Ухвала суду № 64952944, 23.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2017 року м. Київ К/800/23404/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Веденяпін О.А. Олендер І.Я.,за участю секретаря судового засідання:Калініна О.С.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року

у справі №813/1422/13-а (876/8242/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокме»

до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сокме» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 23 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 23 листопада 2012 року № 0000682301; № 0000692301; від 08 лютого 2013 року № 000032200; № 000042200 та № 000052200. Також стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2010 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої склали акт від 07 листопада 2012 року №171/22-70/32051454, яким встановили порушення позивачем вимог підпункту 1.20.1, підпункту 1.20.5 пункту 1.20 статті 1, пункту 5.9 статті 5, підпункту 8.2.2 пункту 8.2, підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 153.2.1, підпункту 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивач занизив податок на прибуток на 697 993,00 грн. та пункту 1.3, пункту 4.1, пункту 4.2 статті 4, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 188.1 статті 188, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету (рядок 27 податкової декларації) на 271 085,00 грн., у результаті чого відповідачем зменшено суму підтвердженого бюджетного відшкодування заявленого підприємством на рахунок платника (рядок 23.1 Декларації) за червень 2011 року на 22 784,00 грн.; зменшено суму підтвердженого бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових) періодів (рядок 23.2 Декларації) на 166 771,00 грн.; зменшено залишок від'ємного значення суми податку на додану вартість відповідно до поданої податкової декларації за червень 2012 року (рядок 24 Декларації) на 22 261,00 грн.; зменшено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за червень 2012 року (рядок 19 Декларації) на 18 537,00 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки податковий орган 23 листопада 2012 року прийняв наступні податкові повідомлення-рішення:

№ 0000662301, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податок на прибуток на 843 862,00 грн., у тому числі 697 993,00 грн. за основним платежем та 145 869,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000672301, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 327 290,00 грн., у тому числі 271 085,00 грн. за основним платежем та 56 205,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

№0000682301, яким зменшив суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість на 189 555,00 грн.;

№0000692301, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за червень 2012 року на 40 798,00 грн.

З метою перевірки викладених в скаргах позивача обставин ДПС у Львівській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78, пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та наказу від 23 січня 2013 року № 55 провела позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань відображення доходів та витрат до податкової Декларації з податку на прибуток за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2012 року, податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість, відображених у Деклараціях з податку на додану вартість за період з 01 січня 2010 року по 30 червня 2012 року, за результатами якої склала акт від 01 лютого 2013 року № 9/22-40/32051454.

За наслідками розгляду первинної скарги платника податків від 06 грудня 2012 року податковий орган прийняв рішення від 04 лютого 2013 року № 1750/10/10/2005/141, яким встановив відсутність порушення позивачем податкового законодавства в частині завищення амортизаційних відрахувань у сумі 76 447,00 грн.; у результаті чого зменшив розмір зобов'язань з податку на прибуток, а саме - підтверджено в частині визначення зобов'язання з податку на прибуток в сумі 652 121,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 135 006,50 грн.; зменшив заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет, з 271 085,00 грн. до 252 716,00 грн.; визначив штрафні санкції за завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року та квітень 2012 року у розмірі 41 692,80 грн.

За наслідками розгляду скарг позивача податковий орган:

скасував податкове повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року №0000662301, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 843 862,00 грн.;

скасував податкове повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року №0000672301, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 327 290,00 грн.;

залишив без змін податкове повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року №0000682301, яким зменшив суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 189 555,00 грн. та № 0000692301, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 40 798,00 грн.;

додатково прийняв податкове повідомлення - рішення від 08 лютого 2013 року №000032200, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 787 127,00 грн., у тому числі 652 121,00 грн. за основним платежем та 135 006,05 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

додатково прийняв податкове повідомлення - рішення від 08 лютого 2013 року №000042200 грн., яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 304 329,75 грн., у тому числі 252 716,00 грн. за основним платежем та 51 613,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

додатково прийняв податкове повідомлення - рішення від 08 лютого 2013 року №000052200 грн., яким визначив штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість у розмірі 41 692,80 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки акту перевірки відповідача про те, що позивач у І, II, III кварталах 2010 року та І кварталі 2011 року безпідставно включив до складу валових витрат вартість сировини та матеріалів (ДСП, МДФ, комплектуючих тощо) для виготовлення готової продукції (меблів), яка в подальшому була списана зі складу.

