Ухвала суду № 64952985, 22.02.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" лютого 2017 р. м. Київ К/800/49149/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бухтіярової І.О.

суддів Веденяпіна О.А.

Приходько І.В.

при секретарі Бовкуні В.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013

у справі № 826/6158/13-а

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гарден Сіті» (далі - позивач, ТОВ «Гарден Сіті»)

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Гарден Сіті» звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000031530 від 10.01.2013 Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби, правонаступником якої є ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу відповідача просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні та обґрунтовані.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Гарден Сіті» з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду та залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за жовтень 2012 року, складено акт № 1158/1-15-30-37165505 від 21.12.2012, в якому зафіксовано порушення: п. 187.1 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК Укроаїни), в результаті чого встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за жовтень 2012 року на суму 26 675 грн. та залишку від'ємного значення податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальному розмірі 1 415 688 грн., в т.ч. в розрізі періодів: травень, червень, липень, серпень, вересень на суму 46 111 грн., 1 290 787 грн., 26 015 грн., 26 043 грн., 26 732 грн., відповідно.

На підставі результатів проведеної перевірки 10.01.2013 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000031530 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 442 363 грн., в т.ч.: за травень 2012 року - 46 111 грн., за червень 2012 року - 1 290 787 грн., за липень 2012 року - 26 015 грн., за серпень 2012 року - 26 043 грн., за вересень 2012 року - 26 732 грн., за жовтень 2012 року - 26 675 грн.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Гарден Сіті» і ТОВ «Євразія Консалт» було укладено договір про надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також підготування і подання бухгалтерської, податкової звітності, на підтвердження виконання якого позивачем до суду надано первинну документацію, а саме: рахунки-фактури; платіжні доручення; локальні кошториси; відомості ресурсів до локальних кошторисів; акти виконаних робіт/здачі-прийняття робіт; видаткові та податкові накладні; реєстри виданих та отриманих податкових накладних; податкову звітність позивача; ліцензії на проектування, монтаж, технічне обслуговування засобів протипожежного захисту та систем опалення, оцінки протипожежного стану об'єктів.

Висновок про завищення позивачем від'ємного значення суми податку на додану вартість відповідачем зроблений з огляду на те, що до перевірки не надано документів, які підтверджують здійснення позивачем фінансово-господарської діяльності та формування від'ємного значення у перевіряємому періоді, а саме: реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, товарних та податкових накладних, актів виконаних робіт, аналітичних рахунків бухгалтерського обліку, а також банківських документів.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТОВ «Гарден Сіті» завчасно повідомило податковий орган про знаходження вищевказаних документів позивача у ТОВ «Євразія Консалт», у зв'язку з виконанням зобов'язань сторін за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського та податкового обліку, а також підготування і подання бухгалтерської, податкової звітності; відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Гарден Сіті» із порушенням вимог податкового законодавства.

Однак, суд касаційної інстанції вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Так, статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 зазначеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

В даному випадку судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом, за результатами яких позивачем сформовано податковий кредит; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні робіт (послуг), що придбані платником податку; не досліджено питання чи призвели вказані господарські операції до реальних змін майнового стану підприємства.

Також, не встановлено зв'язку між фактом придбання робіт (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Для вирішення спору важливе значення також має встановлення факту реєстрації та перебування контрагента платника податку в стані платника податку на додану вартість, що надає право такому платнику видавати податкові накладні, які є підставою для формування податкового кредиту.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2013 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий І.О. Бухтіярова Судді О.А. Веденяпін І.В. Приходько