Постанова № 64954939, 23.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7023/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення, зобов'язання поновити посвідку на постійне проживання,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області, викладене у формі висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, від 06.02.2012 року; зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання громадянину Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з визнанням зазначеної посвідки недійсною.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 04.08.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС України в Одеської області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2, виданої ВГІРФО У МВС України в Одеській області від 16.11.2004 року, термін дії - безстроково, з причини її непридатності. Позивач зазначив, що в кінці серпня 2016 року він отримав від ГУ ДМС України в Одеській області лист від 17.08.2016 року № 4/5-Х-1004, в якому зазначено, що ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області на підставі ст.12 Закону України «Про імміграцію» 06.02.2012 року прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні. При цьому у висновку не зазначено конкретну частину ст.12 Закону, що стала підставою для скасування дозволу на імміграцію, що свідчить про незаконність прийнятого рішення. Як стверджує позивач, з моменту прийняття даного рішення і до моменту звернення з заявою до відповідача його про прийняття вказаного рішення не повідомляли, посвідку не вилучали, при розгляді та вирішенні питання про скасування дозволу для надання пояснень не запрошували. Позивач зазначає, що він проживає на території України 12 років, законів України не порушує та до кримінальної чи іншої відповідальності не притягувався. Позивач вважає висновок ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 06.02.2012 року про скасування його дозволу на імміграцію в Україну незаконним, оскільки він порушує його законне право на подальше проживання в Україні.

Представник позивача 01.02.2017 року подав до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні та просив розглянути дане клопотання без його участі.

Представник відповідача в судовому засіданні залишила клопотання позивача про розгляд справи в письмовому провадженні на розсуд суду.

20.01.2017 року до суду надійшли копія матеріалів особової справи позивача та письмові заперечення відповідача, в яких відповідач просив відмовити у позові, які обґрунтовані тим, що під час перевірки справи № 287885 з'ясувалося, що позивач не міг отримати дозвіл на імміграцію в Україну 16.11.2004 року, оскільки пунктом 6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» не передбачено надання дозволу на імміграцію брату іммігранта. Також відповідач зазначив, що 15.12.2011 року голові Хлібодарської селищної ради було надіслано запит № 22/287885 з метою перевірки прийняття рішення про призначення піклувальником громадянина Вєтнаму ОСОБА_1 над громадянкою України ОСОБА_3, під час якої з'ясувалося, що згідно відповіді Хлібодарської селищної ради № 683 від 22.02.2011 року таке рішення не приймалося. Таким чином, відповідач вважає, що на момент подання та отримання позивачем документів на постійне проживання в Україні, позивач необґрунтовано був документований посвідкою на постійне проживання в Україні, а тому дозвіл на імміграцію був отриманий позивачем в порушення вимог Закону України «Про імміграцію», в редакції закону, яка діяла на час розгляду матеріалів позивача.

Керуючись ч.6 ст.128 КАС України, оскільки до суду з'явилися не всі особи, які беруть участь у справі, за наявності підстав для розгляду справи в даному судовому засіданні, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, суд ухвалив про розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є уродженцем Соціалістичної Республіки Вєтнам, м. Фу Тхо, що підтверджується паспортом НОМЕР_3. Позивач на території України проживає з 2002 року.

06.09.2004 року ОСОБА_1 разом з дружиною звернувся до ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну, до якої було додано наступні документи: копію національного паспорту НОМЕР_3, виданого 25.02.2002 року, терміном дії до 25.07.2007 року, з перекладом; копію посвідки сестри ОСОБА_4; свідоцтва про народження; довідки з посольства Соціалістичної Республіки Вєтнам; свідоцтво про укладення шлюбу з громадянкою Вєтнаму ОСОБА_5; договір купівлі-продажу квартири; заяви для реєстрації за місцем проживання; заява - згода не реєстрацію; копія патенту; копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_8; заява про утримання; медичні довідки; квитанції; фотокартки. Підставою надання позивачу дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання в Україні позивач у заяві зазначивст.4 ч.2 п.6 Закону України "Про імміграцію".

За результатами розгляду заяви громадян Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_5 16.11.2004 року начальником ВГІРФО УМВС України в Одеській області затверджено висновок про те, що згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію" ОСОБА_1 та ОСОБА_5 дозволено постійне проживання в Україні та документування їх посвідками на постійне проживання в Україні.

16.11.2004 року позивач був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_4 терміном дії - безстроково.

04.08.2016 року позивач звернувся до Головного управління ДМС України в Одеської області з заявою про обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2, виданої ВГІРФО УМВС України в Одеській області 16.11.2004 року, термін дії - безстроково, з причини її непридатності, на що отримав від ГУ ДМС України в Одеській області лист від 17.08.2016 року № 4/5-Х-1004, в якому зазначено, що ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області на підставі ст.12 Закону України «Про імміграцію» 06.02.2012 року прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україні.

Як вбачається з матеріалів справи, старшим інспектором особливих доручень ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області Дячук Н.В. розглянуті матеріали додаткової перевірки щодо надання дозволу на імміграцію громадянину Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1, за результатами якої складено висновок від 06.02.2012 року про скасуваня дозволу на імміграцію в Україну громадянину Вєтнаму ОСОБА_1, яким встановлено відсутність у заявника підстав для імміграції в Україну, як на момент подачі клопотання, так і на момент отримання ним дозволу на імміграцію.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст.3 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (в редакції від 18.11.2003р.), іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. (ч.1). Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання. (ч.3). Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію (ч.4).

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначений Законом України "Про імміграцію".