Податковий орган вважає, що надані до перевірки документи не доводять факту реалізації даної готової продукції, проте її списання зі складу підприємства відбулось. Отже, за висновками відповідача, внаслідок заниження приросту та завищення убутку балансової вартості запасів (списаних зі складу, проте не використаних в господарській діяльності ДСП, фасадів МДФ та інших комплектуючих для виготовлення меблів) підприємством занижено об'єкт оподаткування податком на прибуток підприємства, що призвело до заниження податкового зобов'язання за вказаний період на 494 675,00 грн. З тих же мотивів податковий орган дійшов висновку про завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за цей період на 336 673,00 грн. Крім того, за висновками податкового органу, в порушення вимог податкового законодавства, позивач без складання договорів купівлі-продажу реалізував окремі види готової продукції (меблів) фізичним особам (покупцям) за цінами, нижчими від звичайних. При цьому звичайна ціна товару податковим органом визначається як собівартість виготовлення цього товару згідно даних оборотно-сальдової відомості по рахунку 26 «готова, продукція». Податковий орган вважає, що позивач занизив об'єкт оподаткування на 758 272,00 грн. (різниця між вартістю реалізованої продукції та її собівартістю згідно даних рахунку № 26), що призвело до заниження суми податку на прибуток на 157 446,00 грн. З тих же мотивів податковий орган вважає, що позивач за рахунок реалізації готової продукції нижче виробничої собівартості занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на 145 655,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні валових витрат та податкового кредиту перевіреного періоду.

Податковий орган при перевірці повноти декларування та своєчасності сплати податку на прибуток вказав, що при визначенні приросту/убутку запасів позивач застосував метод ФІФО убутку запасів, які обліковуються на бухгалтерських рахунках: 201 «Сировина і матеріали», 203 «Паливо», 205 «Будівельні матеріали», 209 «Інші матеріали», 2010 «Транспортно-заготівельні витрати», 22 «МШП». Вартість придбаних запчастин включалася до валових витрат по мірі списання на використання у господарській діяльності та участі у розрахунку приросту/убутку не брала.

Встановлено, що позивачем було реалізовано (списано) готову продукцію (меблі) без складання договорів купівлі-продажу та оформлення видаткових документів на невідомих осіб та відсутності обліку ідентифікації покупців товарів; оплата вартості меблів проводилась в касу підприємства готівковими коштами, без ідентифікації платника. Списання зі складу підприємства готової продукції на відпуск невстановленим покупцям згідно з видатковими накладними відбувалось великими партіями по кілька комплектів меблів і у всіх майже випадках на суми в межах 9-10 тис.грн., тому податковий орган вважає, що товар відвантажений підприємцям, а не фізичним особам для особистого домашнього використання.

Пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено порядок податкового обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів). Платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Далі податковий орган зазначає, що в перерахунку беруть участь лише ті запаси, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат. Сутність перерахунку полягає в порівнянні вартості залишків запасів на кінець звітного періоду з вартістю залишків на початок звітного року та відповідному уточненні платником податків або валових доходів (у рядку 01.2 декларації з податку на прибуток підприємства у разі приросту запасів), або валових витрат (у рядку 04.2 декларації з податку на прибуток підприємства у разі убутку запасів).

Позивачем було включено до складу валових витрат вартість сировини та матеріалів ДСП, МДФ для списаної готової продукції меблів. Факт реалізації готової продукції та матеріалів згідно наданих до перевірки документів, на думку відповідача, не доведений, проте списання зі складу підприємства відбулось.

