається на те, що на момент звернення ОСОБА_2 до Управління, з метою призначення їй державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї, остання приховала інформацію про наявність паю в розмірі 2,69 га у її чоловіка ОСОБА_3, у зв'язку з чим відповідачу надміру виплачено коштів державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім'ї.

Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, про дату час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином.

Позивач подав письмове клопотання про розгляд справи за його відсутності та просив скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач подала письмові заперечення та просила апеляційну скаргу залишити без задоволення.

У відповідності до ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття осіб, які беруть участь у справі не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи та обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що сім'я відповідача мала право на отримання державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, навіть за умови використання земельної ділянки площею 2,69 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Оліївської сільської ради Зборівського району, проте у меншому розмірі, оскільки підставою для виплати ОСОБА_2 такої допомоги слугувало те, що вона доглядала за дитиною, яка потребує догляду протягом часу, визначеного у медичному висновку лікарсько-консультативної комісії, але не більше ніж до досягнення ними шестирічного віку. Отже, з врахуванням сукупного доходу отриманого від оренди земельних ділянок відповідачу зайво виплачено державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям у розмірі 550 грн, що підтверджується розрахунком.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції не погоджується, оскільки такі зроблені без належного з'ясування того, чи належить цей спір розглядати у порядку адміністративного судочинства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі "Zand v. Austria" вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Розглядаючи справу, суд першої інстанцій виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. Суд апеляційної інстанції вважає, що такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на таке.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Зміст та спрямованість правосуддя випливає із обов'язку держави по забезпеченню прав і свобод людини. Завдання будь - якого судочинства відображає його спрямованість, тобто кінцеву мету.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до ст. 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Суд апеляційної інстанції здійснивши правовий аналіз п.п. 1-4 ч. 4 ст. 50 КАС України дійшов висновку, що всі наведені підстави, коли громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

За п. 4 ч. 4 ст. 50 КАС України суб'єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об'єднань, юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, для превентивного судового контролю своєї ж діяльності і у випадках, визначених законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позов заявлений про стягнення грошових коштів, що стали власністю громадянки ОСОБА_2, а тому, суд апеляційної інстанції вважає, що такий спір, не підпадає під дію п. 4 ч. 4 ст. 50 КАС України.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у справі про стягнення коштів з ОСОБА_2 має приватно-правовий, а не публічний характер і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки такий виник щодо правомірності набуття відповідачем права власності на виплачену Управлінням соціальну допомогу малозабезпеченій сім'ї та стягнення з позивача 44395,11 грн як з недобросовісного набувача.

Ці правові позиції узгоджуються з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 21.06.2016 у справі № 819/1825/13-а, від 01.11.2016 у справі № 819/1121/13-а.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір про повернення надмірно сплачених Управлінням відповідачу сум у вигляді допомоги малозабезпеченій сім'ї належить розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки виникає спір про цивільне право.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і закрити провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на те, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про її скасування і закриття провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 41, 157, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 211, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційну скаргу Управління соціальної політики Тернопільської міської ради Тернопільської області задовольнити частково.

Постанову Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 липня 2016 року у справі № 607/16801/15-а - скасувати, а провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, після набрання нею законної сили, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

В.В. Ніколін

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 24.02.2017.