Приписами ст. 1 Закону України "Про імміграцію" (в редакції від 07.06.2001 року), визначено, що іммігрант, це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; дозвіл на імміграцію - це рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; посвідка на постійне проживання - це документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

У висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 зазначено, що: згідно вимог Розділу ІV ст. 12 Закону України "Про імміграцію" скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянина Соціалістичної Республіки Вєтнам ОСОБА_1; в паспортному документі громадянина Вєтнаму ОСОБА_1 штамп «Дозволено постійне проживання в Україні» - анулювати; посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 16.11.2004 року, визнати недійсною та вилучити для знищення в установленому законом порядку.

Згідно висновку про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1, затвердженого 06.02.2016 року, інспектор ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області зазначив, що під час перевірки справи № 287885 з'ясувалось, що громадянин ОСОБА_1 не міг отримати дозвіл на імміграцію в Україну 16.11.2004 року, оскільки згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію в Україну надається батькам, чоловіку (дружині) іммігранта та його неповнолітнім дітям, а надання дозволу на імміграцію брату іммігранта не передбачено законодавством України.

Крім того, у висновку зазначено, що 15.12.2011 року голові Хлібодарської селищної ради було надіслано запит № 22/287885 з метою перевірки прийняття рішення про призначення піклувальником громадянина ОСОБА_1 над громадянкою України ОСОБА_3, в ході якої зясувалось, що згідно відповіді Хлібодарської селищної ради № 683 від 22.12.2011 року таке рішення не приймалось.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України "Про імміграцію" (в редакції, чинній на момент надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну), дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документі чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Аналогічні підстави для скасування дозволу на імміграцію органом, який його видав, були передбачені ст.12 Закону України "Про імміграцію" в редакції, чинній на момент прийняття 16.11.2012 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області висновку про залишення в Україні на постійне проживання (в редакції Закону від 16.10.2012 року).

Отже, дозвіл на імміграцію може бути скасований у випадках, передбачених пунктами 1-5 статті 12 вказаного Закону, а також в інших випадках, передбачених Законами України (пункт 6 ст.12 Закону України "Про імміграцію"). Тобто такі інші випадки, відповідно до наведеної правової норми, мають бути передбачені виключно Законами України.

У відповідності до п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію", квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема: батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача у висновку від 06.02.2012 року як на підставу скасування дозволу на імміграцію на те, що рішення Хлібодарської селищної ради від 15.05.2004 року про призначення позивача піклувальником над ОСОБА_3 не приймалося, оскільки у висновку від 16.11.2004 року зазначено про надання позивачу такого дозволу лише на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України "Про імміграцію".

Також з матеріалів особової справи позивача, прошита та скріплена печаткою копія яких надана відповідачем до суду, рішення Хлібодарської селищної ради від 15.05.2004 року про призначення піклувальником громадянина ОСОБА_1 над громадянкою України ОСОБА_3, міститься вже після висновку про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

При цьому, суд не бере до уваги "посилання" у висновку від 16.11.2004 року про залишення позивача в Україні на постійне проживання на пункт 2 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», як на підставу для надання дозволу позивачу на імміграцію, оскільки зазначену норму дописано в цьому висновку від руки невідомою особою, без застережень про внесення виправлень у цей документ, при цьому у мотивувальній частині висновку взагалі відсутнє посилання на пункт 2 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та те, що позивач є піклувальником громадянина України.

Отже факт неприйняття Хлібодарською селищною радою рішення від 15.05.2004 року не може бути підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну, оскільки дане рішення не було підставою для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну.

Крім того, у заяві позивача про надання йому дозволу на постійне проживання в Україні відсутнє посилання позивача, як на підставу для надання йому такого дозволу, на те, що він є опікуном чи піклувальником громадянина України.

Позивач у заяві послався лише на п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» та зазначив, що його сестра ОСОБА_4 має посвідку на постійне проживання, інших підстав у своїй заяві позивач не зазначав.

Таким чином, посилання у висновку від 06.02.2012 року про скасування позивачу дозволу на імміграцію на неприйняття Хлібодарською селищною ради рішення про призначення позивача піклувальником громадянина України є безпідставним.

Також суд звертає увагу, що у резолютивній частині висновку зазначено про скасування дозволу позивачу на імміграцію в Україну згідно розділу IV ст.12 Закону України «Про імміграцію», тобто не зазначено конкретну норму закону, на підставі якої такий дозвіл скасовується, хоча стаття 12 (частина перша ст.12) названого Закону містить 6 пунктів (підстав), за якими дозвіл на імміграцію в Україну можливо скасувати.

Відповідно до п.п. 21-23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію (п.21). Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу (п.22). ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти (п.23).

Разом з тим, відповідачем в порушення п.23 вказаного Порядку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 1983 від 26.12.2002 року, позивача не було запрошено для надання пояснень з питання скасування йому дозволу на імміграцію.

Рішення суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено.

Частиною 1 статті 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем під час розгляду справи не було доведено правомірності прийнятого ним рішення (висновку) про скасування дозволу на імміграцію громадянина Республіки Вєтнам ОСОБА_1 від 16.11.2004 року.

Враховуючи, що рішення (висновок) ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області від 06.12.2012 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу є протиправним та підлягає скасуванню, відсутні підстави для визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні, а тому належить зобов'язати відповідача поновити позивачу посвідку на постійне проживання в Україні.

Таким чином, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає повному задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що згідно ч.1 ст.94 КАС України, судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі. Тому судові витрати, понесені позивачем та підтверджені належними доказами, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 6-9, 11, 69, 71, 86, 94, ч.6 ст.128, ст.ст. 159-163, 167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

Рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області, викладене у формі висновку від 06.02.2016 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 - скасувати.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути судові витрати у розмірі 1102 грн. 40 коп. з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1).

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції - протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: В.В. Андрухів