На вимогу ревізорів позивач надав відповідь від 31 жовтня 2012 року №325, в підтвердження реалізації меблів надав копії накладних на продаж. На момент підписання акту перевірки не отримано будь-яких інших даних та документів, які б дозволили ідентифікувати фізичних осіб (покупців) та встановити, за який товар проводилась оплата в касу підприємства тощо. ДПС у Львівській області згідно баз даних ЦБД ДПА України, податкової звітності не встановлено особи покупців ТОВ «Сокме» на території України у зв'язку з відсутністю даних для їх ідентифікації.

З огляду на викладене податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем пункту 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» шляхом заниження приросту балансової вартості запасів за 2010 рік в сумі 1 737 727,00 грн. (на вартість списаних запасів, які не були використані у господарській діяльності позивача, оскільки факт реалізації готової продукції не доведений).

За наслідками перевірки повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість податковий орган дійшов висновку, що позивачем не проведено коригування податкового кредиту по ПДВ на вартість сировини ДСП, меблевої фурнітури та фасадів, придбаної для виготовлення меблів та в подальшому не використаної у господарській діяльності («списано з залишків готової продукції, проте факт реалізації меблів фізичним особам за готівку не доведено»). Тому підприємством за охоплений перевіркою період завищено податковий кредит по ПДВ на 336 673,00 грн., що вплинуло на подальші висновки податкового органу про визначення додаткових податкових зобов'язань, зменшення суми бюджетного відшкодування та від'ємного значення об'єкта оподаткування ПДВ за відповідні звітні періоди (детально перелічені в описовій частині постанови).

У свою чергу позивач пояснив, що підприємство виготовляє меблі за модульною системою, тобто передбачено виробництво максимально можливої кількості елементів (шаф, столів, тумб і т.д.) кожного виду (серії) продукції, в той час як кінцевий споживач самостійно визначається видом та кількістю необхідних йому елементів комплекту меблів. Підприємство має виставковий зал, в якому представлено зразки готової продукції. Покупці з допомогою працівника підприємства визначаються з необхідними їм елементами меблів, формується рахунок-фактура. З вказаним документом покупець скеровується в касу підприємства; сплата коштів оформляється прибутковим касовим ордером, сплачені покупцями протягом дня також кошти фіксуються в касовій книзі. Після отримання та оприбуткування коштів бухгалтерія підприємства формує видаткову та податкову накладні. На підставі видаткової накладної покупець отримує оплачене замовлення на складі підприємства. Покупці вивозять продукцію з підприємства власним транспортом, підписана накладна є підставою для випуску транспорту з території підприємства. На підставі підписаних покупцями примірників накладних комірник щомісяця формує звіти про переміщення номенклатури на складах.

Позивач долучив до матеріалів справи копії перелічених документів, що ілюструють процес реалізації готової продукції фізичній особі - покупцю.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем належними первинними документами спростовано твердження податкового органу про використання позивачем сировини для виготовлення меблів з метою, що не пов'язана з господарською діяльністю підприємства.

За змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

На підтвердження правомірності формування витрат за результатами виконання договірних відносин з фізичними особами по продажу меблів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, рахунків-фактур, оборотно-сальдових відомостей по рахунку 26 за перевірений період.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено факт надходження в касу підприємства готівкових коштів на підставі прибуткового касового ордера із зазначенням прізвища, ініціалів фізичної особи та в тій же сумі, що зазначена у відповідному рахунку-фактурі, видатковій та податковій накладній, а також факт належного оприбуткування готівкових коштів у касовій книзі підприємства.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх судових інстанцій про правомірність нарахування позивачем по факту реалізації меблів податкових зобов'язань з податку на додану вартість та збільшення на суму реалізації валових доходів підприємства за відповідні податкові періоди є обґрунтованими.

Також судами обґрунтовано відхилені доводи контролюючого органу про те, що окремі елементи меблевих систем позивачем реалізовано за цінами нижче собівартості, що не є господарською діяльністю платника.

