Ухвала суду № 64953308, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" лютого 2017 р. м. Київ К/800/35243/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Веденяпін О.А., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Теплюка В.В.,

представника відповідача Вершиніна К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016

у справі № 810/3996/15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез» (далі - позивач, ТОВ «Нафто Синтез»)

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - відповідач, ДПІ в Обухівському районі)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Нафто Синтез» звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Обухівському районі, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.06.2015 № 0001102201/2650 та № 0001092201/2651.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2016. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у своїх запереченнях на касаційну скаргу позивача просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2014 по 28.02.2014, результати якої оформлено актом від 20.05.2015 № 1101/10-16-22-01/38274109, яким зафіксовано встановлені перевіркою порушення позивачем вимог: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 6 453 707,00 гривень; п. 44.1 ст. 44, пп. 138.10.3 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого товариством занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 3 291 621,00 гривня; п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187 ПК України, в результаті чого завищено податкове зобов'язання на загальну суму 3 198 632,00 гривні; пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7, п. 21.8 ст. 201 ПК України, чим завищено податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Укртрансоіл-2009» на загальну суму 4 562 325,00 гривень.

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення рішення від 24.06.2015: № 0001102201/2650, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 6 453 707,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3 226 853,50 гривні; № 0001092201/2651, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 3 291 621,00 гривня та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 822 905,25 гривень.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що наявними у справі доказами доведено реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій з контрагентом, що не спростовано відповідачем.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, дійшов висновку, що, з урахуванням часу, фактичної наявності трудових ресурсів, відсутності підтверджуючих документів щодо перевірки якості, кількості, походження придбаного палива, його переміщення та зберігання реально спірні правочини не відбувалися, а надані податкові накладні оформлені виключно на папері з метою надання/отримання податкової вигоди.

Суд касаційної інстанції не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

За змістом пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пп. 138.1.3 п. 138.1 ст. 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму залишкової вартості окремого об'єкта основних засобів або нематеріальних активів, визначеної відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, у разі ліквідації або продажу такого об'єкта.

В силу п. 139.1 ст. 139 ПК України фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму витрат на формування резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті) відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму витрат (крім оплати відпусток працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті), які відшкодовані за рахунок резервів та забезпечень сформованих відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму коригування (зменшення) резервів та забезпечень для відшкодування наступних (майбутніх) витрат (крім забезпечень на відпустки працівникам та інші виплати, пов'язані з оплатою праці, та резервів, визначених пунктами 139.2-139.3 цієї статті), на яку збільшився фінансовий результат до оподаткування відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності.

Положеннями п. 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Згідно п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 статті 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

У ході розгляду справи судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач мав господарські взаємовідносини з: ТОВ «УКРТРАНСОІЛ-2009» за договором купівлі-продажу від 28.07.2014 № 28071, за договором відповідального зберігання від 28.07.2014 № 28072 та договором транспортного експедирування від 28.07.2014 № 280703; ТОВ «Бел Оіл» за договором купівлі-продажу від 31.07.2014 № 31/07-1П (реалізовано товар поставлений ТОВ «УКРТРАНСОІЛ-2009»); ТОВ «Парком Транс» за договором комісії від 10.01.2015 № 101-К.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, позивачем долучено до матеріалів справи копії договорів, додатків до договорів, додаткових угод, специфікацій, видаткових накладних, податкових накладних, актів надання послуг, актів прийому передачі товару, актів повернення товару з відповідального зберігання, актів звіряння, заявок, товарно-транспортних накладних, звітів комісіонера, розрахунків коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних, платіжних доручень та банківських виписок.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що на момент складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні за вказаними операціями.

Водночас, є вірною позиція суду першої інстанції, що порушення контрагентом податкового законодавства не може впливати на правомірність формування ТОВ «Нафто Синтез» податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджено реальність та товарність спірних господарських операцій, а тому обґрунтовано визнано підставність та правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, на підставі належним чином оформлених первинних документів, в тому числі податкових накладних, отриманих в ході реального здійснення господарських операцій, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, у зв'язку з задоволенням касаційної скарги, судова колегія дійшла висновку про необхідність відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги у розмірі 5846,40 гривень.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 94, 160, 167, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.11.2016 у справі № 810/3996/15 - скасувати.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.02.2016 у справі № 810/3996/15 - залишити в силі.

Присудити товариству з обмеженою відповідальністю «Нафто Синтез» за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області витрати по сплаті судового збору за подачу касаційної скарги в розмірі 5846,40 гривень.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. БухтіяроваСудді: О.А. Веденяпін І.В. Приходько