Ухвала суду № 64955251, 22.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Гуменюк А.І. Суддя-доповідач: Епель О.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 року Справа № 761/33758/15-а

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:

1) скасувати протокольне рішення ГУ ПФУ у м. Києві від 19.05.2015 р. про призначення пенсії;

2) зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії, призначеної на підставі протокольного рішення за пенсійною справою № 2601028168 у зв'язку зі смертю годувальника шляхом її збільшення з 30% до 70% його грошового забезпечення та виплатити недоотриману суму пенсії, починаючи з дати подання нею заяви про призначення пенсії у разі втрати годувальника як члену сім'ї військовослужбовця, який помер під час виконання обов'язків військової служби, а саме з 23.04.2015 р.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, так як, на думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач проходила військову службу за контрактом з 2005 року та у 2008 році звільнена у відставку за станом здоров'я.

З червня 2008 року позивачу призначено пенсію за вислугу років.

З червня 2008 року до липня 2015 року позивач проходила державну службу на посаді головного спеціаліста військової частини А0515.

23.05.2009 р. помер чоловік позивача.

Рішенням суду, яке набрало законної сили та витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 22.04.2010 р. № 390 встановлено, що смерть чоловіка позивача пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Постановою Подільського районного суду м. Києва від 02.10.2010 р. у справі № 2-А-1024/10 встановлено, що позивач має статус члена сім'ї загиблого у розумінні ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

23.04.2015 р. позивач звернулася в ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника як члену сім'ї військовослужбовця, який помер під час виконання обов'язків військової служби.

19.05.2015 р. відповідачем було прийнято протокольне рішення за пенсійною справою № 2601028168 про призначення позивачу пенсії у зв'язку зі смертю годувальника у розмірі 30% його грошового забезпечення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач письмово звернулась до ГУ ПФУ м. Києва із заявою про перерахунок її пенсії, яка призначається у разі втрати годувальника членам сімей військовослужбовців, які померли під час виконання інших обов'язків військової служби у відповідності до п. «а» ч.1 ст.36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

15.08.2015 р. Позивачем отримано лист ГУ ПФУ у м. Києві № 16912/12/С-1549, яким її повідомлено про відмову в перерахунку пенсії з тих підстав, що призначення пенсії у розмірі 70 процентів грошового забезпечення годувальника в разі смерті, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, статтею 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачено.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача про призначення їй пенсії у розмірі 30% від грошового забезпечення померлого чоловіка, звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що чоловік позивача помер у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби, а тому вона має право на призначення пенсії у розмірі 70% від його грошового забезпечення з дня звернення до відповідача з відповідною заявою, тобто з 23.04.2015 р.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ), «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788-ХІІ).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 36 Закону № 2262-ХІІ пенсії в разі втрати годувальника призначаються в таких розмірах:

а) членам сімей військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули (померли) внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях та підпільних організаціях і групах, визнаних такими законодавством України, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи участю у бойових діях у мирний час, які є непрацездатними та перебували на утриманні загиблого (померлого) годувальника (при цьому дітям та іншим особам, зазначеним в абзаці другому статті 30 цього Закону, незалежно від того, чи перебували вони на утриманні загиблого (померлого) годувальника), - 70 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї. Якщо на утриманні загиблого (померлого) годувальника перебували двоє і більше членів сім'ї, пенсія призначається у розмірі 90 процентів грошового забезпечення (заробітної плати) загиблого (померлого) годувальника, що розподіляється між ними рівними частками, але не менше ніж 40 процентів на кожного непрацездатного члена сім'ї. У таких самих розмірах, незалежно від причини смерті годувальника, обчислюються пенсії членам сімей померлих інвалідів війни та членам сімей, до складу яких входять діти, які втратили обох батьків;

б) сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які померли внаслідок каліцтва, одержаного в результаті нещасного випадку, не пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби, - 30 процентів заробітку годувальника на кожного непрацездатного члена сім'ї.

У ст. 83 та ч. 2 ст. 87 Закону № 1788-ХІІ закріплено, що пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку, зокрема, пенсії у разі втрати годувальника призначаються з дня виникнення права на пенсію, але не більш, як за 12 місяців перед зверненням за пенсією. Переведення з одного виду пенсії на інший проводиться з дня подання відповідної заяви з усіма необхідними документами.

Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, з викладених правових норм вбачається, що критерієм визначення відсоткового розміру (70% чи 30%) пенсії в разі втрати годувальника членам сімей військовослужбовців є причина смерті військовослужбовця: пов'язана з виконанням військових обов'язків або ні.

Разом з тим, як було правильно встановлено судом першої інстанції, смерть чоловіка позивача пов'язана саме з виконанням обов'язків військової служби. Отже вона має право на призначення вказаної пенсії в розмірі 70% його грошового забезпечення на підставі п. «а» ст. 36 Закону № 2262-ХІІ, а не 30%, як помилково було здійснено відповідачем.

З огляду на це, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення даного адміністративного позову з дня звернення позивача до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії, тобто з 23.04.2015 р., відповідно до вимог ст. 83 та ч. 2 ст. 87 Закону № 1788-ХІІ.

При цьому, доводи апелянта про те, що причиною смерті чоловіка позивача є хронічна ішемічна хвороба серця, що на його думку виключає правові підстави для призначення пенсії у розмірі 70%, колегія суддів вважає не обґрунтованими, оскільки саме ця хвороба пов'язана з виконанням чоловіком позивача обов'язків військової служби, що зазначено й самим апелянтом в його апеляційній скарзі /Т.1 а.с.95/.

Крім того, як було встановлено вище, причинно-наслідковий зв'язок смерті позивача з виконанням обов'язків військової служби встановлений рішення суду, що набрало законної сили, та ЦВЛК (протокол від 22.04.2010 р. № 390) /Т.1 а.с.7-9, 114/.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів перед судом правомірності прийнятого ним рішення та не переконав суд у своїй правоті.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права та ухвалено рішення, згідно з вимогами ст. 159 КАС України.

Згідно зі ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року - без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, у відповідності до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 24 лютого 2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.