Так, відповідно до вимог підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України дохід отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з підпунктом 153.2.3 пункту 153.2 статті 153 Податкового кодексу України положення підпунктів 153.2.1 і 153.2.2 цього пункту поширюються також на операції з особами, які не є платниками цього податку; сплачують податок за іншими ставками, ніж платник податку на прибуток.

Відтак, реалізація позивачем меблів фізичним особам прирівнюється до операцій з пов'язаними особами, оскільки такі покупці не є платниками податку на прибуток.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до наказів про облікову політику підприємства позивачем обрано метод, згідно якого загальновиробничі витрати розподіляються на одиницю виготовленої в звітному періоді продукції. Підприємство виготовляє широкий асортимент продукції, і різниця між вартістю найдешевшої тумби та найдорожчої шафи є дуже суттєвою. У той же час загальновиробничі витрати розподіляються як на тумбу, так і на шафу в однаковій сумі, оскільки для обраного методу розподілу загальновиробничих витрат вартість одиниці продукції не має значення. При цьому, собівартість виготовлення одиниці продукції змінюється залежно від обраного підприємством методу розподілу загальновиробничих витрат, а сума таких витрат є незмінною.

Позивачем, отриманий від реалізації дохід, підтверджено долученими до матеріалів справи довідками, поясненнями та звітами про фінансові результати підприємства.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пункту 14.1.56 статті 14 Податкового кодексу України дохід - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до ст.137, на підставі документів, зазначених у п.135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п.135.4 цієї статті і ці доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з підпунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пункту 140.1 статті 140 і статті 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пункті 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням підпунктів 138.2, 138.11 цієї статті, підпунктів 140.2-140.5 статті 140, статтями 142, 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку, а відповідно до пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Також, згідно пункту 138.6 статті 138 Податкового кодексу України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Отже, об'єктом оподаткування податком на прибуток є загальний фінансовий результат як позитивна різниця доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання), яка формує прибуток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані. В разі ж наявності від'ємної різниці доходів від продажу всіх видів продукції (товарів) та витрат на її (їх) виготовлення (придбання) формується збиток в тому звітному періоді, в якому така продукція (товари) реалізовані, а відтак не виникає об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З матеріалів справи вбачається, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток ґрунтуються на тому, що позивач реалізував товари для виробництва меблів без укладення договорів купівлі-продажу.

Як вірно зазначено судами, чинним законодавством не встановлено будь-яких кількісних обмежень щодо передачі товару покупцеві та обов'язку продавця з'ясовувати ціль, мету придбання товару. Тобто, відповідно до чинного законодавства реалізація товару особі, яка не суб'єктом підприємництва на стандартних умовах продажу товару вважається роздрібною торгівлею незалежно від кількості проданого товару і його призначення, оскільки такий продаж здійснено на умовах публічного договору.

Крім того, судами обох інстанцій встановлено, що правочини щодо купівлі-продажу товару вчинялися в усній формі, що не суперечить приписам чинного законодавства України, яке не ставить обов'язкової вимоги щодо письмової форми такого типу правочинів (публічний договір), а їх вчинення у такій формі та таким способом відповідає нормам Цивільного кодексу України. Факт виконання вказаних договорів підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому, згідно з підпунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, звичайна ціна - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 цього Закону.

При цьому, відповідачем не доведено наявність підстав для застосування звичайних цін, оскільки податковим органом не надана інформація про укладені на момент придбання позивачем товарів договори з ідентичними товарами у співставних умовах.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про те, що донарахування податковим органом грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств із посиланням на реалізацію позивачем окремих видів готової продукції за ціною нижче виробничої собівартості, та відповідно донарахування податку на додану вартість за такими операціями, не ґрунтується на нормах податкового законодавства, та є безпідставними.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Сокальської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі №813/1422/13-а (876/8242/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Веденяпін О.А. Олендер І.Я.